Моделі соціальної роботи

Модель соціальної роботи – це сукупність теоретичних положень та технологій практичної соціальної діяльності. Визначають 2 основні моделі соціальної роботи:

1. медична модель;

2. соціальна модель.

У межах медичної моделі соціальна робота виявляється передусім в рамках такої її складової, як соціальна допомога, підтримка, опіка, патронаж та супровід. Зокрема: медичне обслуговування; забезпечення медикаментами; медичне страхування; виплата коштів та реалізацію пільг, визначених і гарантованих державою людям внаслідок інвалідності та травматизму; медичний патронаж людей з обмеженими можливостями, функціонально недієздатних удома; санаторне лікування, медична , фізична реабілітація; консультативно–медичну роботу, яка включає комплекс заїодів щодо інформаційного та медичного обслуговування; використання методів психоконсультативної та психотерапевтичної, психореабілітаційної допомоги тощо. Загалом, завдання соціальної роботи (соціальної допомоги) у межах цієї моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості здебільшого за допомогою медичних заходів та з домінуючим акцентом на соціальний захист й підтримку людей з обмеженими можливостями, обмеженою дієздатністю, інвалідів.

Стрижнем соціальної моделі є взаємозв’язок між людиною з особливими потребами та соціумом, а не відхилення в її здоров’ї та розвитку. Відтак акцент припадає на категорію людей з особливими потребами (діти–сироти, літи групи ризику, люди, які стали жертвами катастроф, насильства, безробітні, біженці, напкозалежні, ВІЛ–інфіковані, хворі на СНІД та ін.). У межах даної моделі соціальна допомога як складова соціальної роботи передбачає: надання допомоги у формуванні системи взаємин у соціумі, вироблення моральних цінностей та дотримання загальноприйнятих соціальних норм і правил поведінки; розширення сфери соціальних контактів людей з обмеженими можливостями, створення умов для їх довільного переміщення та життєдіяльності в суспільстві; надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки (напр., пільгове оподаткування, допомоги по безробіттю); реалізацію заходів різного виду соціального страхування; створення умов щодо розвитку творчого потенціалу інтелектуальної еліти, обдарованих дітей та молоді; соціальноправову, психолого–педагогічну підтримку різних категорій дітей та молоді; соціальний, психологічний, педагогічний патрорнаж осіб, які пройшли курс лікування від алко–, наркозалежності тощо; юридичне, соціально–психологічне консультування; допомога в навчанні, у професійному самовизнеченні, у працевлаштуванні; різноманітні заходи профілактики (напр., освітня профілактика, превентивні дії) та реабілітації (соціальної, правової, психологічної).

Теоретики, науковці соціальної роботи за рубежем з–поміж останньої виокремлюють ще одну модель – соціально-педагогічну. Теоретико–методологічним джерелом цієї моделі є соціальна педагогіка – розділ педагогіки, що вивчає особливості організації соціального виховання, виховні можливості соціального середовища й оптимальні умови соціалізації особистості. Її виникнення пов’язують з діяльністю німецького філософа Пауля Наторпа в к.ХІХ–на поч.ХХ ст. Соціально-педагогічний ухил у соціальній роботі зумовлений активним розвитком державних соціальних служб для молоді, інституалізацією соціальної педагогіки, національними традиціями виховання, які притаманні перш за все Німеччині.

Соціально–педагогічна модель соціальної роботи фокусується на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда, соціальної групи, який здійснюється через систему соціальних інститутів (сім’я, школа, позашкільні заклади, соціальні служби), покликаних коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до соціально значущих цінностей, обмежувати або активізувати виховний вплив конкретних соціальних факторів. Стрижневим процесом даної моделі є соціалізація, яка відбувається у взаємодії об’єктів (дітей, молоді, інших вікових та соціальних груп) з величезною кількістю різних умов, що впливають на їх розвиток.

Важливим чинником соціально–педагогічної моделі є створення умов і заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування соціально–позитивних орієнтацій. Здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних сферах життєдіяльності:

• освіта, навчання

• організація соціального досвіду

• організація дозвілля

• індивідуальна допомога

• групова робота тощо.

До цієї моделі залучені власне всі суб’єкти соціальної роботи, в т.ч. – армія, виробництво, грормадські об’єднання, церква й релігійні організації та ін.

Дана модель включає й такий компонент як ресоціалізація – комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених чи несформованих соціальних навичок, зміну соціальної орієнтацій девіанта за рахунок включення останнього у нові, позитовно орієнтовані відносини та види діяльності.

Отже, фахівці соціальної роботи відповідно до цієї моделі здійснюють корекцію або підтримку індивідуального адаптивного механізму клієнта. Остання включає соцдопомогу, соцреабілітацію, соцпрофілактику.

З огляду на вікові особливості розвитку особистості соціально–педагогічна модель передбачає: просвітницьку робота з батьками, найближчим оточенням (індивідуальне і групове консультування); організацію груп (ігрових, взаємопідтримки, самодопомоги), а також групових занять; соціальний патронаж; соціальний супровід – соціально–педагогічну діяльність з людьми з ОМ; допомога в пошуку сфер діяльності відповідно до потреб і можливостей особистості; створення й діяльність клубів і груп за інтересами; залучення до громадського життя; організацію соціально-педагогічного дозвілля, анімаційну діяльність; допомогу у професійній орієнтації (переорієнтації); допомогу самотнім людям (надомна допомога), соціальне обслуговування; соціальну опіку.