Хоспісна система допомоги

Хоспіс – це концепція допомоги термінально хворим та їхнім сім’ям, яку здійснює міждисциплінарна команда на підставі індивідуального плану догляду. Хоспіс – це не так медичний заклад, як соціальний заклад, що надає соціальну допомогу невиліковно хворим та їхнім рідним і близьким. Піклування в хоспісі зосереджене на подоланні болю, симптоматичному лікуванні, задоволенні потреб хворого та його сім’ї. Хоспіс надає перевагу якості життя, а не її тривалості, й наголошує на важливості фізичного та духовного контактів між людьми за умов, коли життя наближається до свого фіналу.

Перший хоспіс – Хоспіс св. Христофора – був заснований 1967 року в Сидингемі у Великобританії (неподалік Лондона). Він виник як альтернатива допомоги, яку невиліковні пацієнти могли отримувати в лікарні. Головні завдання хоспісу полягали в:

• контролюванні болю (застосування методики прийому знеболюючих засобів по годинах так, щоб пацієнти не встигали відчути біль);

• узгодженій роботі групи допомоги, що складалася з різних фахівців (лікар, медсестра, психолог та ін.);

• створенні домашньої обстановки (можливість користуватися звичними, улюбленими речами, а також тримати домашніх тварин);

• у відвертих розмовах персоналу з хворими про його смерть;

• забезпеченні умов для прийняття смерті з гідністю.

Лікувальний аспект при цьому не вважали головним, роль медичної допомоги полягала в першу чергу у знеболюванні, знятті неприємних відчуттів, контролю за фізіологічним станом хворого.

У цей самий час клінічна соціальна робота набула поширення в розвинутих країнах світу, хоспісна допомога стала органічним продовженням практики соціальної роботи з хворими і продовжує розвиватися як узгоджений із медичною практикою спосіб надання допомоги. Хоспісна допомога спрямована на підтримання певного рівня якості життя людини до останніх хвилин, інколи навіть за рахунок відмови від, можливо, ефективного, проте дискомфортного медичного втручання. Оскільки в медичних закладах пацієнт є певною мірою де персоналізованою особою, лікаря мало цікавить його духовна та емоційна сфери. Зміст роботи хоспісу полягає в тому, щоб максимально компенсувати втрачені через хворобу можливості людини, підтримувати певний рівень життя та споживання суспільних благ.

У сучасній практиці допомоги термінально хворим набули поширення 3 головні типи хоспісів:

1. Стаціонарний (на зразок лікарні).

2. Хоспіс у лікарні.

3. Домашній хоспіс (останній найпоширеніший у США).

Існують також хоспіси для надання допомоги важко або невиліковно хворим дітям та їхнім сім ям. Незалежно від різновиду хоспіс забезпечує організоване надання таких видів допомоги:

• Медичної,

• Психологічної,

• Соціальної та

• Духовної допомоги.

Медична допомога включає контроль за станом хворого, симптоматичне лікування та знеболювання, надання консультацій та навчання родичів і добровільних помічників деяких функцій, що можуть знадобитись при догляді. Максимальне полегшення фізіологічного стану є головною метою медичної хоспісної допомоги. ЇЇ можна назвати альтернативою агресивним, дискомфортним та больовим засобам звичайної медицини, які, до того ж, не гарантують покращання.

Психологічна допомога має на меті подолання стресу, тривожності, депресії пацієнта, а також консультування (в тому числі родичів) та психодіагностику. Психологічна робота з хворим має чітку орієнтацію на його душевний стан, на те, як він сприймає оточуючу реальність і власне становище. Душевні страждання, які зазнає невиліковно хворий та його близькі, подібні до фізичного болю, у психологічному та соціальному сенсі загрожують не менше, ніж фізичний біль у біологічному аспекті. Головний напрямок роботи психолога – нормалізація внутрішнього стану особистості та підтримання психологічної рівноваги між хворим та його оточенням на всіх етапах протікання хвороби.

Соціальна допомога має два головні аспекти: організація будь-якої допомоги хворому і включення його в певний соціальний контекст. Щодо першого аспекту, то це роз’яснення відповідних законів, знаходження установ, що надають необхідну допомогу хворому та його сім’ї, матеріальна підтримка, надання послуг із догляду, допомога в домашній роботі тощо. Другий аспект – підтримка соціальності хворого, оскільки людина втрачає життя не тільки біологічно, а й певною мірою соціально: зазнає відриву від звичного способу життя, певного оточення тощо. ЇЇ необхідно підтримувати, щоб вона відчувала свою корисність, мала можливість спілкування, висловлення думки, волевиявлення. Соціальний працівник є посередником між хворою людиною та суспільством, а в певному сенсі й “адвокатом”, і “менеджером”. Важливою є також робота волонтерів, які допомагають хворому в побуті, в догляді, психологічно, інколи навіть фактом своєї присутності.

Духовна допомога є найважчою та неоднозначною. Вона залежить від широкого кола обставин: світогляду, системи цінностей, життєвого досвіду хворого тощо. Люди з релігійними, особливо християнськими переконаннями спираються на допомогу церкви та вчення про вічне життя. Для таких вкрай важливим є здійснення релігійних відправ, отримання останнього благословення. І тут головною метою духовної допомоги є гармонізація духовного стану особистості в ситуації незворотнього наближення смерті.

Хоспісна допомога набуває повноти лише за успішного впровадження всіх зазначених її різновидів. Загалом головними рисами такої системної допомоги є:

• Допомога невиліковно хворій людині як особистості,

• Допомога пацієнту й родині як єдиному цілому,

• Усебічний характер допомоги,

• Надання допомоги міждисциплінарною командою, узгоджено,

• Створення кращих умов життя, подолання супутніх проявів, а не самої хвороби,

• Допомога родині й близьким хворого під час та після тяжкої втрати.

Сьогодні хоспіси набули значного поширення й існують у багатьох країнах. За даними ІНТЕРНЕТ,лише в США їх 2400, і обслуговують вони близько 340 тисяч осіб, до того ж чисельність їх щороку зростає. Здебільшого – це люди похилого віку (2/3 загальної кількості), котрі страждають на онкозахворювання. Є тяжкі хворі на СНІД та інші хронічні захворювання.

1995 року була створена Всесвітня організація домашньої та хоспісної допомоги, відкриваються фундації, що підтримують діяльність хоспісів. Підтримують хоспіси за рахунок страхових внесків, дотацій державних і приватних установ. Водночас, порівняно із медичним обслуговуванням хоспісна допомога є дешевшою. Це пов’язано з тим, що, по-перше, паліативна допомога (тобто допомога по знеболюванні, а не лікування) дешевша порівняно з лікувальною; по-друге, пацієнт перебуває головно вдома, а не в стаціонарі; по-третє, частину хоспісної допомоги виконують волонтери.

Хоспісний рух набув загального визнання й посідає важливе місце в сфері соціального захисту населення розвинутих країн.