Соціальна робота з людьми похилого віку за рубежем

Людей похилого віку відносять до об.єктів соціального захисту, соцдопомоги й соцроботи за рубежем. До цієї групи відносять осіб (за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)), віком від 60 років. 60–74 – люди похилого віку, 75–89 – старі люди, від 90 – довгожителі. Старість пов’язана з розвитком вікової паталогії, зміною фізіологічних функцій, втратами (фізіологічного і біологічного обмеження, погіршення здорров’я, зниження соціальної активності, зміни соціальної ролі, втрата безпеки). Тому одним із головних завдань соцроботи є створення умов гідного життя літнім людям, кількість яких щороку збільшується на планеті на 2,4%. Значна частина їх потребує постійної сторонньої допомоги, обслуговування на дому чи в спеціальних закладах. Але до завдань з такою групою належать також і надання можливостей реалізувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності, сприяти адаптації до нових умов.

ООН у 1991 р. ухвалила Принципи щодо людей похилого віку, згідно яких такі люди повинні мати:

1)незалежність

– доступ до відовідного харчування, медичного обслуговування через забезпечення їм доходу, підтримки з боку сім’ї, громади й суспільства;

• можливість жити вдома доти, доки це можливо;

2)участь: у суспільному житті, мати можливість створювати асоціації осіб похилого віку.

3) догляд:

– з боку сім’ї, держави;

• доступ до соціальних і правових послуг

• доступ до медичного обслуговування, яке б дозволило їм підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного , психічного та емоційного благополуччя, попереджувати й стримувати початок періоду нездужання

4) реалізацію внутрішнього потенціалу – доступ до можливостей суспільства в сфері освіти, культури, духовного життя й відпочинку

5)гідність – вести гідний і безпечний спосіб життя.

Традиційно основні форми соціальної роботи з людьми похилого віку зводять до реабілітації (медичної , соціальної ) та соціальної допомоги.

Соцдопомога передусім спрямована на задоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення яких неможливе внаслідок втрати чи обмеження певних функцій. Тому передбачено надання засобів малої механізації і спеціальної побутової техніки, спеціального облаштування.

Передбачено й матеріальна підтримка, пенсійне забезпечення людей похилого віку.

Реабілітаційні заходи поділяють на соціально–побутові та медико–соціальні. Важливою ланкою, напрямком соцроботи з такими людьми є надання практичної надомної допомоги: прибирання, похід за продуктами, навіть догляд – умивання, одягання, приймання їжі тощо. Однак при цьому важливим є і психологічний підхід у роботі. У соціальних службах Великобританії людей похилого віку, які втратили певну частину функцій, вчать куховарити лівою рукою (у кого не функціонує права рука), а також чоловіків, які втратили дружину.

У багатьох країнах важливу роль відводять трудотерапевту, який допомагає клієнту пристосуватися до змін у його функціон.можливостях. Він планує й розробляє зміни у домашньому побуті, у виготовленні спецмеблів, відповідного обладнання (пристосування туалету, кранів у ванній кімнаті, вимикачів у газовій плиті, спеціального начиння для їжі), встановлення спеціального освітлення, модифікування одягу (застібки). Навіть пропонують підняті над землею грядки та клумби, щоб людина у візку могла доглядати свої квіти чи город.

Ще одним із засобів соцреабілітації є трудова та громадська зайнятість. Зокрема людей похилого віку залучають до волонтерської діяльності, сприяють створенню груп взаємодопомоги (самодопомоги), клубів літніх людей, організовують творчі колективи, стимулюють їхню самодільність тощо. У зарубіжних країнах навіть створені (при будинках для літніх людей) лікувально–виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства – для проведення трудотерапії.

Також пропонують створити т.зв. терапевтичні короткотривалі групи, де людина, яка щойно втратила близьку людину, може на перших порах отримати психологічну підтримку.

Особливий напрямок – груповий догляд за людьми похилого віку, який передбачає функціонування спеціальних соціальних установ для проживання й догляду. У Великобританії це:

– будинки готельного типу – у таких будинках постійно пропонується підтримка доглядальника. Кімнати забезпечені спецсистемою аварійного виклику.

• будинки спостійного проживання – на утриманні місцевої влади, приватн чи добровільних організацій. Не надають постійної медичної допомоги, постійно медично не обслуговують. Хоча є й будинки з висококваліфікованим медперсоналом, де проживають люди з психічними розладами , соматично ослаблені.

• Будинки сестринського типу – для догляду за людьми, які не можуть самостійно жити вдома (частково оплачує клієнт, зокрема певні послуги)

• Денні стаціонари чи центри – люди залишаються вдома, але відвідують у денний час з метою отримання певних послуг, медичних зокрема. Забезпечення таксі місцевою владою.

• Денні центри/обідні клуби – годують обідом і забезпечують спілкування.

• Догляд за місцем проживання – надання довготривалої і спланованої соціально–побутової допомоги згідно з потребами клієнта.

• Чергові бригади невідкладної допомоги – включають послуги соцпрацівників, котрі забезпечують короткотерміновий догляд.

• Служби прання білизни

У Німеччині, Італії, Іспанії, Франції, Бельгії, Румунії існує релігійна благодійна організація «Карітас», що надає послуги для непрацездатних осіб похилого віку, організації «Домашня опіка».

«Карітас» – соціальна допомога базується на принципі «допоможи собі сам»:

• медичне обслуговування і догляд за хворим

• реабілітаційні рухові вправи

• допомога під час відвідування лікаря

• інформація, консультація, емоційна підтримка

• прокат допоміжних засобів догляду

• допомога у веденні домашнього господарства

• організація харчування

• відвідування духівника

• навчання догляду та інструктаж членів родини.

«Домашня опіка» укладає угоди щодо надання послуг та узгоджується перелік послуг, їх терміни (щоденно, кілька разів на тиждень тощо).