Групова робота як метод соціальної роботи

Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне, зокрема спільну проблему. Групова робота – це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Особливість її в тому, що вона дає можливість клієнтам соціальної роботи стати більш незалежними й ініціативними у прийнятті самостійних рішень стосовно важливих проблем та виявляти відповідальність за зміни, які відбуваються в їхньому житті. Ключовими цілями є створення групового клімату, завдяки якому члени групи почувають себе достатньо упевненими для обміну досвідом розв’язання проблем; підтримання ініціативи членів групи, розвиток навичок спілкування, усвідомлення власної цінності; відновлення самоповаги.

Ще з давніх–давен відомо про більшу ефективність впливу на групу, аніж на окрему особистість під час індивідуальної взаємодії. Прикладом можуть слугувати групові проповіді перших християн чи спроби «лікувати» прилюдно. У ті часи намагання вплинути на групу найчастіше були пов’язані з лікуванням душі чи тіла. На поч. ХХ ст. виникла соціально–психологічна база групової роботи. Так, Альфред Адлер, послідовник Зігмунда Фрейда, надавав великого значення соціальному контексту, в якому перебуває особистість. Його можна назвати одним з перших «справжніх» соціальних працівників, котрий започаткував групову соціальну роботу. Він створював центри групових соціальних занять для простих людей – хворих на алкоголізм, невротичні проблеми, дитячі терапевтичні групи.

За кордоном групова робота спочатку набула поширення в рекреаційних центрах, молодіжних організаціях тощо. Соціальні працівники допомагали учасникам груп розвинути лідерські якості, зміцнити впевненість у собі, вдосконалити навички. Проте останніми десятиліттями використання технік групової роботи вийшло за межі рекреаційних закладів. Деінституалізація послуг для людей з проблемами психічного здоров’я та з функціональними обмеженнями призвела до виникнення невеликих, зосереджених у громаді програм. Наприклад, соціальних клубів для колишніх пацієнтів психіатричних відділень лікарень або ж для вязеів, у яких завершується термін відбуття покарання, групових будинків для молодих людей, котрі скоїли правопорушення. Денні центри для дітей дошкільного віку, так само як і денні програми для людей похилого віку та людей з функціональними обмеженнями, використовують групове втручання. Відбулося й становлення руху самодопомоги і соціальних рухів на захист прав дискримінованих груп, що призвело до виникнення численних груп взаємопідтримки.

Отже, сучасна соціальна групова робота має два різновиди: 1) групова робота з ініціативи і за участі соціальних служб, соціальних працівників; 2) самостійно організовані групи взаємопідтримки, яка грунтується на мобілізації групової солідарності та обміні ролями.

Відомі різні класифікації груп, в основу яких покладено різні критерії:

1 – за розміром: мікрогрупи (діади, тріади); малі (до 20 осіб), великі.

2 – за складом: гомогенні (однорідні), гереогенні (різнорідні).

3 – за часом дії: довготривалі, короткотривалі.

4 – за можливістю поновлення: відкриті, закриті.

5 – за теоретичною основою: психоаналітичні; психодрами; групи екзистенційної терапії; групи, орієнтовані на особистість; групи терапії поведінки; групи раціонально–емоційної терапії; групи радикальної дії тощо.

6 – за метою діяльності: А)групи вдосконалення особистості та навчальні групи. Їхні учасники – здорові люди. Це групи зустрічей, чия мета – краще пізнати себе, налагодити тісніші стосунки, та Т–групи, чия мета – вдосконалення навичок міжособистісного спілкування. Б)групи вирішення проблем. Їхні учасники – люди, які мають життєві та особисті труднощі. Їхнє призначення – обговорення особистих, соціально–психологічних, професійних проблем, вони не прагнуть змінити особистість, вони працюють з усвідомленими проблемами, виконують більше профілактичні та відновлююючі завдання. В)лікувальні групи. Їхні учасники – люди з різними психічними розладами, які виявляються у поведінці чи емоційній сфері. Мета груп – корекція психологічного стану клієнтів.

7 – за способом реалізації мети:

• групи, орієнтовані на процес або зосереджені на завданні, – це, приміром, групи батьків, групи для людей, що скоїли правопорушення;

• психотерапевтичні/консультативні групи – групи, в яких збираються люди, що зазнали начилля в родині, що мають травматичний досвід, групи людей з функціональними обмеженнями;

• групи взаємопідтримки/самодопомоги/саморкеровані групи. Такі групи мають схожий досвід і обєднані для співппраці з метою реалізації своїх власних потреб та інтересів;

• групи, орієнтовані на дію, учасники яких співпрацюють для розв’язання певних соціальних проблем, проведення політичних і соціальних кампаній, наприклад, групи мешканців певного мікрорайону чи групи людей, які відчувають дискримінацію за якоюсь ознакою.

8 – за керованістю: організовані (у складі яких є професіонал чи лідер – керівник, фасилітатор, тренер, експерт) та неформальні групи взаємопідтримки (без визначеного лідера).

У західних соціальних службах групову роботу застосовують і для того, щоб зорієнтувати нових клієнтів і волонтерів стосовно правил роботи служби, її традицій, ознайомлення з правами та можливостями клієнтів і волонетрів. Скажімо, у будинку компактного проживання для людей похилого віку чи в реабілітаційному центрі таку роботу можуть проводити теперішні й колишні клієнти чи досвідчені представники цільової групи.

Існує кілька так званих наріжних правил роботи з групою, які зумовлюють ефективність діяльності. Це:

• вселення надії – ефект позитивного настрою – віра тренера й учасника групи в себе і в ефективність дій групи;

• постійне надання інформації учасникам групи – навчаюче інструктування, поради, консультування, поширення інформації, рекомендації;

• орієнтація на альтруїзм. Це дозволяє учасникам по–іншому поглянути на себе. Кращий спосіб допомогти людині – це дозволити їй допомогти вам.

• Коригуюча рекапітуляція первинної сімейної групи – дозволяє вплинути на досвід, отриманий у родині;

• Розвиток навичок соціалізації та здійснення міжособистісного научіння (через зворотній зв'язок та самоспостереження учасники групи приходять до усвідомлення власної поведінки: своїх сил, обмежень, неадаптивної поведінки, яка викликає небажану реакцію оточуючих).

Важливими є універсалізація – узагальнення проблем, потреб, почуттів, мотивів. Люди починають розуміти, що інші відчувають подібне і мають однакові проблееми. Зникає відчуття унікальності своєї проблеми, відчуженості та самотності, підвищується самооцінка; згуртування – відчуття підтримки з боку інших членів групи, розуміння того, що вас сприймають як особистість; зворотний зв'язок – отримання щирої правдивої інформації про себе, свою проблему та шляхи її розв’язання з боку інших людей. При цьому різні думки дають простір для вибору, а однозначні думки мають надзвичайну силу переконання. Задля цього використовують так зване правило Я–висловлювання: «Я думаю…», «Я відчуваю…», «На мою думку…» тощо.

Найпоширенішим методом і формою групової роботи за рубежем є проведення різноманітних тренінгів, які мають різну мету й спрямованість. У груповій роботі використовують аудівізуальні засоби (перегляд відеофільмів – особистісних, навчальних); друкованих матеріалів (опитувальники, звіти), емпіричні методи (вправи, ігри, рольові ігри), графічні матеріали (діаграми, фотографії, записи на фліпчарті), зміна складу (наприклад, робота в парах, трійках чи малих групах).