3.2 Вибір обґрунтування методу та розрахунок точності планово-висотної прив'язки аерознімків

Координати планвих топознаків визначаються способами триангуляційних побудов кутових засічок (прямих, обернених і комбінованих ) прокладанням теодолітних ходів, полярним способом.

Способи триангуляційних побудов і кутових засічок приміняють у відкритих, напівзакритих і гірських районах, а прокладання теодолітних ходів в рівниних залісених районах. Полярний спосіб застосовують, коли опознаки розташовані поблизу пунктів головної геодезичної основи.

Середні похибки положення планових опознаків не повинні перевищувати 0,1 мм в масштабі створюваної карти, а допустимі помилки не повинні перевищувати 0,2 мм. Допустимі помилки визначення кооординат планових опознаків не повинні перевищувати 0,14 мм в масштабі карти, а розходження координат опознаків одержаних з різних визначень, не повинно бути більше 0,2 мм.

Для планових опознаків, розташованих в місцевості закриті лісом, величини вказаних допусків збільшуються в 1,5 разу.

Висоти опознаків визначають прокладанням висотних ходів і тригонометричним нівелюванням. Висотні ходи при зйомках з висотами січення рельєфу 0,25 – 2 мм прокладають методом технічного нівелювання.

Середні помилки визначення висот опознаків не повинні первищувати 0,1 висоти перерізу рельєфу, а допустимі помлки – 0,2 висоти перерізу рельєфу. Розходження висот опознаків, отриманих з різних визначень, не повинні перевищувати 0,4 висоти перерізу рельєфу.

Теодолітні ходи прокладають між пунктами головної геодезичної основи і допоміжними точками зйомчнї сітки ( які визначають засічками ) в виді одиничних ходів чи систем ходів з вузловими точками. Довжини сторін в теодолітному ході при зйомці в масштабах 1:500 – 1:5000 не повинні бути менші 40м на незабудованій території.

Довжини ліній в теодолітних ходах вимірюються світловіддалеміроми, елктронними техеометрами, оптичними далекомірами чи іншими приладами.

3.3 Проект топографічного дешифрування на об'єкті

Під дешифруванням розуміють процес здобуття інформації про об’єкт за його фотографічним зображенням. Залежно від поставлених задач дешифрування поділяють на два види: комплексне і спеціальне. До комплексного належить топографічне ландшафтне тощо, а до спеціального – сільскогосподарське, лісогосподарське, геологічне та інші.

Методи дешифрування можна поділити на дві групи: еврістичні, що грунтуються на принципах творчої діяльності людини, і автоматичні, які грунтуються на алгоритмах цифрової машинної обробки зображень. Дешифрування може бути польове і камеральне, а також візуальне і інструментальне.

Дешифрувальними ознаками називають властивості зображень об’єктів, які передаються на аерознімки і сприймаються спостерігачем. Сюди входять форми, розмір, колір, тон, тінь зображення об’єкта.

Наведемо приклади прямих дешифруавльних ознак. Тон або ступінь почорніння залежить від спектральної відбивальної здатності об’єкта. Він залежить також і від пори року і часу зйомки. Світлими точками передають сухі дороги, скирти соломи, дахи будівель та інше. Рілля передається сірими тонами. Темними зображеннями передаються заболочені ділянки, ліси, стави, ріки.

Структура зображення – це його загальний рисунок. Для присадибних ділянок властиві прямокутні мозаїчні рисунки. Лісові масиви мають зернисту структуру зображень, рілля та гори – смугасту .

Форми багатьох об’єктів на планових аерознімках практично не спотворюються.

Тіні, які падають від об’єктів дають, змогу уточнити дешифрування. За тінями легко дешифрувати телеграфні стовпи, окремі дерева, кущі, геодезичні знаки.

Якщо прямих дешифрувальних ознак не достатньо, використовують посередні. Вони ґрунтуються на закономірних взаємозв’язках між об’єктами