Соціальна політика як визначальний чинник організації соціальної роботи за рубежем

Соціальна політика є складовою внутрішньої політики держави. Соціальна політика – це один з головних напрямків внутрішньої політики держави, що має забезпечити відтворення тих соціальних ресурсів, з яких вона дістає собі підтримку, створює передумови для розширеного відтворення своєї діяльності та стабільності соціальної системи.

Соціальна політика держави спрямована на підтримку в суспільстві соціальної рівноваги. Важливим моментом соціальної політики є зняття соціальних протиріч, напруги, своєчасні реформи в суспільному житті. Одним із завдань соціальної політики є зростання добробуту громадян. Отже, мета соціальної політики полягає у захисті населення (усіх категорій – вікових, соціальних) від негативних соціальних явищ, сприянні встановлення соціальної справедливості у соціумі. Відтак, поняття “соціальної політики” можна визначити так:

Соціальна політика – це дії держави, спрямовані на вирішення проблем, що існують в суспільстві, та встановлення рівноваги між становищем різних соціальних груп.

Водночас, соціальна політика має своєю складовою соціальну роботу як практичний вимір, реалізацію свої напрямків і дій. Соціальна робота є ефективним механізмом реалізації соціальної політики. Соціальна політика є передумовою, причиною організації й здійснення соціальної роботи. Деякі науковці вважають соціальну роботу теорією й практикою соціальної політики правової, демократичної держави. Загалом, між поняттями “соціальна політика” і “соціальна робота” існує тісний органічний зв’язок. Ці поняття є взаємозалежними і взаємообумовленими. Відтак, більшість категорій і понять (суб’єкти, об’єкти, ресурси, методи, форми, напрямки, зміст роботи) у них є спільними.

Різниця між соціальною політикою і соціальною роботою полягає в ціннісних орієнтаціях. Наприклад, суттєвою ознакою соціальної роботи є такий напрям діяльності у різних її формах, спосіб допомоги людям, який не принижує їх. Тому значна увага приділяється саме характеру взаємовідносин з об’єктом соціальної роботи, індивідуальній роботі з клієнтом, причому увага приділяється не тільки результатам, а й процесу. Соціальна політика має своїм об’єктом не скільки індивідів, скільки певні групи населення. Вона мало цікавиться процесом роботи, в центрі її – результат Соціальна робота переважно стосується найменш захищених громадян (окремих індивідів), а соціальна політика виступає захисником інтересів більшості членів суспільства. Це призводить до певної дискоординації стосовно інтересів, запитів окремого індивіда й суспільства в цілому.

Вважається, що соціальна робота є наполовину соціальною наукою, наполовину мистецтвом, а соціальна політика – ближча до “чистої” науки. Соцполітика – це більше галузь наукової діяльності (т. має більше виражений теоретичний аспект), а соціальна робота вважається галуззю науки й професією (т. має практичний аспект).

Між соцполітикою й соцроботою існує зв’язок, причому не односторонній, а двосторонній. Соціальна робота багато в чому залежить від сучасної держави, її соціальної політики. Водночас, соціальна робота багато в чому визначає й орієнтує напрямки соціальної політики. Так, наприклад, багато соціальних проблем було спочатку виявлено соціальними працівниками в процесі практичної роботи, а пізніше вони отримали резонанс в соціальній політиці. . Цим самим створює своєрідний симбіоз соціальної роботи з останньою. Але на сьогоднішній день захист прав клієнтів багато в чому залишається принципом, який не отримав достатньо глибокої теоретичної розробки на рівні соціальної політики.

При характеристиці соціальної політики держави необхідно враховувати наступні параметри:

податкова політика держави (розмір бюджетних асигнувань на соціальну сферу, позабюджетні фонди і соціальне страхування, запобігання надмірної .роздутості. соціальних пільг і допомог, і макси-мальне заохочення індивідуальних накопичень громадян, частина з яких може бути використана для підвищення суспільного благополуччя);

політика послуг (міра розвитку соціальних служб. Соціальна сфера є однією із найбільш людиномістких галузей економіки. Частка тих, чия праця має відношення до даної сфери, складає в Швеції - 35 %, Нідерландах - 28 %, США - 26 %, Франції і Великобританії - по 25 %, Німеччині - 21 %, Японії - 13 %);

правова політика держави з розвиненим соціальним законодавством, яке передбачає принцип розподілу влади, реалізацію функцій законодавчої, виконавчої і судової влади в соціальній сфері, формування нормативно-правової бази соціальної роботи, взаємодію органів і установ різної відомчої належності в соціальній сфері з різними громадськими і приватними ініціативами. У цьому зв’язку соціальна держава може існувати лише при наявності розвинутого громадянського суспільства

Соціальна політика держави формується урядом на:

• державному,

• регіональному та

• локальному (місцевому) рівнях.

Ці ж самі рівні можна визначити й по відношенню до соціальної роботи як ефективного механізму соціальної політики. Подібно до соціальної роботи визначають суб’єкти соціальної політики:

• держава (уряд, міністерства, відділи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, державні організації, соціальні служби, соціальні установи, соціальні інституції – освітні, культурні, медичні, юридичні, дозвіллєві та ін.);

• громадські організації;

• неформальні утворення (напр., трудові колективи);

• церква;

• сім’я;

• окремі індивіди.

У Фінляндії суб’єктом соціальної політики є різні міністерства, експертні ради та ін.організації: соціальні служби зайнятості, соціально-психологічні служби. Зокрема, функціонує Міністерство охорони здоров’я та соціальних справ, Міністерство праці та Міністерство фінансів, які безпосередньо причетні до соціальної роботи в країні. У Нідерландах діє Міністерство соціальних справ та праці, відповідальне за політику зайнятості, працевлаштування, попередження безробіття тощо, надає відповідний соціальний захист і соціальну допомогу людям з ОП. А також має значну вагу в сфері соціальної політики й соціальної роботи Міністерство медичного та соціального обслуговування, відповідальне за решту питань соціальної роботи (стосовно людей з ОМ). У Норвегії соціальною політикою й практичною соціальною діяльністю на державному рівні займається Міністерство здоров’я і соціальних справ.

На Україні закладами такого рівня, які безпосередньо займаються соціальною роботою чи діють у соціальній сфері, є інституції державного рівня, наприклад, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я України, обласного чи районного рівнів управління та відділи соціального захисту населення України, місцеві заклади та установи: територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, будинки-інтернати, центри зайнятості, соціальні служби для молоді, заклади освіти, охорони здоров.я, пенітенціарної системи.

На практичному рівні поняття соціальна політика включає в себе діяльність уряду (тобто на найвищому, державному рівні) у наступних сферах:

1. Зайнятість населення.

2. Житлова політика.

3. Система охорони здоров’я.

4. Система освіти і виховання.

5. Система соціального забезпечення.

Можна простежити 3 головні напрямки соціальної політики:

Передбачення і, за потреби, реалізація державою гарантій для пом’якшення входження суспільства в рівновагу після надзвичайних подій (природних, екологічних, техніко-технологічних катастроф, епідемій, голоду тощо).

Перерозподіл ресурсів задля забезпечення усім соціальним групам суспільства певного рівня життя з метою зняття соціальної напруги.

Регулювання способу життя громадян заохочувальними (безподаткове благодійництво, різноманітні пільги, дотації) та репресивними (боротьба з алкоголізмом, порнографією, наркоторгівлею, секс-бізнесом тощо) засобами.

Соціальна політика має свою документальну базу, якою визначається, регулюється власне соціальна робота в державі. Документальну базу у загальному вигляді складають:

• міжнародні документи : Конвенція прав людини, Конвенція про права дитини, Документи ООН, ЮНІСЕФ, МОП та ін. Основні принципи соціальної держави відображені у Загальній Декларації прав людини, Європейській соціальній хартії, конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці: кожна людина повинна мати можливість заробляти на прожиття вільно обраною працею; всі трудящі мають право на справедливу винагороду, достатню для підтримки нормального рівня життя (власного і своїх сімей); всі трудящі і їх утриманці мають право на соціальне забезпечення; кожна людина, яка не має достатніх засобів до існування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна людина-інвалід має право на професійну підготовку, професійну і соціальну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інвалідності та ін.)

• національні (державні) закони

• підзаконні нормативні акти, які безпосередньо на місцях регулюють практику соціального захисту та соціальної допомоги.

Соціальна політика реалізується через певні механізми:

1-им механізмом соціальної політики є творення нормативно-правової бази, яка забезпечує соціальний захист населення.

2-ий механізм забезпечується через перерозподіл матеріальних ресурсів, узгодження організаційних зусиль, спрямованих на забезпечення та підвищення відповідного рівня життя шляхом впровадження податків та їх розподілу, а також через розвиток благодійництва, підприємництва та державного контролю. Через застосування пільг та податків держава має можливість стимулювати керівників підприємств державних та приватних форм власності робити свій внесок у розвиток соціальної сфери.

Система оподаткування забезпечує в ряді країн безкоштовну нижчу і середню освіту, медичні послуги, допомогу в кризових ситуаціях. Наприклад, у державах з розвинутою економікою і соціальним законодавством (країни Скандинавії) широко застосовується практика впровадження пільг підприємствам, що беруть на роботу людей-інвалідів, осіб з обмеженою дієздатністю або надають благочинну допомогу громадським організаціям, асоціаціям і товариствам, котрі організовують і безпосередньо займаються соціальною роботою, надають соціальну підтримку й допомогу вищенезванй групі клієнтів та їхнім родичам.

Завдяки даному механізму соціальної політики в Німеччині люди з обмеженими можливостями отримали право на працевлаштування. Уряд Німеччини зобов’язав кожне підприємство, незалежно від форм власності, створити кілька робочих місць (залежно від загальної кількості працівників) для людей з обмеженими можливостями та обмеженою дієздатністю, включаючи спеціальне обладнання для них. Якщо підприємство створює такі робочі місця, то відповідно знижуються податки для такого підприємства. В іншому разі – державою накладаються штрафи, стягнення, позбавлення пільг тощо.

3-ій механізм соціальної політики пов’язаний з тим, що держава гарантує передбачення та подолання негативних наслідків стихійних лих (природних та технологічних катастроф), голоду тощо через прийняття певних рішень і проведення необхідних дій.

Отже, як бачимо, напрямки і механізми соціальної політики – схожі поняття. Стосовно напрямків механізми соціальної політики є практичними впровадженнями, конкретними діями тих перспектив соціальної політики, котрі були визначені й прийняті урядом держави як напрямки.

Джерелами фінансування соціального сектору за рубежем є:

• податки;

• внески на соціальне страхування;

• благодійні пожертви;

• штрафи та стягнення.

У Норвегії фінансування соціальної сфери і сфери охорони здоров’я складає 1/3 загального державного прибутку, і кожен 10-тий громадянин зайнятий в соціальній сфері чи сфері охорони здоровя.

Так, приміром, у США, лише з 1960 по 1992р витрати на соціальні програми зросли з 23,5 млрд. дол.. до 592,5 млрд. дол. , що становить відповідно збільшення з 0,3% до 18,7% валового національного продукту. 12% найманих працівників у цій країні зайняті в системі соцпослуг, близько 200 тис. американців здобули звання соціального працівника, окрім них 460 тис. допоміжного персоналу та адміністраторів займаються соцроботою.

У Швеції частка дотацій від органів державної влади і місцевого самоврядування становить 85% від усіх (загальних) надходжень на соціальну сферу. У Польщі цей показник сягає 30%, в Угорщині – 21%, Ірландії – 10%, в Румунії – лише 4%.