§6. Державне регулювання ринку товару і його рівноважного функціонування

У змішаній економіці держава активно втручається у господарський процес, коли суто ринкові механізми є слабкими і призводять до неефективного функціонування економічної системи. Регулювання ринку може відбуватись з метою боротьби з інфляцією, недопущення небажаної диференціації доходів, обмеження виробництва одних товарів і стимулювання випуску інших, зменшення безробіття тощо. Це стосується і зміни параметрів ринкової рівноваги. Зокрема у випадках зміни ставок оподаткування діяльності фірм, надання бюджетних субсидій, запровадження фіксованих цін, введення митних тарифів і квот.

Зазвичай вважають, що податки сплачують ті, на кого вони покладені законодавчо. Поширеною також є думка, що сплата податку, зокрема встановленого на споживчі товари, цілком перекладається на кишеню покупця. Але це не зовсім так. Урядова політика оподаткування повинна враховувати хто саме – продавці чи покупці – будуть основними платниками податку. Юридичне визначення платника податків – продавця чи покупця – абсолютно не впливає на економічний розподіл податків: податкове навантаження несуть обидва суб’єкти ринку. Розподіл податкового тягаря між покупцями і продавцями визначається відносною еластичністю попиту і пропозиції.

Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва, що за інших рівних умов означає скорочення пропонування. У цьому випадку крива пропонування зміщується ліворуч. На рис. 5.15 зображені можливі варіанти розподілу податкового тягаря для випадку, коли податком обкладають продавців товару. На обох графіках величина податку однакова, але у першому випадку (рис. 5.15, а) попит є відносно нееластичним, а пропонування – більш еластичним, а у другому – навпаки: попит є еластичним, а пропонування відносно нееластичне (рис. 5.15, б).

Якщо попит на товар відносно нееластичний порівняно з пропонуванням, то більшу частину податкового тягаря будуть нести покупці (площа А на рис. 5.15, а), меншу частину будуть сплачувати продавці (площа В на рис. 5.15, а). За таких умов зниження ціни пропозиції Р_S від рівня початкової рівноважної Р₀^* є меншим, ніж підвищення ціни попиту Р_D. Зокрема, такий розподіл податкового тягаря характерний для акцизного податку на бензин, алкоголь. І навпаки, якщо попит на товар є еластичнішим, ніж його пропозиція, то із встановленням податку більшу частину податкового тягаря будуть нести продавці (площа В на рис. 5.15, б), а меншу частину – споживачі (площа А на рис. 5.15, б). При цьому зниження ціни пропозиції Р_S від рівня початкової рівноважної Р₀^* є більшим, ніж підвищення ціни попиту Р_D.

а)

б)

Рис. 5.15. Розподіл податкового тягаря між покупцями і продавцями

Частки податкового навантаження, що припадають на продавців і покупців, можуть бути кількісно визначеними. Так, податковий тягар покупців (Т_D) визначають за формулою: Т_D=( Р_D - Р₀^*)∙Q₁^*, а податковий тягар продавців (T_S) можна розрахувати наступним чином: T_S=(Р₀^*- Р_S)∙Q₁^*.

Важливо звернути увагу і на графічне відображення цього процесу. Стає очевидним, що зміщення кривої пропозиції залежить не тільки від величини податку, але й від способу його стягнення.

Податок може стягуватись як певна сума з одиниці товару або як відсоток до ціни товару. У випадку встановлення податку з одиниці товару на виробників крива пропонування зміщується паралельно від початкової на величину податку (Т) по вертикалі, а точка рівноваги зміщується з Е₀ до Е₁ (рис. 5.16).

Рис. 5.16. Вплив поштучного податку на рівновагу ринку

У точці нової рівноваги Е₁ ціна пропозиції P_S, яка визначає виторг продавців, відрізняється від рівноважної – ціни попиту Р^*_D, за якою купують товар покупці, на величину податку: Р^*_D =P_S+Т.

За рівнянням рівноваги: а₀–а₁·(P_S+Т)= - в₀+в₁·P_S можна знайти ціну пропозиції P_S, а потім вийти на нові значення ціни рівноваги та рівноважного обсягу товарів.

За таких умов площа прямокутника Р^*_DР_SЕ₁А визначатиме суму податкових надходжень. Параметри нової рівноваги після введення податку також можуть бути визначені шляхом корекції рівняння пропозиції: Q^T_S = - в₀+в₁(P+Т).

Із встановленням відсоткового податку крива пропозиції також зміщується ліворуч, але не паралельно. У цьому випадку змінюється і точка перетину кривої пропонування з відповідною віссю, і кут її нахилу, оскільки має місце непропорційне зростання рівнів цін різних обсягів пропозиції (рис. 5.17).

У варіанті відсоткового розрахунку податку, як і у випадку податку, взятого у вигляді суми з одиниці товару, ціна пропозиції P_S відрізняється від ціни попиту P_D. Співвідношення між ними отримає вигляд: P_D=(1+T)·P_S, де T – ставка податку. З врахуванням ставки податку рівняння кривої пропозиції матиме вигляд: Q^T_S = - в₀+в₁(1-Т)∙Р.

Рис. 5.17. Вплив відсоткового податку на рівновагу ринку

У регуляторній політиці держави використовують, як відомо, і важіль субсидій. Субсидії – це державна форма втручання, в результаті якого ціна товару для споживачів стає нижчою від ринкової або вищою для виробників, що призводить до зниження витрат для споживачів і виробників завдяки прямій чи непрямій підтримці підприємств. Слід мати на увазі, що застосування важеля субсидій може створювати перешкоди для розвитку конкурентного середовища на мікроекономічному рівні. Виникають нерівні умови господарювання, які стають причиною неефективного розподілу ресурсів.

На рис. 5.18 зображені типові варіанти розподілу. На обох графіках величина субсидії однакова, але у першому випадку (рис. 5.18, а) попит є відносно нееластичним, а пропонування більш еластичним; у другому (рис. 5.18, б) – навпаки: попит є еластичним, а пропонування відносно нееластичним. Більшу частину вигоди від субсидії отримують споживачі, якщо попит на товар відносно нееластичний порівняно з пропонуванням (площа А рис. 5.18, а) меншу частину вигоди отримають виробники (площа В рис. 5.18, а). За таких умов підвищення ціни пропонування Р_S відносно рівня початкової ціни Р₀^* є меншим, ніж зниження ціни попиту Р_D. І навпаки, якщо попит на товар еластичніший, ніж його пропонування, то більшу частину вигоди отримають виробники (площа В рис. 5.18, б), а меншу частину – споживачі (площа А рис.5.18, б), при цьому підвищення ціни пропонування Р_S від рівня початкової рівноважної ціни Р₀^* є більшим, ніж зниження ціни попиту Р_D.

Частки вигоди від надання субсидії, що припадають на споживачів і виробників можуть отримати чітко визначений алгоритм розрахунку. Так, вигода споживачів (B_D) може бути розрахована за формулою: B_D=(Р₀^*- Р_D)∙Q₁^*, а вигоду виробників(B_S) розраховують наступним чином: B_S=(Р_S - Р₀^*)∙Q₁^*

а)

б)

Рис. 5.18. Розподіл вигод від субсидій між споживачами і виробниками

З метою стабілізації незбалансованого ринку нерідко держава запроваджує регуляторний інструмент фіксованих цін. Фіксована ціна може бути встановлена як на вищому рівні від рівноважної, так і на нижчому. Це “ціни підлоги” та “ціни стелі”.

“Ціна підлоги” – це межа ціни, нижче від якої не повинна знижуватись ціна купівлі-продажу. “Ціна стелі” – це межа ціни, вище від якої не може підніматися ціна купівлі-продажу.

Отже, “ціна підлоги” є вищою від рівноважної ціни, “ціна стелі” – нижча від рівноважної, при цьому перші зумовлюють виникнення надлишку пропонування товару, а другі – спричиняють дефіцит. Встановлення нижньої межі ціни обумовлює виникнення тіньового ринку і встановлення цін нижчих за ринкові, оскільки попит на ці товари зменшиться, а пропозиція зросте. За таких умов уряд змушений викуповувати увесь надлишок або виплачувати дотацію на кожну одиницю продукції. Встановлюючи верхню граничнодопустиму ціну держава прагне надати можливість купувати товари за цінами, нижчими від рівноважних.

Таким чином, верхні і нижні рівні цін позбавляють механізм суто ринкової взаємодії попиту і пропозиції властивої йому здатності встановлювати відповідність між рішеннями виробників щодо поставки і рішеннями покупців про купівлю товару. Ціни, які встановлюються ринком, автоматично нормують продукт для покупців, а регульовані ціни цього не роблять. Відповідно уряду доводиться брати на себе вирішення проблеми нормування, встановлення верхнього рівня цін, а також проблем закупівлі чи знищення надлишків, що виникають внаслідок запровадження мінімальних цін. Державне регулювання цін має суперечливі наслідки. Пропоновані вигоди від запровадження верхніх і нижніх рівнів цін для споживачів і виробників окремо слід зіставляти з втратами, які виникають у зв’язку з цим дефіцитом і товарним надлишком.

Інструментарій надлишків споживача та виробника зручно використати і для аналізу наслідків участі країни у міжнародній торгівлі. Розглянемо це докладніше. Припустимо, що на вітчизняному ринку певного товару за відсутності торгівлі рівновага досягається у точці (Q₀, Р₀). З’ясуємо, як вплине відкриття ринку на рівноважні ціну та кількість товару, хто здобуде вигоду чи зазнає втрат.

Можливі два варіанти розвитку подій після залучення країни до міжнародної торгівлі. Якщо світова ціна товару P_w є ціною, яка переважає на світових ринках і за рівнем вона вища від Р₀, то після відкриття внутрішнього ринку ціна на ньому також зросте від Р₀ до P_w (рис. 5.19). За ціни P_w величина пропозиції товару на внутрішньому ринку Q_S перевищує величину по­питу на нього Q_D. Цей надлишок товару вітчизняні виробники можуть продати іноземцям, тобто країна стає експортером цього товару.

Рис. 5.19. Вплив торгівлі на добробут країни-експортера

У таблиці 5.5 підсумовано відповідні зміни добробуту споживачів та виробників товару. Надлишок вітчизняних споживачів унаслідок зростан­ня ціни товару зменшується, проте надлишок виробників зростає біль­шою мірою. Відтак сумарний добробут країни внаслідок торгівлі зростає.

Таблиця 5.5

Вплив торгівлі на добробут країни-експортера

	Без торгівлі	За торгівлі	Зміна
Надлишок споживача	1+2	1	–2
Надлишок виробника	3	3 + 2 + 4	2+4
Сумарний надлишок	1+2 + 3	1+2+3+4	+4

Якщо ж світова ціна товару P_w нижча від ціни на вітчизняному ринку Р₀, то після відкриття ринку ціна товару знизиться до рівня Р_W (рис. 5.20). Величина попиту на товар Q_D перевищить його пропозицію Q_S, і різницю між ними буде покрито за допомогою продукції іноземних виробників. Країна стає імпортером цього товару. У таблиці 5.6 підсумовано графічний аналіз змін добробуту вітчизняних споживачів та виробників. Сумарний добробут зростає і цього разу, оскільки вигоди споживачів товару перевищують втрати вітчизняних виробників.

Рис. 5.21. Вплив торгівлі на добробут країни-імпортера

Таблиця 5.6

Вплив торгівлі на добробут країни-імпортера

	Без торгівлі	За торгівлі	Зміна
Надлишок споживача	1	1+2+4	2+4
Надлишок виробника	2+3	3	–2
Сумарний надлишок	1+2+3	1+2+3+4	+4

Загалом від участі країни у міжнародній торгівлі завжди хтось виграє, а хтось втрачає, незалежно від того експортує чи імпортує країна цей товар. Проте вигода перших завжди перевищує втрати других. У цьому сенсі торгівля справді поліпшує добробут суспільства.

У якості інструмента регуляторної політики використовують і мито. Розглянемо ситуацію, коли уряд країни-імпортера деякого товару запроваджує мито на ввезення продукції іноземних виробників (рис. 5.22). Ціна товару зростає від P_w до P₁. Надлишок споживачів значно зменшується, надлишок вітчизняних виробників збільшується. Уряд отримує додаткові доходи.

Рис. 5.22. Наслідки запровадження мита

Як видно з таблиці 5.7, сумарний надлишок на ринку цього товару зменшується, оскільки запровадження мита спричинює незворотні втрати.

Таблиця 5.7

Наслідки запровадження мита для добробуту країни-імпортера

	Без мита	За мита	Зміна
Надлишок споживача	1+2+3+4+5+6	1+2	–3–4–5–6
Надлишок виробника	7	7+3	+3
Доходи уряду	–	5	5
Сумарний надлишок	1+2+3+4+5+6+7	1+2+3+5+7	–4–6

Уряд може спробувати обмежити доступ іноземних товарів на вітчизняний ринок в інший спосіб, регулюючи не ціну, а кількість товару на ринку. Цього досягають за допомогою встановлення квоти, тобто кількісного обмеження імпорту. Наслідки запровадження квот майже аналогічні: ринкова ціна товару зростає, виграють вітчизняні виробники, а втрачають споживачі. До того ж мито принаймні збільшує доходи держави, тоді як за квотування ця частина доходу перепадає власникам ліцензій на імпорт. Незворотні втрати у випадку квот можуть бути ще більшими, якщо одержання цих ліцензій передбачає (неявну) підтримку дій уряду.

Таким чином, будь-який вплив держави призводить до зниження економічної ефективності використання ресурсів. Однак дії держави матимуть не тільки економічний, але і соціальний ефект для суспільства. Основними цілями державного впливу на ціноутворення є:

– запобігання руйнівному впливу цін на економіку;

– стримування інфляції за допомогою політики доходів;

– забезпечення доступу до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових доходів;

– захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції;

– обмеження монополізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку.