Вступ

1. Завдання дисципліни, її задачі та значення для професії, зв'язок з іншими дисциплінами .

2. Мистецтво, як спосіб пізнання і перетворення дійсності.

3. Основні теорії походження мистецтва.

4. Види мистецтва, їх просторово-часові параметри.

5. Художній образ і засоби його створення.

6. Поняття стилю в мистецтві.

Література:

Садохин А.П. Мировая культура и искусство стор. 6-10

Плаксина Э.Б. История костюма. Стили и направления стор.5-8

Дудникова Г.П. История костюма. стор.3-7

1. Дисципліна «Історія світового мистецтва» є дисципліною фахового спрямування. Завдання курсу – засвоїти знання з історії мистецтва, зокрема про стилі в образотворчих видах мистецтва та архітектури.

Задачі курсу:

• дослідження впливу на розвиток світового мистецтва визначальних подій;

• аналіз стильових ознак творів мистецтва та архітектури;

• визначення жанру творів мистецтва, художніх технік;

• володіння мистецтвознавчою термінологією.

Дисципліна пов'язана з «Історією дизайну», «Історія стилів у мистецтві та костюмі», «Культурологією», «Живопис», «Рисунок».

2. Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність^..

Українське слово «мистецтво» походить від німецького Meister (майстер), яке в свою чергу походить від латинського Magister (навчитель, начальник), що в свою чергу, вірогідно, утворене шляхом поєднання слів magis («великий») та histor знавець, умілець.

Мистецтво зародилося в первісному суспільстві доби пізнього палеоліту і було представлене малюнками в печерах, різьбленням на кістці та камені, ритуальними танцями тощо. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, ідейна спрямованість) мистецтво стало однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства.

Художня обробка речей і знарядь праці, будівництво житла започаткували розвиток архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва. Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі, театралізованих діях. Мистецтво слова, існуючи спочатку в усній формі оповідей, міфів, епосу, з виникненням письма розвинулося в художню літературу. Науково-технічний прогрес уможливив появу таких форм мистецтва, як фотографія і кіно, а з появою комп'ютерних технологій — так званих, медіамистецтв.

3. Основні теорії походження мистецтва:

Міфологічне пояснення - прослідковується завдяки міфам, які дійшли до наших часів. У Стародавшій Греції протекторатом мистецтва виступав бог Аполлон. Численні міфи розповідають про походження музичних інструментів (Гермес винайшов кіфару, Афіна - флейту), про надприродню силу мистецтва (Орфей та Еврідіка, Пігмаліон і Галатея). Подібний приклад знаходимо й у Біблії: цар Давид грав на псалтирниці, своєю грою перемагав божевілля Саула. Ця версія пояснення виникнення мистецтва підкреслює важливість мистецтва;

Матеріалістичне трактування мистецтва - К. Маркс найвищим мистецтвом визнавав труд. Звісно, для користування знаряддями праці людина мала опанувати своєю рукою. Але для танцю й співу не потрібні спеціальні інструменти. Для первісної людини створення знаряддя праці було швидше мистецтвом, ніж працею

Біологічна версія - тварини проявляють доестетичну поведінку в період шлюбних ігор. Безумовно, людське уявлення про прекрасне не зводиться до шлюбних ігор, можуть йти врозріз із біологічними інстинктами.

4. Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

• просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

• часові мистецтва — радіо, музика, література

• просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

• слухові — музика, радіо

• зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

• зорово-слухові — театр, кіно, відеогра.

5. Худо́жній о́браз — особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. За великим рахунком, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненно. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуття. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів. В художньому творі образ виступає на перший план і через нього пізнається значення, думка, ідея.

6. Слово «стиль» походить від грецького слова stylos - так називалася паличка для письма по воску. Люди пишуть однакові слова, але кожний пише по-своєму, тобто своїм почерком. Так само й будь-яка епоха пише свою історію, маючи свою образну систему, тому можна сказати, що стиль - це почерк часу в даному місці й у дану годину. Стильова єдність властива архітектурі, мабуть, більше, ніж будь-якому іншому виду мистецтв.

Стиль у мистецтві - це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності, що застосовуються у мистецтві.

Жанр (від фр. genre — «манера, різновид») у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

У кожній області художньої діяльності жанрова диференціація особлива залежно від специфіки виду мистецтва: такий жанровий ряд, як «побутовий жанр — портрет — пейзаж — натюрморт», властивий живопису і неможливий в музиці, літературі і кіномистецтві; так само «пісня — романс — кантата — ораторія» є ряд специфічно музичних жанрів. Та все ж існують загальні для всіх мистецтв принципи жанрової диференціації, які лише по-своєму відбиваються в кожному виді.