ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………… ……...2

РОЗДІЛ І. Загальний аналіз Болонської декларації…………………………….4

1.1. Загальна концепція ……………….………………………………………….4

1.2. Недоліки та переваги Болонської декларації ………………………………6

РОЗДІЛ ІІ. Реалізація Болонської декларації в різних країнах………….……..9

2.1 Реалізація Болонської декларації в Європейських країнах ………………..9

2.2. Реалізація Болонської декларації в США …………....................................13

РОЗДІЛ ІІІ. Болонська декларація та Україна: реалізація на прикладі Сумського державного університету…………………………………………...17

3.1. Історія підписання Болонської декларації СумДУ………………………..17

3.2. Реалізація Болонської декларації в СумДУ ……………………………….19

Висновки ………………………………………………………………………...21

Список використаних джерел …………………………………………………..22

Вступ

Кажуть, що з півстоліття тому в Україні часто зга­дували італійське місто Болонь із тієї причини, що дуже модними стали плащі з тканини, що ма­ла таку саму назву. Сьо­годні її згадують також часто, але не з причини модного одягу, а у зв’яз­ку з кардинальними змінами у вітчизняній освіті. Вже чимало на­ших студентів відчуло їх на собі, хоча мало хто з нас знає, а що ж таке Болонський процес, яка його історія?

Дати вичерпну відповідь на зга­дані запитання – досить складно, незважаючи на те, що існує офіційне визначення: «Болонський процес (БП) – це процес європейсь­ких реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейсь­кої вищої освіти до 2010 року». Але воно фактично нічого не визначає. Процес не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами у співпраці з численними міжнарод­ними організаціями, включаючи й Раду Європи.

Одним з основних завдань є ре­організація освітніх систем євро­пейських країн таким чином, щоб учасники освітнього процесу могли спокійно переїжджати з однієї країну до іншої з метою подальшого навчання чи працевлаштування. Інші важливі завдання: підвищення конкурентоспроможності євро­пейської системи науки й вищої освіти у світовому вимірі та підви­щення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях. У прин­ципі, досить благородні, хоча й до­сить амбіційні цілі.

Юридично БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, підписано декілька до­кументів, проте вони не є офіційно об’єднувальними. Фактично він не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти в європейських країнах. Скоріше навпаки, йдеться про підтримку балансу між не­схожістю та єдністю.

Ще в 1954 році підписано Євро­пейську культурну конвенцію. Ідеї освітньо-культурного об’єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій хартії університетів. Створення останньої досить цікаве тим, що створена не політиками, а науковцями. На сьо­годні до неї приєдналося 515 універ­ситетів, серед яких – 14 українських (КНУ ім. Т. Шевченка не входить).

А офіційно Болонський процес розпочався у 1999 році з підписання 19 липня представниками 21 країни в Болоні декларації, яка передбачає низку положень. Пізніше проведено декілька більш широких міжнародних зустрічей, на яких уточнювалися цілі, конкретизувалися методи їх до­сягнення. 19 травня 2005 року на Бергенській конференції до БП приєдналася й Україна.

РОЗДІЛ І. Загальний аналіз Болонської декларації

1.1. Загальна концепція

19 червня 1999 року була підписана Болонська декларація, в якій 29 країн Західної і Центральної Європи висловили свою готовність взяти на себе зобов'язання підвищити конкурентоспроможність європейського простору вищої освіти, підкреслюючи необхідність збереження незалежності та самостійності усіх вищих навчальних закладів. Усі положення Болонської декларації були встановлені як міри добровільного процесу узгодження, а не як жорсткі юридичні зобов'язання. Міністри представляли такі країни: Австрію, Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Естонію, Ірландію, Ісландію, Іспанію, Італію, Латвію, Литву, Люксембург, Мальту, Нідерланди, Німеччину, Норвегію, Польщу, Португалію, Румунію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Фінляндію, Францію, Чехію, Швейцарію, Швецію. В 2002 році до Болонського процесу приєдналися Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 році – Албанія, Андорра, Боснія і Герцоґовина, Ватикан, Республіка Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія. Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року.

Основою для прийняття Болонської декларації стало прагнення громадськості в побудові більш всеохоплюючої та спрямованої у майбутнє Європи, зокрема на основі використання і зміцнення її інтелектуального, культурного, соціального, наукового та технологічного потенціалу. У першу чергу було запропоновано забезпечити існування такої системи вищої освіти в Європі, яка була б привабливою для всього світу і відповідала б особливостям культурних і наукових традицій.

Представниками країн були обранні 7 основних принципів, які розглядаються як першочергові для створення Зони європейської вищої освіти й просування європейської системи вищої освіти цілим світом:

1. Прийняття системи зрозумілих ступенів і тих, які можна легко зіставити, у тому числі, через впровадження Додатка до диплома, для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентноздатності європейської системи вищої освіти.

2. Прийняття системи, яка ґрунтується, за своєю суттю, на двох основних циклах – двоступеневому й післяступеневому. Доступ до іншого циклу буде вимагати успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше 3-х років (бакалавр). Наступний цикл повинен вести до отримання ступеня магістра і/або ступеня доктора, як це прийнято в багатьох європейських країнах.

3. Запровадження системи кредитів за типом ECTS – європейської системи кредиту залікових одиниць трудомісткості як відповідного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності. Кредити можуть бути отримані також і в рамках освіти, яка не є вищою, залучаючи навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються зацікавленими університетами, які приймають на навчання. За допомогою неї зменшується навантаження на студентів, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов'язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти складають два модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а їх знання оцінюються за 100-бальною шкалою.

4. Сприяння мобільності шляхом подолання перешкод ефективному здійсненню вільного пересування, звертаючи увагу на таке: студентам повинен бути забезпечений доступ до можливості отримання освіти і практичної підготовки, а також до відповідних супутніх послуг; викладачам, дослідникам і адміністративному персоналові повинні бути забезпечені визнання й зарахування часу, який затрачений на провадження досліджень, викладання і стажування в європейському регіоні, без заподіяння шкоди їхнім правам, що встановлені законом.

5. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

6. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

7. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти [3].

Таким чином, можемо зробити висновок, що прийняття болонського процесу навчання у вищих учбових закладах України – це важливий крок на шляху до європейських стандартів. Це значно розширює горизонти можливостей для спеціалістів різних напрямків, які отримують спеціальність в Україні. Також це відкриває кордони нашої країни для іноземних студентів, та збільшує можливість навчатися за кордоном для українських студентів.