Сутність передового педагогічного досвіду

Важливим елементом загальної культури педагога, яка втілює у собі знання, вміння, навички та індивідуальні риси його особистості, є його педагогічний досвід. Він розвивається, збагачується протягом усієї діяльності педагога, що зумовлено постійними змінами у практичній педагогічній діяльності, освітніх надбаннях педагога.

Педагогічний досвід - сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем у процесі навчально-виховної роботи.

На основі педагогічного досвіду формується педагогічна майстерність учителя. Водночас він є джерелом розвитку педагогічної науки, своєрідним пробним каменем під час експерименту, перевірки істинності теорій, концепцій, прогнозів тощо. Аналіз результатів експериментальної роботи, тобто спеціально організованого педагогічного досвіду, дає змогу довести істинність чи неправомірність теоретичного знання, перевірити оптимальність рішень, вірогідність прогнозів та ін.

Здобуті під час навчання у вищих педагогічних закладах знання тільки у шкільній практиці стають гнучкими і глибокими, оптимізують педагогічні дії вчителя. У процесі педагогічної діяльності досвід осмислюється, оновлюється, спираючись на психолого-педагогічну науку. Активізує розвиток педагогічної майстерності і вивчення чужого досвіду, порівняння його з власним.

Педагогічний досвід повинен виражатися в технології навчально-виховного процесу, виявленні взаємозалежності його компонентів. З цього погляду особлива роль належить передовому педагогічному досвіду.

Передовий педагогічний досвід - творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практичній діяльності засобів і принципів педагогіки з урахуванням актуальних проблем і конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу й особи вчителя.

Характерною особливістю передового педагогічного досвіду є його спрямування на розв'язання актуальних проблем навчально-виховного процесу школи. На сучасному етапі такими проблемами є використання комп'ютерної техніки у навчальному процесі, формування правової культури, підприємливості молодої людини та ін. Передовому педагогічному досвіду властива новизна, яка виокремлює його з контексту позитивної діяльності педагогів. Досвід можна вважати передовим тільки за умови, що він забезпечує високі результати навчально-виховної діяльності вчителя, які мають бути не випадковими, а наслідком застосування продуманої системи навчання й виховання.

Важливим його показником є стабільність. Це означає, що результативність навчання і виховання має бути перевірена часом. Перспективність передового педагогічного досвіду передбачає, що він "працює" й у практичній діяльності інших педагогів, його можна поширювати, втілювати в життя.

З огляду на особливості діяльності педагога, передовий досвід може бути новаторським або зразковим. Новаторському педагогічному досвіду властиві оригінальність, новизна. Досвід педагога-новатора, що має експериментальний характер, називають дослідницьким. Якщо йдеться про вдосконалення форм, методів, засобів навчання і виховання на основі творчого їх використання, то такий досвід є раціоналізаторством. Зразковий педагогічний досвід - це сумлінна діяльність учителя, який уміло використовує досягнення педагогічної науки, методичні рекомендації вчених, методистів, досвід інших педагогів, і на цій основі його навчально-виховна робота є зразком для інших.

Передовому вчителеві властиві науково-педагогічне мислення, яке характеризується здатністю: аналізувати виховні явища в сукупності, взаємозв'язку та взаємозалежності; простежувати генезу впливу педагогічних взаємодій і впливів; співвідносити педагогічну дію з цілями і результатами навчання й виховання; охоплювати всі типи і способи мислення аналізувати і синтезувати педагогічні явища, розрізняти педагогічну істину й помилки; відмовитися від усталених шаблонів і стереотипів, шукати і знаходити нові оцінки, узагальнення, підходи, дії; використовувати нові ідеї в практичному і творчому пошуку; виявляти мислительну гнучкість і оперативність; співвідносити тактичні й стратегічні дії.

Школа повинна стимулювати пошук учителів, які працюють творчо. Передусім її має очолювати добре підготовлений керівник, здатний створити в педагогічному колективі творчий настрій, здоровий морально-психологічний клімат, сприятливі матеріально-технічні, санітарно-гігієнічні умови праці. Для організації творчої діяльності педагогічного колективу необхідна відповідна теоретична і практична підготовка вчителів, володіння методикою творчих пошуків. Важливо, щоб педагогічний колектив працював над суспільно значущою для школи і посильною темою, усвідомлював мету і завдання творчого пошуку, забезпечив раціональний розподіл і кооперацію праці. Водночас педагоги повинні бути звільненими від невластивих їм функцій, а результати їхніх пошуків мають належно стимулюватися.

Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду

Передовий педагогічний досвід фіксують у процесі внутрішкільного контролю на педагогічних читаннях, конференціях тощо. Щоб він став надбанням масової практики, його потрібно вивчати й узагальнювати, що передбачає такі етапи роботи

а) визначення педагогічної проблеми та об'єкта вивчення. На цьому етапі формулюють тему досвіду, обґрунтовують її актуальність, формують групу для його вивчення;

б) попереднє вивчення досвіду. Цей етап передбачає попереднє ознайомлення з об'єктом досвіду через відвідування навчальних занять, бесіди з педагогами, вивчення шкільної документації. На цій основі визначають ідеї передового досвіду, уточнюють методи його вивчення;

в) теоретична підготовка. Особи, які вивчають передовий досвід, повинні знати існуючі теоретичні та методичні положення з цієї проблеми, що дасть змогу визначити ступінь новизни досвіду, з'ясувати педагогічні умови, які забезпечують його результативність;

г) основне вивчення досвіду. На цьому етапі збирають емпіричний матеріал, вивчають окремі ланки навчально-виховного процесу, організовують контрольні експертизи (зрізи). Зібраний матеріал класифікують на типовий і випадковий, відтак його систематизують та узагальнюють;

ґ) визначення провідних педагогічних ідей досвіду. Ця робота полягає в аргументуванні і підкріпленні емпіричним матеріалом сформульованих на етапі теоретичної підготовки вихідних теоретичних положень. У процесі систематизації та узагальнення досвіду саме ці положення є основою визначення його провідних ідей, вироблення методичних рекомендацій щодо розв'язання досліджуваної проблеми, оцінювання перспективності досвіду.

Під час вивчення передового педагогічного досвіду з'ясовують сукупність методів педагогічної діяльності, особливість їх співвідношення та взаємодії, що забезпечують результат і визначають педагогічну майстерність автора досвіду. Важливо мати чіткі критерії передового педагогічного досвіду, що дає змогу розглядати його не як випадкове явище, а як систему діяльності, а також умови формування досвіду, що допоможе зробити висновок про можливість його відтворення. Необхідно також визначитися і щодо засобів вивчення, поширення та популяризації передового педагогічного досвіду.

Формами і методами втілення передового досвіду є: відкриті уроки та інші заняття; усні повідомлення результатів вивченого, узагальнення передового педагогічного досвіду у виступах педагогів у школі, на нарадах, курсах, семінарах представників народної освіти; письмові повідомлення результатів вивченого, узагальнення передового педагогічного досвіду у формі методичних листів, методичних розробок, статей у газетах і журналах, видання брошур, монографій, збірників матеріалів конференцій і семінарів; наочно-демонстраційна популяризація передового педагогічного досвіду - організація виставок, спеціальні стенди при методкабінетах та ін.

Дієвість передового педагогічного досвіду забезпечує органічна взаємодія педагогічної науки та шкільної практики, яка застерігає вчителів від випадковостей і помилок у пошуках нових методів навчання та виховання.

У досвіді педагогів-новаторів чітко простежуються індивідуальні ознаки, які вирізняють їх педагогічну діяльність, розкривають індивідуальність. Немало у їхній роботі й спільних ознак. У своїй основі вони мають такі ідеї педагогіки співпраці: використання різноманітних стосунків у колективі з виховною метою; обмірковування форм і методів роботи з таким розрахунком, щоб діти взаємовиховувалися; прищеплення учням уміння аналізувати свою діяльність і стосунки; єдність педагогів і учнів у навчально-виховному процесі; навчання без примусу; оптимістичний погляд на учня, його можливості; формування в учня об'єктивної самооцінки і ставлення до навколишньої дійсності.

Наукова організація педагогічної праці

Висококваліфікованого педагога характеризує вміння працювати методологічно обґрунтовано, раціонально, системно, постійно вдосконалюючи використовувані прийоми і методи задля максимального використання і розвитку можливостей педагогічного процесу. Загалом на цих засадах ґрунтується наукова організація педагогічної праці.

Наукова організація педагогічної праці (НОПП) - система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на вдосконалення педагогічної праці та її умов, забезпечення максимальної ефективності навчання і виховання за раціонального використання часу, сил, засобів педагога та учнів.

НОПП охоплює такі проблеми, як економія, раціональне використання часу, створення і раціональне використання сприятливих умов праці та відпочинку, максимальне піклування про здоров'я та всебічний розвиток усіх учасників трудового процесу. Загальний зміст її утворюють НОП педагога, НОП учнів, наукова організація праці педагогічного колективу школи.

Важливими елементами наукової організації праці вчителя є організація часу, методика роботи з книгою, техніка фіксації та оброблення інформації, методика відбору і зберігання готової інформації. Учитель повинен уміти правильно розраховувати, розподіляти час, уникати формальних заходів, намагатися поєднувати різні види діяльності (перевірку зошитів і слухання цікавої радіопередачі), використовувати раціональні методи виконання запланованого, кооперуватися з іншими вчителями (проведення класних годин у паралельних класах) тощо.

Оскільки йому доводиться працювати з багатьма літературними джерелами, він має володіти різними видами читання: попереднє читання - в процесі читання позначають усі незнайомі, іншомовні слова, наукові терміни і поняття, щоб опісля можна було з'ясувати їх значення за словником чи довідником; наскрізне читання - уважне прочитування всього матеріалу, яке застосовують за необхідності охопити весь зміст розділу, статті, книги; вибіркове читання - відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення; повторне читання - передбачає повернення до важливого або не цілком зрозумілого тексту; аналітичне читання (читання з проробленням матеріалу) - критичний аналіз змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування істотного; партитурне читання - динамічне, швидке читання, що має на меті оперативне ознайомлення з книгою (за 1,5-2 год. прочитують до 200-300 сторінок); змішане читання - застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, мети і завдань його вивчення.

Учитель може заощадити свій час і енергію не лише за рахунок раціонального читання, а й уміння робити необхідні нотатки: план, тези, конспект, анотацію, реферат, рецензію, цитату. Зібрану інформацію корисно записувати на окремих картках, що дає змогу систематизувати її відповідно до тем уроків чи виховних заходів.

У науковій організації праці учнів важливу роль відіграють режим дня, робоче місце, техніка організації особистої праці, планування, облік і контроль. Вони опановують її вони у процесі вивчення НОП як особливого навчального предмета, внаслідок намагання наслідувати культуру праці педагога та організації своєї діяльності на принципах НОП. Учням доцільно пропонувати пам'ятки-алгоритми для виконання різних видів навчальної діяльності. Наприклад, для виконання домашнього завдання вони можуть скористатися такими порадами:

- на підготовчому етапі роботи ("Берися до роботи!"): наведи порядок на робочому місці, дістань все потрібне для занять, встанови послідовність роботи, регламентуй роботу в часі;

- на виконавчому етапі роботи ("Дій рішуче!"): усвідом зміст кожного завдання, згадай поради вчителя, не відволікайся, стеж за своїми діями, дотримуйся режиму праці та відпочинку;

- на завершальному етапі роботи ("Підбий підсумки"): перевір якість і повноту виконаного завдання, допрацюй усе, що необхідно, врахуй на майбутнє успіхи і помилки, зроби висновки.

Для виконання завдань, що передбачають роботу над помилками, учням пропонують таку пам'ятку:

1) усвідом, яке правило порушує допущена тобою помилка;

2) повтори правило і напиши пояснення;

3) придумай і напиши кілька прикладів на це правило;

4) перевір, чи немає помилки;

5) попроси когось із батьків або товаришів перевірити написане;

6) якщо сумніваєшся у правильності написаного, проконсультуйся в учителя.

Наукова організація праці педагогічного колективу школи передбачає організацію творчих пошуків учителів, поширення їхнього досвіду, втілення досягнень педагогічної науки у шкільну практику; створення умов для розвитку здібностей і талантів, виявлення обдарованих дітей; удосконалення планування всіх напрямів діяльності школи, обліку і контролю; організація взаємодії школи з сім'єю та громадськими організаціями.

Кожен напрям наукової організації праці неможливий без реалізації певної системи заходів. Наприклад, організація творчої праці педагогічного колективу може охоплювати вибір теми, визначення мети і завдань, підготовку вчителів до колективної творчої праці; розподіл теми на окремі питання для творчого їх опрацювання групами і окремими педагогами та проектування необхідного досвіду (розроблення програми дослідження); організації цілеспрямованої самоосвіти вчителів і колективних форм їхньої роботи відповідно до обраної теми; організацію систематичної конкретної допомоги педагогам у їхній роботі над темами з боку науковців-консультантів; узагальнення результатів творчої праці педагогічного колективу на основі досвіду окремих учителів

Сам роб №5

Класифікація методів навчання

У дидактиці є різні підходи до класифікації методів навчання. Так, поширені класифікації методів за джерелами знань (Д.О. Лордкіпанідзе, Є.Я. Голант, Н.М. Верзілін та ін.); за характером логіки пізнання (І.Я. Лернер); за рівнем проблемності засвоєння знань (М.І. Махмутов); на основі цілісного підходу до процесу навчання (Ю.К. Бабанський); на основі цілісного підходу до навчальної діяльності (A.M. Алексюк) та інші. Охарактеризуємо деякі з них.

Методи навчання за джерелами знань

Виокремлення методів навчання за зовнішніми проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку мають засвоювати учні, залишається найбільш прийнятним і зрозумілим. На основі такого підходу виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні (рис. 2.10).

Словесні методи навчання. Розповідь — це метод навчання, який передбачає оповідну, описову форми розкриття навчального матеріалу з метою спонукання учнів до створення в уяві певного образу. Інколи цей метод образно називають "малювання словом". Метод розповіді використовують на всіх рівнях навчання, але найчастіше — у початкових класах.

Пояснення — вербальний метод навчання, який передбачає розкриття сутності певного явища, процесу, закону. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду учнів. Наприклад: пояснення сутності граматичних категорій прикметника, спадковості, закону гідростатики, валентності тощо.

Бесіда передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення уже наявних знань. З погляду форми проведення виокремлюють два види бесіди: евристичну і репродуктивну. За місцем у навчальному процесі виділяють бесіди: вступну, поточну, підсумкову.

Лекція — це метод навчання, який передбачає розкриття у словесній формі сутності явищ, наукових понять, процесів, які знаходяться між собою в логічному зв'язку, об'єднані загальною темою. Лекція використовується, як правило, в старших класах і вищих навчальних закладах. Окрім навчальних (академічних) лекцій є публічні. До кожного з видів названих лекцій висуваються певні вимоги щодо їх підготовки і проведення.

Окреме місце в навчальному процесі посідає інструктаж. Він передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки перед використанням їх у процесі виконання навчальних операцій. Це важливий етап у підході до оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності. Важливо, щоб учні розуміли не лише що треба робити, але і як це робити.

Рис. 10. Методи навчання за джерелами знань

Чільне місце в групі словесних методів посідає метод роботи з книгою. Належність його до цієї групи дещо умовна. Учні мають усвідомлювати, що основним джерелом отримання наукової інформації є книга. Тому так важливо навчити учнів методам і прийомам самостійної роботи з нею: читання, переказ, виписування, складання плану, таблиць, схем та ін.

Висока ефективність навчання не можлива без широкого використання наочних методів. Вони зумовлені діалектичними закономірностями пізнання і психологічними особливостями сприймання.

Наочні методи передбачають, передусім, використання демонстрації та ілюстрації.

Демонстрація — це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їхньому натуральному вигляді, в динаміці.

Ілюстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (фотографії, малюнки, схеми, графіки та ін.).

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному чи виробничому середовищі без втручання у ці явища й процеси.

Усі методи цієї групи тісно взаємопов'язані. Використання в навчальному процесі тих чи інших методів зумовлене різними факторами: психологічними особливостями учнів певного віку, дидактичними цілями, рівнем матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Велике значення у використанні наочних методів має оволодіння технологією і компонентами педагогічної техніки вчителями. Всі ці питання мають розглядатися в процесі вивчення фахових методик.

Практичні методи навчання.

Cпрямовані на досягнення завершального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню умінь і навичок, логічному завершенню ланки пізнавального процесу стосовно конкретного розділу, теми.

Лабораторна робота передбачає організацію навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.

Практична робота спрямована на застосування набутих знань у розв'язанні практичних завдань.

У шкільній практиці значне місце посідають вправи.

Вправа — це метод навчання, який передбачає цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій чи операцій з метою формування умінь і навичок.

У дидактиці за характером навчальної роботи виділяють різні види вправ: письмові, графічні, технічні та ін. Щодо навчальної мети виділяють такі різновиди вправ: підготовчі, пробні (попереджувальні, коментовані, пояснювальні), тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчі.

Вибір системи вправ зумовлюється дидактичними завданнями, особливостями фізичного і психічного розвитку учнів.