Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Кафедра соціальної і корекційної педагогіки

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Навчальний посібник

Полтава–2008

Технології соціально–педагогічної роботи в зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка»/ Укладач: канд. пед. наук Г.О. Котломанітова. – Полтава, 2008.

Рецензенти: Сайко Н.О. – канд. пед. наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки ПДПУ імені В.Г. Короленка;

Волик Л.В. – канд. пед. наук, доцент кафедри соціальної і корекційної педагогіки ПДПУ імені В.Г. Короленка.

Редактор: Григор’єва О.О. – канд. філолог. наук, доцент кафедри філології ПДПУ імені В.Г. Короленка.

Навчальний посібник укладений для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка» на допомогу при вивченні курсу «Технології соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах».

Рекомендовано й затверджено на засіданні кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № ___від _______________) та іченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол №___від ________________).

Загальнотеоретичні основи технологій соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах Зміст поняття “соціальна робота” за кордоном

Важко сказати точно, коли виникла соціальна робота як суспільне явище, специфічна сфера діяльності людей, галузь науки. Ті чи інші форми соціальної роботи були відомі людству ще кілька століть тому. Вони в основному зводилися до благодійності, наданні послуг, допомоги хворим, бідним, безробітним, дітям-сиротам, інвалідам тощо. Науково-теоретичне осмислення форм соціальної допомоги було започатковане в ХІХ ст. на Заході і з самого початку набуло конкретної практичної спрямованості стосовно різних рівнів і об’єктів: індивіда, групи, сім'ї, суспільства. Власне в науковому плані соціальна робота оформилася в другій половині ХХ ст. після наукового опрацювання практичного досвіду в ряді країн.

Великобританія і США були тими країнами, де вперше оформилася соціальна робота як особливий вид діяльності, а згодом була поставлена на професійну основу. Власне, спочатку набула практичного оформлення саме у Великобританії, а пізніше у США, але в останній розвивалася більш швидкими темпами і мала дещо іншу спрямованість згідно внутрішньополітичного курсу. У Великобританії професійна підготовка соціальних працівників розпочалася в 90-х роках ХІХст з лекційної і практичної роботи у Лондоні. У США цю діяльність зразу стали називати соціальною роботою, а в країнах Зх.Європи – соціальною медициною, що зумовлювалося специфічною направленістю – фізичною і соціально-психологічною реабілітацією. З часом і в Європі перейшли до американського варіанту назви і тепер вона визнана в усьому світі, хоча й має певні уточнення, а вірніше, напрямки роботи.

Наразі поки що не існує загальноприйнятих норм побудови і викладу соцроботи. Це зумовлено тим, що характер соціальної роботи, її побудова, основні поняття (й складові) розглядаються по-різному як теоретиками, так і практиками в різних країнах. Досі немає однозначності у виділенні об’єкта соціальної роботи серед зарубіжних учених. Але в основному виділяють ряд різних напрямків:

• Індивідуальні, сімейні, організаційно-групові проблеми (соціальна ізоляція, одинокість).

• Соціально-економічні проблеми: різке зниження доходів населення(бідність), зниження рівня медичної допомоги, недоліки в культурно-освітній сфері, а також охорона навколишнього середовища, екологічні, технологічні катастрофи, їх наслідки.

• Власне соціальні проблеми: соціальне розшарування, нерівність в суспільстві, економічна експлуатація, шовіністична, расова, національна дискримінація.

• Проблеми поведіночного функціонування індивідів, груп, спільнот: аспекти девіантної поведінки, соціальних відхилень, наркоманії, алкоголізму, проституції тощо.

• Проблеми комунікації, інформаційного забезпечення, нормативних оцінок і пізнавальних здібностей.

• Проблеми структури влади і як наслідок – соціальної політики. Від неї, як правило, залежить рівень соцюнапруги і стабільності в суспільстві, а від політичного режиму – тоталітаризму, демократії, авторитаризму у владі – соціальна захищеність і соціальна активність населення.

Отже, поняття “соціальна робота” у багатьох країнах мають концептуальну нечіткість. Універсально визначеного поняття не існує. Цей термін найчастіше відображає реалії політичного і соціального життя кожної країни, які мають певні, а то й значні розбіжності.

Є різні визначення поняття “соціальна робота” на Заході. Підставою різноманітних підходів є різні критерії, що покладаються в основу визначення і, головним чином, мають діяльнісно-практичний і об’єкт-суб’єктний аспект.

Якщо в основу береться об’єкт діяльності, то соціальна робота визначається як така діяльність (котра включає медичну, правову, виробничу і власне соціальну), метою якої є оптимізація здійснення суб’єктної роботи людей у всіх сферах життя суспільства в процесі спільного задоволення потреб, підтримки, життєзабезпечення і діяльнісного існування особистості.

З іншого боку (суб’єктний аспект), соціальна робота – це організація особистісної служби допомоги людям, спрямована на те, щоб полегшити життя, особливо в умовах сімейної, особистісно-професійної кризи, і по можливості, кардинально вирішити проблеми індивіда.

Загалом, поняття “соціальна робота” за рубежем обов’язково включає особливий вид діяльності, направленої на надання допомоги людям, що її потребують і не здатні без сторонньої підтримки вирішувати свої життєві проблеми, а в певних випадках і жити. Водночас, це і специфічна форма державного і позадержавного впливу на людину з метою забезпечення культурного, матеріального і соціального рівня життя населення країни. Ядром соціальної роботи, що поширилася на Заході, став напрацьований та узагальнений метод роботи з індивідуальним випадком, який увібрав у себе, з одного боку, елементи психотерапії, з іншого, - досвід допомоги індивідам та сім'ям у кризовій ситуації.

Найпоширенішим, узагальненим визначенням соцроботи за рубежем (який перейняла й Україна на сучасному етапі) є наступне.

Соціальна робота – це специфічна діяльність уповноважених органів держави та об’єднань громадян, спрямована на соціальний захист і соціальне обслуговування, у т.ч. соціальне стахування, надання соціальних послуг, соціальної допомоги, а також здійснення соціальної профілактики та соціальної реабілітації з метою реалізації та захисту економічних, соціальних, правових, духовних і культурних запитів людини. Соціальна робота визначається як діяльність (і має різні напрямки та види реалізації) і соціальний захист.

Останнє (соціальний захист) визначається як система правових заходів і гарантій, які забезпечують реалізацію та охорону законних прав і свобод громадян. Діяльність передбачає соціальні послуги – це комплекс дій держави, громадських і приватних організацій, спрямованих на створення і підвищення умов життєдіяльності молоді, інших категорій населення, можливостей їх самореалізації в суспільстві. Власне, соціальне обслуговування визначається як вид соціальної діяльності різноманітних (державних, громадських) соціальних службта інших соціальних інституцій, створених для громадян для надання безкоштовно чи на пільгових умовах, на компенсаційних або благодійних засадах різноманітних соціальних послуг.

Певною мірою проміжною категорією (як і видом діяльності), яка є складовою соціальної роботи, є соціальна допомога (або соціальна підтримка в деяких країнах). Вона поєднує такі напрямки соціальної роботи в її діяльнісно-практичному і предметному вияві, як соціальний захист і соціальне обслуговування. Соціальна допомога визначається як вид соціальної діяльності соціальних інституцій держави, спрямованих на підтримання системи рівня матеріального забезпечення різних категорій населення з урахуванням їх матеріального та фізичного стану, віку, здоров’я, участі в суспільному виробництві.

Обов’язковою ланкою (складовою) соцроботи за кордоном є соціальна реабілітація – вид соціальної діяльності різноманітних соціальних інституцій, спрямованих на здійснення системи організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного, психічного, морального стану індивіда, його прав і свобод.

Було б неправильно стверджувати, що основна мета соціальної роботи – це тільки підтримка, захист особистості чи групи людей. Соціальна робота – один з найбільш складних інструментів впливу і соціального контролю Останній здійснюється по відношенню до різних осіб і різними способами, починаючи з рекомендацій щодо примусового направлення до психіатричних лікарень, до психологічного впливу на людей з метою змінити їх погляди, переконання, діяльність, поведінку. До складових соціальної роботи ряду країн Заходу, що мають високий рівень соціального захисту й допомоги населення, соціальної стабільності і суспільної рівноваги, є соціальна профілактика – вид соціальної діяльності, що має своєю метою виявлення несприятливих психобіологічних умов, соціальних факторів, котрі зумовлюють виникнення відхилень у фізичному, психічному і соціальному розвитку громадян, а також організацію попереджувальних дій задля повноцінної життєдіяльності окремих громадян і суспільства в цілому.

Соціальна робота досить добре розвинена в багатьох країнах Заходу, однак кожна з них має специфічні особливості в наданні соціальних послуг(соціальному обслуговуванні) та соціальному захисті. Крім того, ці особливості існують навіть в різних місцевостях однієї держави, як приміром, у США, Великобританії.

У Великій Британії вживається термін “особисті соціальні послуги”, який позначає послуги, за які відповідають відділи соціальних служб органів місцевого самоврядування, а також незалежні некомерційні, комерційні служби, котрі працюють в даному секторі. Але цей термін не є визнаним в інших європейських країнах. Деякі використовують короткий термін “соціальні послуги”. Але більш поширеним на сьогодні є термін “соціальна опіка або соціальне піклування” в службах Європейських країн, роботу яких забезпечують соцпрацівники по відношенню до дітей, сімей, людей похилого віку, людей з ОМ. Послуги можуть надаватися в будинках опіки за місцем проживання або в установах, в спеціальних денних центрах, або власне, вдома у населення. Термін “соціальна опіка ширше вживаний у соціальних службах та установах.

У Центральній і Східній Європі цей термін не широко поширений. Оскільки служби піклування (опіки) в цих країнах є інтегрованими згідно терміну “соціальна допомога” (і вирішують проблему матеріальної підтримки населення). Тут соціальні працівники займаються як питанням дотацій, так і питаннями надання послуг опіки. Тому в країнах Ценральної і Східної Європи більш уживаний термін “соціальна допомога”.

Багато країн використовує ширший термін “соціальний захист” з метою включити як питання дотацій і допомоги по безробіттю, по хворобі, пенсії, так і виплати за соціальну допомогу. В інших країнах користуються терміном “соціальна безпека”.

Щодо персоналу соціальних служб (суб’єктів соціальної роботи), теж існують різноманітні терміни для позначення цієї професії. Соціальний працівник – найпоширеніша назва, що використовується в Зх.Європі. Використовуються ще такі назви як альмонер (Великобританія), аніматор (Франція), соціальний педагог (Німеччина), соціонома (Швеція) тощо.

Варто зауважити також, що в країнах Західної Європи та Америці соціальна робота та охорона здоров’я є взаємозалежними галузями, оскільки, за міжнародними стандартами, здоров’я – це не лише відсутність хвороби, недуги, а й стан повного фізичного, психічного та соціального добробуту. Відтак, у більшості країн у закладах охорони здоров’я соцпрацівники (соціальні служби) є обов’язковими членами (підрозділами, складовими інфраструктури) мультидисциплінарних команд поряд з лікарями, психологами, реабілітаторами тощо. Відтак, в поняття “соціальна робота” за рубежем спільною і обов’язковою складовою є соціальна допомога як вид соціальних послуг, яка має такі характерні риси:

• Надання грошової допомоги та елементарних соцпослуг,

• Поєднання охорони здоровя із соціальною роботою.

Однак є і відмінні риси. Це стосується хоча б Німеччини, де соціальна робота об’єднується з соціальною педагогікою. У цій країні соціальна діяльність є складовою саме соціальної педагогіки, котра має іншу направленість і специфіку. Відтак, соціальна педагогіка у Німеччині не надто відрізняється від соціальної роботи, але перша є значно ближча до галузі освіти та дозвілля, зокрема молоді. У США розвиток соціальної роботи як професії і виду діяльності відбувається у напрямку “лікування, а не запобігання “соціальних хвороб” та сприяння “здоров’ю”. У Франції у термін “соціальна робота” вкладають набагато ширший зміст, ніж в інших країнах, зокрема додаючи анімацію як форму соціального проведення дозвілля. Наприклад., у Республіці Ірландія та Об’єднаному Королівстві “соціальна робота” не включає роботу з молоддю, общиною, громадою, в той час, коли в Німеччині – це основна ланка цього виду роботи. У США основний акцент у розумінні поняття “соціальна робота” припадає на соціальний захист, а не на соціальну діяльність – соціальну реабілітацію, соціальну профілактику, соціальну опіку, соціальні послуги тощо.

Отже, зміст соціальної роботи за рубежем включає 4 складові:

1. Надання допомоги окремим людям чи групам осіб, які опинилися у важкій життєвій ситуації шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу, використання інших видів соцпослуг.

2. Активізацію потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися у складних життєвих умовах.

3. Цілеспрямовану превентивну діяльність у соцсфері.

4. Активний вплив на формування і реалізацію соціально-економічної політики на всіх рівнях з метою забезпечення соціально здорової сфери життєдіяльності людини.

Соціальна робота є важливою ланкою між людьми, які потребують допомоги, і державним апаратом, а також законодавством країни. Аналіз сучасного рівня і стану соціальної роботи за рубежем дозволяє зробити висновки, що вона має такі аспекти:

• Географічний – вся діяльність здійснюється в межах країни, певного регіону, міста, установи, і має свої специфічні особливості.

• Політичний – оскільки кожна країна має свою політичну систему, має свою соцполітику, що прямо впливає на практичну реалізацію й здійснення соцдіяльності.

• Соціально-економічний – оскільки основні запити людини зводяться насамперед до отримання належних умов життя, доступу до трудової діяльності, послуг системи охорони здоровя, соцзабезпечення, освіти. Суспільна рівновага в країна в значній мірі залежить від економічного рівня розвитку держави та справедливого розподілу наявних ресурсів.

• Культурний – залежність від культурного рівня розвитку країни в цілому й окремих осіб.

• Духовний - у будь-якому суспільстві існує своя система цінностей, морально-етична система, духовний світ (світогляд, ідеали, переконання) індивіда, що прямим чином впливає на соціальну сферу, систему співжиття в суспільстві.