11.4. Організаційні механізми та форми реалізації інноваційних стратегій

Різноманітність організаційних механізмів та форм реалізації інноваційних стратегій. Створення науково - дослідних (технічних) центрів і лабораторій у структурі великих корпорацій. Формування тимчасових комплексних творчих колективів (груп) у структурі організації. Створення власних ризикових підрозділів. Створення «груп упровадження». Формування проектних бригад (груп) із фахівців зовнішніх організацій і приватних осіб. Використання послуг експертів. Заохочення та підтримка неофіційної дослідницької роботи персоналу над позаплановими проектами. Співпраця з консультативними фірмами. Бізнес-інкубатори. Венчурні фірми. Технопарки. Технополіси.

У світовій практиці інноваційного бізнесу застосовують різні організаційні механізми та форми реалізації інноваційних стратегій. До основних з них належать:

Стратегія науково-дослідних (технічних) центрів і лабораторій у структурі великих корпорацій. Науково-дослідний (технічний) центр компанії проводить фундаментальні та проблемні дослідження, виконує загальний науковий контроль за діяльністю виробничих відділень, координує тематику їх робіт, надає для використання наукове устаткування й обладнання. Поточне керівництво цим підрозділом покладено на віце-президента з НДПКР (науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт), який, як правило, одночасно очолює науково-дослідний центр.

Основні функції науково-дослідних лабораторій:

1. Розробка нових видів продукції.

2. Поліпшення властивостей і характеристик продукції та процесів.

3. Розв'язання науково-технічних проблем,що виникають на підприємствах (у підрозділах).

4. Надання технічних послуг і обслуговування замовників.

Формування тимчасових комплексних творчих колективів (груп) у структурі організації. Їх основні завдання – створення нововведень, розробка нових ідей, контроль над інноваційними процесами. Склад таких творчих колективів формується з кількох категорій учасників, представники яких виконують різні функції:

1. Керівники й адміністративний персонал – призначені вищим керівництвом фірми спеціалісти, які безпосередньо керують інвестиційними процесами, відповідають за організацію роботи, визначають завдання та контролюють виконання проекту.

2. Генератори ідей – ініціюють нові ідеї, виступають як лідери нововведень, забезпечують постійні комунікації.

3. Розробники – матеріалізують ідею в товар.

Створення важливих ризикових підрозділів. Їх організовують потужні корпорації для розробки та впровадження новітніх технологій. Це невеликі автономні спеціалізовані виробництва, кошти для створення яких виділяють підрозділи корпорацій з власних бюджетів ризикового фінансування. До складу ризикового підрозділу входить до 10-ти дослідників і розробників. Потужні корпорації LIMB, “SOKY” , “SHARP”, HITACHI й інші можуть мати в своїй структурі до двох-трьох десятків таких внутрішніх ризикових груп, у кожної з яких є певна тема для дослідження. Керівник групи може вільно добирати фахівців без узгодження з вищим керівництвом.

Створення «групи упровадження». Їх завдання – практичне впровадження технічних ідей, конкретних інноваційних розробок. Особливості діяльності цих груп полягають у тому, що вони беруть на себе повну відповідальність за реалізацію інноваційної розробки, її технічне обслуговування під час експлуатації.

Формування проектних бригад (груп) із фахівців зовнішніх організацій і приватних осіб. Адміністрація компанії, при якій створено проектні бригади, не втручається в їх діяльність. Бригади створюють і реалізують інноваційні проекти на основі власних розробок.

Використання послуг і зусиль експертів. Ними можуть бути:

1. «Вільні працівники» – штатні працівники компанії, які одержують повну свободу дій на кілька років. Вони мають генерувати нові ідеї та розробки, критично ставитися до стану справ на підприємстві. Наприклад, у компанії IBM (США) більше 40 таких працівників — мрійників, диваків, геніїв, які зайняті лише в інноваційній діяльності.

2. «Золоті комірці» – добре підготовлені вчені та спеціалісти з підприємницьким підходом до використання власних професійних знань. Вони переважно працюють за наймом у фірмах, вищих навчальних закладах або корпораціях і займаються підприємницькою діяльністю (працюють над ризиковими проектами й іншими інноваційними розробками за контрактами одночасно в кількох фірмах).

3. «Інформаційні зірки» – ключові спеціалісти науково-дослідних підрозділів, які відрізняються від колег орієнтацією на зовнішні інформаційні джерела, знайомі із сучасними науково-технічними розробками, контактують з фахівцями інших організацій.

Заохочення та підтримка неофіційної дослідницької роботи персоналу над позаплановими проектами. Стимулювання такої діяльності сприяє активізації творчої ініціативи працівників.

Співпраця з консультативними фірмами. Зазначені фірми консультують у наступних напрямках діяльності:

1. Розробка варіантів розв’язання управлінських інноваційних проблем.

2. Розробка стратегії розвитку фірми-клієнта.

3. Реструктуризація підприємств.

4. Організація структури управління.

5. Організація досліджень галузевого ринку.

6. Виконання інженерно-конструкторських робіт.

7. Проведення експериментів, тестування.

Ефективними організаційними формами інноваційного бізнесу стали бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.

Бізнес-інкубатор (науковий центр, бізнес-інноваційний центр) — багатонаціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови для ефективного розвитку новостворених малих інноваційних (венчурних) фірм, які реалізують перспективні науково-технічні ідеї.

В основу діяльності бізнес-інкубаторів покладено принцип спільного використання фінансових, матеріальних, та інтелектуальних ресурсів.

Організаціями-засновниками бізнес-інкубаторів можуть бути:

1. Комерційні структури, які здають в оренду своє майно, пропонують орендарям значну кількість платних послуг.

2. Місцеві та регіональні органи влади, зацікавлені в економічному розвитку регіону, створенні робочих місць.

3. Наукові установи та вищі навчальні заклади, які надають послуги за орендну плату.

У практиці інноваційного бізнесу організовують зовнішні та внутрішні інкубатори.

У разі зовнішньої інкубації розвиток і підтримка високотехнологічних ідей відбувається «на стороні», зусиллями інших компаній, які спеціалізуються на цьому сегменті ринку.

Внутрішні інкубатори створюють усередині корпорації. Їх завдання — перетворити власні технічні проекти на «розкручені» компанії, у яких корпорація-засновник володіє капіталом.

Венчурна фірма – це підприємство, створене для реалізації інноваційного проекту, який пов'язаний із значним ризиком; невелике ризикове підприємство, що має справу з розробкою наукових ідей і втіленням їх у нові технології та продукти.

Венчурні фірми мають наступні конкурентні переваги:

1. Скорочення до мінімуму циклу «наука-виробництво».

2. Можливості швидкої комерційної реалізації ідей і винаходів.

3. Небюрократичне управління, адаптивність його організаційної структури.

4. Мобільність і гнучкість, можливості швидкої переорієнтації на інші проекти з урахуванням ринкової кон'юнктури.

5. Можливість зосередити фінансові, людські та матеріально-технічні ресурси на обраних проектах і напрямах дослідження.

6. Високий рівень підготовки та мотивації фахівців.

Про особливості венчурних фірм, як форми організації інноваційного бізнесу, свідчать такі цифри:

1. 60% важливих нововведень ХХ ст. розроблено у венчурних фірмах.

2. Витрати на один винахід у малих венчурних фірмах становлять близько 90 тис. дол. США, а у великих корпораціях — 2,0 млн.дол.

Технопарк – це розміщений на підготовленій території комплекс науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, лабораторій, наукових центрів, дослідних заводів і виробничих підприємств із розвинутою інфраструктурою (табл.11.1).

Головна мета організації технопарків — створити якнайсприятливіші умови для розвитку інноваційного процесу завдяки поєднанню наукового потенціалу та потрібної для наукових досліджень матеріальної бази промислового виробництва.

До складу технопарку, як науково-виробничого територіального комплексу, входять :

1. Потужні університети.

2. Науково-дослідні інститути, лабораторії.

3. Експериментальні підприємства з передовою технологією.

4. Лабораторні корпуси.

5. Виробничі приміщення багатоцільового призначення.

6. Інформаційно-обчислювальні центри колективного користування.

7. Інші елементи інфраструктури (житлово-побутові приміщення, сервісні центри, виставкові комплекси, магазини, транспорт, зв'язок, складське господарство, посередницькі фірми та інше).

Таблиця 11.1