1.2. Проблема розвитку пізнавальної активності дошкільників

Вченими зазначено, що саме в дошкiльному вiцi у дітей закладаються риси майбутньої особистостi, формується самосвiдомiсть та свiтосприймання, вiдбувається загальний психiчний розвиток, дошкільники набувають необхiдного досвіду для подальшої життєдiяльностi, накопичують враження вiд пiзнання свiту, в цей період відбувається iнтенсивне становлення пiзнавальної активностi (Л.Виготський, П.Гальперiн, Д.Годовiкова, Г.Люблiнська, М.Матюшкiн, Л.Обухова, Г.Урунтаєва). Таким чином, відбувається розвиток усiх сфер дитини: особистiсної, мотивацiйної, емоцiйної, когнітивної.

Як зазначає, В.Суржанська в організації дитячого пізнання дорослий виступає як співробітник, помічник дитини. Задовольняючи природну потребу у пізнанні навколишнього середовища, дитина має змогу розкрити різні сторони своєї особистості: проявити пізнавальні інтереси у певних видах діяльності, переживати різноманітні пізнавальні емоції, прагнути до самостійності, проявляти пізнавальну активність [88].

Вивчення та аналіз фiлософської, психолого-педагогiчної та методичної лiтератури з проблеми дослiдження, а також данi педагогiчної практики свідчать, що незважаючи на досить широкий спектр обговорення проблеми формування пiзнавальної активностi дiтей дошкiльного вiку, залишається недостатньо вивченим питання про особливостi цього процесу, його роль у розвитку кожної дитини як неповторної iндивiдуальностi.

У наукових дослідженнях, присвячених проблемі формування пізнавальної активності дитини дошкільного віку, знаходимо характеристики цієї риси особистості: активнiсть, спрямована на весь зовнiшнiй свiт, що має основний орiєнтовний рефлекс, який розвивається на базi пiзнавальної потреби i виражається у побудовi взiрця свiту через орiєнтовно-дослiдницьку чи пошукову дiяльнiсть (Д.Годовiкова); це пізнавальна діяльність, у процесі якої дитина вчиться, пізнає оточуючий світ (О.Проскура); це допитливiсть – певна якiсть особистостi, яка спрямовує дитячі пiзнавальнi потреби на всiх етапах життя i у рiзних видах діяльності: грi, навчаннi, працi (Л.Проколiєнко); “…пізнавальна активність як така, в якій дитина виступає як суб’єкт, який створює свій досвід до певної міри самостійно; водночас вона є реципієнтом зовнішніх впливів” (Б.Мухацька).

Усі наведені вище визначення пізнавальної активності дитини дошкільного віку характеризують окремі її показники: потребу у пізнанні, допитливість, самостійність.

Так, вченi констатують у дітей на кiнець дошкiльного вiку стiйке i цiлеспрямоване сприймання; iнтенсивний розвиток мимовiльної пам’ятi; формування основ довiльної пам’ятi; вiдокремлення мислення вiд сприймання i перетворення його на вiдносно самостiйний процес; iстотнi змiни у розвитку мовлення (збiльшення словника, формування фонетичної сторони мовлення); здатність дитини в деякiй мiрi спрямовувати власну увагу [71].

Перехiд вiд дошкiльного до шкiльного вiку пов’язаний зi змiною провiдної дiяльності дитини (iгрова дiяльнiсть змiнюється навчальною). Вченi констатують у цей перiод змiну “внутрiшньої позицiї” (термiн Л.Божович) дитини, в якiй вона вiдчуває необхiдність вчитися, iнтерес до навчальної дiяльностi, набуває “шкiльної” форми поведiнки за умови організації навчальної дiяльностi, визнає авторитет учителя [71]. Навчальна діяльність дитини стає полiмотивованою. Продовжується розвиток психiчних функцiй: мислення вiд наочно-образного переходить до словесно-логiчного, до кiнця молодшого шкiльного вiку у дитини формується синтезуюче сприйняття, осмисленою i довiльною стає пам’ять, увага має ще мимовiльний характер, продовжує розвиватися дитяча особистiсть, а за умови розумного керівництва з боку дорослого у дитини розвивається самостiйнiсть.

Погоджуючись з цим, не можна не брати до уваги i те, що пізнавальна активність є явищем багатогранним. Вона потребує виявлення цілої низки особливостей на різних вікових етапах розвитку дитини. Перш за все це стосується раннього та дошкiльного вiку, де виникають важливi особистiснi новоутворення, особливого значення серед яких набувають такі: змiна суб’єктної позицiї у трирічному вiцi (“Я сам”), довiльнiсть поведiнки у рiзних видах дiяльностi, пiдпорядкованiсть мотивiв поведiнки, формування самосвiдомостi (у 5,5–6 рокiв). Цi новоутворення проявляються i позитивно впливають на хiд пiзнавальної дiяльностi дiтей дошкiльного вiку (Д.Годовiкова, М.Лiсiна, Г.Люблiнська, Л.Маневцева, В.Мухiна), яка має деякі схожості та вiдмiнності, порiвняно з дiтьми бiльш старшого вiку [68].

Для того, щоб бiльш яскраво показати особливостi пiзнавальної активностi дошкiльникiв, розглянемо деякi спорiдненi та вiдмiннi риси пiзнання у рiзнi перiоди дитинства.

Порiвняльний аналiз психолого-педагогiчної літератури з проблеми розвитку та виховання дiтей дошкiльного вiку з бiльш старшими дiтьми вказує на деяку схожiсть у особливостях їхньої пiзнавальної активностi: пізнавальна активність включає обов’язкове підвищення інтересу до навчання; пiзнавальна активнiсть виявляється дiтьми в умовах, коли їм цiкаво, коли дорослий не просто грає з ними (що є теж дуже важливим), а й спілкується, організовує пiзнання, знайомить дiтей з новим, невiдомим; для прояву дiтьми пiзнавальної активностi необхiдно створити їм комфортнi соцiальнi умови, забезпечити позитивнi стосунки мiж усiма членами дитячого колективу; на вищих рівнях розвитку пізнавальної активності дитини-дошкiльника спостерігається прояв індивідуального, власного стилю поведінки під час пізнання; пізнавальна активність передбачає прояв самостійності, але в дошкільному вiцi для неї все ж таки є характерним присутність спілкування з дорослим та однолітками у процесі пізнання.

Разом з тим уже з народження, а потім і у ранньому та дошкiльному вiцi дитина проявляє себе у пiзнаннi не тільки як iндивiдуальнiсть та неповторнiсть, що притаманні усім періодам розвитку людини, але і як своєрідність. Розглянемо даний аспект на прикладах конкретних досліджень.

Так, можна погодитися зi свiдченнями В.Лозової про те, що уже у вiцi немовляти спостерiгається потреба у пізнанні навколишнього свiту, iнших людей, самого себе, що виявляється в активних рухах, спiлкуваннi з дорослими, а пiзнiше – з однолiтками. На першому році життя у дитини спостерігається потреба у активних діях з предметами, маніпулювання ними, пізнання їх основних властивостей та назв через постійне емоційне спілкування з дорослим (дитина вокалiзує, посміхається, сміється, плескає в долоні, намагаючись звернути на себе увагу дорослого). У дворічному вiцi, з оволодінням ходою, розширюється коло елементарних пізнавальних дій дитини: все потрібно дістати, взяти в руки, помацати, кинути чи покотити, дати “власну” назву. В цей час констатується активна орiєнтовно-дослiдницька дiяльнiсть дитини, яка є iнтенсивною i такою, що спонукається пiзнавальним мотивом (дiзнатися “Що це таке?”). Чим менша дитина за віком, тим інтенсивність її пізнавальної активності є більшою [67]. У два-три роки дитину починають цікавити причини та наслідки нових явищ. Нові властивості, якi вона відкриває у предметі, можуть сприяти виникненню нових видів діяльності, i, зокрема, гри. Дитина може досить довгий час займатися іграшкою, коли винаходить в ній властивості, якi викликають емоцiйно-позитивне ставлення. При цьому виникає нiби ланцюг орiєнтовних реакцiй, що пiдтримують активнiсть дитини (аутостимуляцiя) [66]. В дошкільному вiцi пізнавальна активність також характеризується інтенсивністю.

Отже, дитина накопичує знання про рiзноманiтнiсть предметів та способи дії з ними. До кiнця переддошкiльного вiку, за визначенням Г.Люблiнської, дiї дитини набувають певної спрямованостi та усвідомленості [71].

Аналіз праць учених, присвячених проблемi дитячої гри, дозволяє констатувати, що пiзнавальна активнiсть дитини дошкiльного вiку пов’язана з провiдною дiяльнiстю дошкiльника i проявляється у тому, що саме у грi, яку дитина самостiйно органiзує, вона вiдтворює дiяльнiсть дорослих, вступає у контакт з iншими дiтьми, робить самостiйнi дiї i все це спрямоване на пiзнання оточуючого свiту та вiдтворення набутих знань у активнiй дiяльностi; у навчанні, а саме: у процесi пiдготовки до шкiльного навчання (Т.Бабаєва, Р.Буре, Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Ладивiр, В.Логiнова, Г.Побєдоносцев); на рiзних заняттях у дитячому садку (Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Ладивiр): з математики (О.Брєжнєва, К.Щербакова), слухання художнiх текстiв (Г.Кудрiна), працi (Г.Марочко) та інших; у процесі рішення пізнавальних завдань (Л.Венгер); у процесі екскурсій та вивчення сезонних явищ природи (Л.Буркова); у процесі організації елементарної пошукової діяльності (Л.Маневцева) та експериментування (М.Поддьяков); у вирішенні нестандартних, проблемних, випереджаючих, творчих завдань та інтелектуальних ігор (М.Поддьяков, Г.Сирота, С.Ян).

Причому, слiд зважати на те, що активнiсть дитини-дошкiльника ще не характеризується цiлеспрямованiстю пiзнання у окремiй галузi – дитину цiкавить усе, що її оточує, для неї характерна всеосяжна активнiсть у пiзнавальнiй дiяльностi, виняткова допитливiсть вiд “Що це таке?” до “Хочу все знати!” (М.Лiсiна, Г.Люблiнська, В.Юркевич) [90]. Ця особливiсть значною мiрою вiдрiзняє пiзнавальнi iнтереси дошкiльника вiд вiдповiдних iнтересiв дiтей бiльш старшого вiку.

Розвинутий пізнавальний інтерес є характерним для школярів. Він є стійким утворенням, здебільшого спрямованим на навчальний предмет або окрему галузь знань. Ученими одностайно пiдкреслюється той факт, що з накопиченням дiтьми досвiду пiзнавальної дiяльностi пiдвищуються їхні пiзнавальнi iнтереси (Д.Годовiкова, Л.Лохвицька, Л.Павлова, Г.Щукiна, В.Юркевич та iнші). При цьому треба вказати на постiйну позитивну змiну та зростання iнтересу до процесу пiзнання вiд етапу цiкавостi та допитливостi у переддошкiльникiв та дошкiльникiв до стiйкого пiзнавального iнтересу в шкiльному вiцi.

У процесі формування пізнавального ставлення до оточуючого чітко простежується єдність інтелектуального та емоційного ставлення до предметів та явищ дійсності, як зазначає у своїх дослідженнях [87].

У зв’язку з тим, що в емоцiйнiй сферi дитини дошкiльного вiку вiдбувається помiтне розширення дiапазону почуттiв, якi переживає дитина, дитячi емоцiї набувають не тiльки зовнiшньої, але й внутрiшньої форми. Дитина може дещо приховувати свій емоційний стан, певною мірою керувати власною поведінкою. Дитячі емоції позбавляються імпульсивності та миттєвостi, формуються почуття (вiдповiдальнiсть, справедливiсть та інші). Дитина вміє виявляти емоцiї, що свiдчать про iнтерес до процесу пiзнання, бажання пiзнати нове, захопленiсть i таке iнше. Вченi вказують на важливiсть присутностi емоцiй у процесi пiзнання: “Подив при зустрiчi з новим, невiдомим, цiкавим, допитливiсть та цiкавiсть, впевненiсть або сумнiв у власних судженнях, радiсть з приводу рiшення – усi цi емоцiї є необхiдною складовою частиною мислительної дiяльностi” [93; 18].

Не зважаючи на високу долю емоцiйностi у процесi пiзнання уже з середнього дошкiльного вiку у окремих дiтей, а потiм й у основної їх маси, проявляється певна саморегуляцiя пiзнавальної дiяльностi. Ця думка пiдтверджується М.Поддьяковим, який зазначає, що “Власна активність дитини повністю визначається нею, детермінована її внутрішнім станом. Дитина у цьому процесі є повноцінною особистістю, творцем власної діяльності, вона визначає її мету, шукає шляхи та способи їх досягнення. Інакше кажучи, дитина тут виступає як вільна особистість, яка реалізує свою волю, свої інтереси, свої потреби. Цей тип активності лежить в основі дитячої творчості у самому широкому значенні цього слова. Власна активність зумовлена взаємодією з дорослим. Однак дитина настільки глибоко засвоїла зміст, який дав дорослий, що він, взаємодіючи з її минулим досвідом, перетворився у її досягнення, суттєво змінивши свою форму” [85].

Отже, у процесi пiзнання дитина виступає як повноцiнна особистiсть, що здатна до визначення своєї активностi, творчостi у дiяльностi, реалiзацiї власної волi, iнтересiв та потреб.

У кінці дошкільного віку створюються необхідні передумови для переходу дитини на новий рівень розвитку – до шкільного навчання. Пізнавальна активність, керована пізнавальними інтересами, закладає основи пізнавальних здібностей дитини, розвиток яких є необхідною умовою формування творчого мислення. Слід зазначити, що усі перелічені особливості пізнавальної активності в дошкільному вiцi перебувають на рiвнi становлення i в подальшому стають підґрунтям для розвитку пізнавальної діяльності.

Працюючи з дiтьми дошкiльного вiку, Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Ладивiр також визначають три рiвнi активностi дiтей, що надає характеристикам дiтей бiльшої вагомості та глибини:

• високий – дитина завжди активна, iнiцiативна у відповідях та спілкуванні, допитлива, завжди уважна, дотримується вказівок, правильно виконує завдання, проявляє готовність долати труднощі, веде активний пошук рішення, легко контактує з дорослими i однолітками, уміє вирішувати конфлікти;

• середній – дитина вiдповiдає тiльки на прохання вихователя; слухає пояснення дорослого, але сама не звертається за допомогою, потребує повторення, вказівок та контролю за ходом дiяльностi; вiдволiкається, наслiдує iншому, завдання виконує за умови додаткового стимулювання; робить спроби долати труднощi, але у випадку невдачi вiдступає; у спiлкуваннi надає перевагу знайомим дiтям, пiдкоряється iнiцiативi iншого, проявляючи конформнiсть;

• низький – дитина пасивна, може працювати тільки за умови персонального звертання та постійної допомоги дорослого, байдужа, без спеціальної підтримки не починає діяльність, не працює без взірця, при найменшому утрудненні звертається за допомогою чи відмовляється від діяльності; включається у спільну діяльність на запрошення, але не вміє підтримувати стосунки, часто конфліктує; у дитини переважають ігри сам-на-сам [45].

Зважаючи на визначені науковцями рівні пізнавальної активності, а також досвід власної практичної роботи з дітьми дошкільного віку, зазначимо, що в окремих випадках важко віднести конкретну дитину до визначеного рівня пізнавальної активності. Відчувається необхідність введення проміжного між середнім і високим рівнями розвитку пізнавальної активності дошкільників.

Виходячи з аналізу наукової літератури та особливостей розвитку дітей старшого дошкільного віку, вважатимемо пізнавальну активність дітей дошкільного віку як таку активність, яка формується і розвивається на основі пізнавальної потреби у різних видах діяльності, забезпечує формування цілісного уявлення про оточуючий світ, характеризується наявною пізнавальною орієнтацією, ініціативністю, самостійністю дитини, інтересом та оригінальністю.

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури з питань формування пізнавальної активності дітей дошкільного віку доводить, що становлення пізнавальної активності дитини дошкільного віку відбувається, з одного боку, за рахунок власного досвіду дитини у процесі повсякденного життя. Поряд з цим, особливості розвитку дошкільника передбачають визначальне місце дорослого в організації усього життя дитини, у тому числі й пізнання. При цьому дорослий організовує діяльність дітей, використовуючи різноманітні засоби.

Останнім часом у дошкільній науці та практиці педагогічний інтерес становлять творчі завдання як засіб формування різних сторін особистості. Це стосується, зокрема, і пізнавальної активності. Розкриттю питання використання творчих завдань як педагогічного засобу буде присвячено наступний підрозділ.