Об’єкти і суб’єкти соціальної роботи за кордоном

Суб’єктами соціальної роботи за рубежем вважаються спеціально уповноважені органи та особи, які займаються соціальною роботою професійно або на громадських засадах.

До суб’єктів відносять:

• державу, її представників та виконавчі органи:

• партії та громадські організації, товариства;

• соціальні або соціально-психологічні служби;

• соціальних працівників;

• волонтерів.

Наприклад, у Швеції саме на муніципалітети покладена відповідальність за проведення соціальної роботи з насленням. Соціальні служби зобов’язані проводити соціальне обслуговування. У кожному муніципалітеті за соціальне обслуговування відповідає комітет соціальної допомоги, який діє в рамках повноважень, наданих діючим законодавством країни. Він, зокрема, може організовувати районні комітети. Робота їх проводиться в таких напрямках:

• покращання соціальної сфери шляхом планування комунального обслуговування, роботи з сусідами тощо;

• покращання соціальних умов конкретних груп населення (діти, люди похилого віку, одинокі, інваліди),

• індивідуальна робота з окремими особами і сім'ями по вирішенню конкретних проблем (економічна допомога, турбота про дітей і підлітків, робота з алкоголіками і наркоманами, допомога в налагодженні нормальних сімейних стосунків тощо).

Як і в ряді інших країн, в Швеції існує своя інфраструктура, що складається зі спеціалізованих установ соціального обслуговування. До таких належать:

1. Кризові центри для чоловіків – для допомоги чоловікові знайти вихід із сімейних неурядиць і власних індивідуальних проблем. Такі центри діють не тільки в населених пунктах, а й в місцях позбавлення волі.

2. Жіночі кризові центри. Одна із видів робіт – допомога у позбавленні від дискримінації і насилля з боку чоловіка. Послугами центру клієнти можуть користуватися до 4 місяців – як стаціонарного відділення. Можуть отримати консультації, зняти психологічний стрес – консультативний вид діяльності центру, денне відділення.

3. Молодіжні центри подолання кризи (“молодіжні будинки”). До них направляють правопорушників від 16 до 21 року. Однак, це не місце позбавлення волі, хоча в таких існують і карантинні відділення з обмеженою можливістю виходу з приміщень, де з ними ведеться дослідницько-діагностична і психолого-корекційна робота.

4. Приюти для підлітків, що втекли з сім'ї. “Клієнтів” не поспішають повернути додому або віддати працівникам дитячої кімнати міліції. Головна мета – визначитися з причинами втечі, знайти індивідуальний підхід задля успішного вирішення проблеми.

5. Наркотичні служби. Для алко- і наркозалежних. Надають такі види допомоги: амбулаторну (а-клініки, станції допомоги неповнолітнім), витверезники, інтернати-лікувальниці, приюти, диспансери, гуртожитки, опорні пункти для тимчасового проживання.

У Великобританії соціальною роботою займаються також переважно соціальні служби, які несуть відповідальність перед місцевою владою. Певна кількість соцпрацівників працює в общинах, а також зайняті в добровільно-приватних організаціях. Соцслужби є бюджетними організаціями і надають населенню безоплатну допомогу. Служби незалежні від навчальних, медичних та інших закладів, хоча в останніх існують свої підрозділи, що займаються соцобслуговуванням в межах установи чи галузі (Альмонери). У країні існують багаточисленні різнопрофільні центри на балансі соцслужб. Ці центри обслуговують певні категорії населення, що проживає на певній території. Зокрема, є спеціалізовані центри по обслуговуванню дітей, підлітків, їх сімей. Останніх відносять до т.зв. “об’єктових структур”. На відміну від них існують “лінійні структури”, що мають соцпрацівників із вузькою спеціалізацією. Одні займаються тільки психотерапевтичною практикою, інші діють як сімейні психологи, треті забезпечують соціальний захист відвідувачів центру і займаються більше юридичною підтримкою. Існують служби, що нагадують участкових лікарів місцевих поліклінік, котрі визначаються з проблемою клієнта і при необхідності направляють до фахівців – у вузько-профільні центри.

У багатьох країнах функціонують соціально-психологічні служби, котрі займаються соціальною діяльністю і, зокрема, забезпечують:

• організацію соцзахисту населення,

• соціально-економічну підтримку населення;

• соціально-правову підтримку;

• медико-соціальну роботу,

• соціальну реабілітацію осіб з ОМ,

• трудову терапію осіб з ОМ,

• психосоціальну роботу,

• медико-соціальну допомогу людям похилого віку та інвалідам в умовах стаціонарних закладів соціального обслуговування (патронаж);

• соціальну роботу з асоціальними сім'ями і дітьми з девіантною поведінкою;

• соціально-педагогічну роботу з сім'ями і дітьми;

• соціальну реабілітацію осіб без визначеного місця проживання і заняття;

• соціальну роботу з людьми похилого віку.

Об’єктами соціальної роботи вважаються особи (або групи осіб), які потребують сторонню допомогу(соціальний захист, матеріальну підтримку, соіальну цопіку, реабілітацію). До об’єктів в країнах Заходу відносять наступні категорії населення, визначення поняття яких здійснено за міжнародними стандартами:

1.Люди з особливими потребами (ОП).

2.Люди з обмеженими можливостями(ОМ).

До першої категорії відносять осіб, які з певних причин (соціальних чи природніх кризових явищ, катастроф) потребують спеціальних умов для реалізації сімейного та соціального оточення і самореалізації.

Люди з ОМ – ті, які не здатні виконувати певні обов’язки або функції внаслідок особливого фізичного, психічного стану чи недуги. Їх ще визначають як осіб з обмеженою дієздатністю. Категорію останніх складають люди:

• з проблемами слуху,

• зору,

• опорно-рухового апарату,

• хворих на діабет, епілепсію, астму,

• з порушенням або затримкою психічного розвитку,

• розумово або емоційно відсталі,

• користувачі інвалідних візків, люди, які використовують палицю чи подібний інструментарій для пересування більш, ніж 6 місяців,

• люди, які мають труднощі з функціональною активністю, з виконанням повсякденних (побутових, санітарно-гігієнічних) обов’язків, з інструментальною активністю.

Об’єктами є всі вікові категорії населення: діти, молодь, люди похилого віку.

Соціальні категорії населення (більшість з них відносять до осіб з ОП):

• бідні (малозабезпечені),

• безробітні,

• біженці, переселенці,

• сироти,

• діти, батьки яких позбавлені батьківських прав,

• діти-втікачі,

• обдаровані діти,

• особи з відхиленнями у поведінці;

• нарко-, алкозалежні, хворі на СНІД, ВІЛ-інфіковані;

• особи, що стали жертвами екологічних, природних, технологічних катастроф,

• особи, що стали жертвами фізичного чи психологічного насильства й жорстокості,

• сім'ї: багатодітні, молоді, асоціальні.