Технології соціально–педагогічної роботи з людьми з обмеженими можливостями та особливими потребами

У країнах Заходу ведеться цілеспрямована й систематична соціальна робота з інвалідами. Одним із видів соціальної допомоги інвалідам, а також їх сім’ям, є надання матеріальної допомоги вищеназваним категоріям. Формами соціального захисту в США, а також інших країнах Європи виступають:

• Соціальне страхування у разі травматизму

• Державна допомога інвалідам.

Законом про соціальне страхування в США встановлена міра допомоги інвалідам, виплати при непрацездатності (не пов’язаної з виробничими травмами). На рівні штатів функціонують програми страхування на випадок виробничого травматизму чи професійного захворювання. Компенсація сягає 2/3 заробітної платні і виплачується приватними страховими кампаніями. Загалом, у більшості країн Заходу державою гарантується пенсія по інвалідності. Приміром, у Фінляндії існують пенсії для непрацездатних і хворих. ЇЇ дають у тих випадках, коли хвороба, каліцтво тимчасово або постійно перешкоджають праці. Інвалідам ще надають реабілітаційні послуги. Однак, специфіка соціальної допомоги особам з обмеженими можливостями (обмеженою дієздатністю) полягає у наданні такої допомоги, яка б сприяла організації самодопомоги й соціальній адаптації індивіда в соціум.

У країнах зарубіжжя для осіб з обмеженими можливостями (інваліди, люди з психічними, інтелектуальними розладами) функціонує мережа спеціальних закладів різного спрямування.

У цю структуру входять:

• медичні заклади: лікарні, клініки, госпіталі, психіатричні лікарні,

• реабілітаційні, корекційно-реабілітаційні центри,

• інтернати

• школи для дітей з психічними вадами, розумовою недостатністю,

• спеціалізовані школи для сліпих, глухих, глухонімих,

• хоспіси,

• спеціалізовані будинки для проживання інвалідів,

• консультативні центри.

Власне соціальна реабілітація такої категорії суспільства включає в себе:

• медичну реабілітацію ( відновна терапія, реконструктивна хірургія з поступовим протезуванням при необхідності),

• психологічна та педагогічна реабілітація, яка включає психокорекцію поведінки, навчання соціальних навичок та основних правил спілкування,

• професійна реабілітація (професійне навчання або перекваліфікація, раціональне працевлаштування),

• соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове облаштування та обслуговування).

Програма соціальної реабілітації ґрунтується на принципах:

• гуманності ,

• індивідуально-диференційованого підходу (врахування інтересів, запитів і потреб інвалідів, вікових, статевих особливостей психофізичного розвитку кожної особистості, ступеня і виду інвалідності),

• наскрізності й наступності,

• регіональності (урахування ролі етнопсихологічних особливостей розвитку особистості, національно-художнього мислення та відповідність морально-етичним ідеалам народу).

Проблема соціальної реабілітації інвалідів у країнах зарубіжжя вирішується шляхом координування зусиль держави (уряду, державних організацій, соціальних служб, різноманітних спеціалізованих медичних і освітньо-виховних закладів тощо) і суспільства (активне залучення й підтримка населення, громадських, неформальних організацій та об’єднань, у тому числі родичів інвалідів, і власне самих інвалідів). Соціальні служби, які працюють з інвалідами, вирішують ряд поставлених перед ними завдань:

1. Медична, педагогічна і психологічна допомога.

2. Реконструкція соціокультурного оточення дітей-інвалідів, допомога в комунікації і навчанні, соціально-психологічна робота з батьками дітей-інвалідів.

3. Допомога в професійному самовизначенні, працевлаштуванні або направленні на роботу.

4. Організація дозвілля і спілкування.

5. Виявлення і розвиток творчих здібностей.

6. Охорона прав інвалідів.

7. Створення позитивної громадської думки стосовно проблем інвалідності.

Робота соціального педагога з інвалідами найчастіше зводиться до освіти, навчання останніх. Навчання інвалідів ведеться за спеціальними освітніми і загальноосвітніми програмами. Ці програми призначені для осіб з обмеженими можливостями (обмеженою дієздатністю). Найбільш характерними видами соціальної роботи є педагогічна і професійна реабілітація людей з обмеженою дієздатністю. Під педагогічною реабілітацією розуміють заходи виховного характеру стосовно дорослого інваліда, направлені на те, щоб останній оволодів необхідними вміннями й навичками по самообслуговуванню, отримав освіту. По відношенню до дорослих інвалідів здійснюються заходи, направлені на підготовку останніх до різноманітних і доступних їм видів діяльності, знання яких мають бути корисними при подальшому працевлаштуванні і трудовій діяльності.

Під професійною реабілітацією розуміють навчання чи перекваліфікаційне навчання доступним формам праці, забезпечення необхідними індивідуальними технічними приспособленнями для полегшення користування робочим інструментом, приспособлення робочого місця до функціональних можливостей організму хворого (інваліда) на його робочому місці попереднього працевлаштування, організація спеціальних цехів і підприємств для інвалідів з полегшеними умовами праці і скороченим робочим днем і т.ін.

Трудова реабілітація, трудова терапія інвалідів є нині звичайною практикою у більшості західних країн. Будь-яка особа з функціональною обмеженістю має змогу здобути необхідні для неї соціальні та трудові навички, хоча через об’єктивні економічні причини або недосконалість соціальної політики в тій чи іншій країні її працевлаштування є не завжди можливим. Лише в Австрії, Німеччині та Малі всі підприємці зобов’язані наймати інвалідів на роботу. Незалежно від форм власності всі підприємства мають створювати кілька робочих місць для осіб з обмеженою дієздатністю, влаштовувати спеціальне облаштування для роботи інвалідів. В іншому разі на підприємство накладаються штрафи й стягнення. В інших країнах подібний обов’язок поширюється на ті підприємства, де кількість зайнятих працівників є досить великою. Практично скрізь розроблено положення про квоти на робочі місця осіб з функціональною обмеженістю, однак вони діють ефективно лише в деяких країнах, де здійснено точні розрахунки потреб у працевлаштуванні інвалідів та жорстко дотримуються регламентованих показників і встановленого порядку їх влаштування на роботу. Більше того, саме в цих країнах професійну реабілітацію функціонально обмежених осіб проводять за широкою програмою відповідно до тенденцій економічного розвитку та прогнозованих потреб у певних професіях.

Трудову реабілітацію молодих інвалідів з інтелектуальною недостатністю у більшості країн Заходу, і зокрема США, здійснюють за двома основними моделями:

• трудова діяльність за підтримки,

• патронажна зайнятість.

Перший тип – це конкурентна зайнятість в інтегрованих установах для тих індивідів з тяжкою формою інвалідності, котрі потребують постійної допомоги під час роботи. Підтримку здійснюють для того, щоб людина з фізичною чи інтелектуальною недостатністю мала змогу навчатися, виконувати певні види робіт та заробляти у середовищі працюючих без функціональних обмежень. Існує 4 підтипи цієї моделі:

1. Індивідуальна зайнятість. Трудовий інструктор проводить персонально з кожним індивідом тренування , допоки останній не здатний буде впоратися з роботою самостійно; щойно це станеться, підтримку поступово зменшують, але не припиняють зовсім.

2. Замкнена група. Пропонується для кількох інвалідів, які спочатку навчаються, а потім працюють групою в інтегрованому середовищі під наглядом супервізора.

3. Мобільна команда. У складі від 4 до 6 осіб індивіди з інвалідністю спільно виконують різні види робіт, періодично їх змінюючи під постійним наглядом супервізора.

4. Верстатна робота. Дає змогу групі з 8-15 осіб з інвалідністю працювати за контрактом з допомогою і супервізією кваліфікованих майстрів на підприємствах.

Другий тип. В умовах патронажної зайнятості молоді люди з фізичною та інтелектуальною недостатністю працюють у закритому середовищі. Залежно від ступеня складності вади для них пропонують участь у : 1)денних програмах для дорослих, які дають можливість опанувати необхідні соціальні навички; 2)центрах трудової діяльності, де крім соціальних навичок можна отримати певну трудову підготовку; 3)патронажних підприємствах, на яких особи з розумовою відсталістю виконують такі види робіт, як шиття, плетіння, пакування, складання машин, поліграфія. У кожному з цехів працює майстер (супервізор), котрий стежить за правильністю виконання роботи. Зазвичай особа з інвалідністю не потрапляє на патронажне підприємство, якщо вона не опанувала програму двох попередніх рівнів.

Варто зауважити, що робочі місця для інвалідів, наданих в межах зазначених моделей зайнятості, фінансуються з регіональних та державного бюджету.

Досвід роботи з інтелектуально неповноцінними людьми в Німеччині

Товариство сприяння життєвим потребам людей зі зниженим рівнем інтелекту було засноване в Німеччині у 1961 році. Мета створення цієї організації – надання медичної, педагогічної і психологічної допомоги розумово відсталим дітям. Фінансову підтримку надають державні органи влади, недержавні організації, установи і комерційні структури. На сьогодні за підтримки мерії міста, Євангельської місії, батьків і родичів хворих, окремих фірм, торговельних організацій, спільнот, а також приватних осіб створену цілу систему закладів та установ, які за принципом наскрізності й наступності забезпечують умови для повноцінної життєдіяльності інвалідів, їх соціально-педагогічної адаптації, медичної реабілітації та створення позитивної громадської думки стосовно проблем інтелектуально неповноцінних осіб.

Цікавими є форми роботи у дитячому садку, створеному для дітей із затримкою розвитку, які отримують педагогічну й психологічну допомогу в індивідуальних і групових заняттях та при нерегламентованому спілкуванні.

У школі для розумово відсталих дітей навчаються діти з психічними захворюваннями, а також окремими захворюваннями опорно-рухового апарату. Кількість дітей у класах не перевищує 12 чоловік, а контингент формується залежно від стадії захворювання. Крім спеціальної загальноосвітньої програми вихованці проходять трудове навчання, що закладає основи соціального пристосування індивіда до трудової діяльності. Випускники школи, що досягли 18-25 років, за умов загальної підготовленості до трудової діяльності та з урахуванням особливостей захворювання й особистого бажання, приймаються на роботу в майстерню “Костянтин”, де працюють цехи по виробництву кабельних катушок, настільних ламп, з комплектування дитячих конструкторів, цех прання білизни. Індивідуальний підхід, чітка організація праці, шанобливе ставлення до кожного підвищують рівень мотивації зацікавленості робітника в реалізації своїх трудових завдань. Для людей з важкою формою захворювання є підмайстерня, де вони займаються образотворчим мистецтвом. Отже, у цих школах ведеться робота щодо соціалізації, активної соціальної адаптації інвалідів. Адже, заклади для розумово відсталих дітей не тільки сприяють загальноосвітній підготовці, а й вирішують питання їхнього подальшого працевлаштування.

У Німеччині вирішується й житлова проблема дорослих осіб з психічними захворюваннями. Ставши повнолітнім, інвалід дістає нове помешкання – квартиру чи кімнату в будинку для інвалідів. В одному з них проживає близько 60 чоловік, яких розподілено на 5 груп. Умови життя максимально наближені до домашніх. За стан кімнат відповідають самі мешканці. У будинку є загальна кухня, майстерня, музична кімната, фотолабораторія, ігровий майданчик і зал для урочистих подій.

Цікавою формою є робота соціальних педагогів в амбулаторному закладі для дітей із затримкою в інтелектуальному розвитку. Подолавши психологічний бар’єр і наважившись звернути за педагогічною і психологічною допомогою до фахівців, батьки цих дітей мають можливість проводити з ними ігрову терапію під наглядом соціального педагога, який фіксує ї хід на аудіо плівку із спеціально пристосованого задля цього приміщення. По закінченні заняття педагог дає рекомендації з психологічного коригування розвитку дитини і питань виховання. Під час групових занять проводяться бесіда і психологічні тренінги з батьками.

Варто зазначити, що робота з дітьми-інвалідами (з фізичними і психічними вадами) базується на підході інтеграції, тобто рівного спілкування з однолітками, суспільством у цілому (на відміну від сегрегації). Зміст спілкування молодих інвалідів зі своїми ровесниками поглиблює програма “Наводити мости”, яка реалізується у “Будинку зустрічей молоді”. Тут створено всі умови для спільних занять з різних видів художньої і технічної творчості, організації дозвілля та відпочинку.

Соціально-психологічна реабілітація людей-інвалідів у Голландії, починається ще до їх народження. Виявлення патології розвитку дитини здійснюється у період внутріутробного розвитку. Відразу ж з батьками починає проводитися психологічна робота. Після народження діти з хронічними захворюваннями, різноманітними вадами у віці 3-х місяців передаються на облік у Консультативний центр, в якому вони проходять комплексне медичне обстеження. Загалом, консультативний центр у цій країні – це діагностичний центр. Він забезпечує контроль за розвитком дитини до 18-річного віку. У віці 2 роки діти, котрі знаходять на обліку в цьому центрі проходять обов’язковий психологічний тест-перевірку. У разі відхилень, розладу психічних функцій дитину направляють до психолога чи психіатра, при потребі - на лікування у відповідні заклади. Дані досьє, заведені на дитину-інваліда, передаються у реабілітаційний центр. Таким чином здійснюється системний підхід до лікування і надання своєчасної соціально-психологічної допомоги.

Проблемою соціально-психологічної реабілітації осіб з різними видами розладів займається Реабілітаційний центр. У цьому закладі розробляється на кожного індивідуальна програма реабілітації й проводиться відповідна корекційна робота. До складу реабілітаційної клінічної команди входять такі фахівці: лікарі, медсестри, психолог, психіатр, ігрові терапевти, логопед, соціальні працівники, інколи – навіть священик та клоун. Такий склад команди – не розкіш, а необхідність, оскільки відповідає головному принципу реабілітації хворої дитини – дати їй можливість жити повноцінно в ситуації хвороби, зберегти відчуття повноти і неперервності життя.

Окрім цього, фокус соціальної роботи в лікарнях полягає:

• безпосередній допомозі дітям, що мають різні обмеження, викликані хворобою та лікуванням,

• у встановленні контакту з батьками,

• в оцінці й корекції соціально-психологічної проблематики батьків,

• проведенні з ними курсу навчання по догляду за хворими дітьми,

• створенні батьківських та батьківсько-дитячих груп самопідтримки,

• матеріальній допомозі сім’ям у випадку необхідності.

Наступні дії команди полягають у:

1. Спільному вивченні досьє дитини (історії хвороби, її розвитку).

2. Запиті лікаря про проблеми дитини, які виникли під час перебування в лікарні.

3. Обговоренні усією командою проблем дитини і виявленні головної.

4. Психодіагностика, проводиться психологом.

5. Розподіл функцій між членами команди в залежності від того, якої допомоги потребує дитина (психологічної, педагогічної, матеріальної тощо).

6. Обговорення діяльності членів команди і її результатів стосовно конкретної дитини.

7. Прогноз на майбутнє, рекомендації щодо подальшої роботи, допомозі дитині й сім’ї після виписки з лікарні.

Якщо в сім’ї є матеріальні проблеми, соціальний працівник допомагає знайти необхідні засоби в спеціальних фондах, надає необхідну консультацію.