2. Викопні людиноподібні мавпи і найдавніші гомініди.

Нині відома велика кількість зроблених в різних частинах Старого Світу знахідок людиноподібних мавп кінця третичного періоду. Як правило, вони погано збереглися, але методи дослідження, розроблені палеонтологією та порівняльною морфологією, нерідко дають можливість за фрагментами скелету уявити саму тварину, а то й спосіб її життя.

Найближчою до людини є група австралопітекових мавп. Рештки дріопітеків знайдені у пізньотретичних шарах різних областей Західної Європи, Африки та Азії. Дріопітеки-примати, за розміром нагадували сучасних шимпанзе чи павіанів. З характерних морфологічних ознак всієї групи – деяке зменшення ікл і діастеми – проміжну між різцем та іклом. Діастема і сильний розвиток ікл – особливість будови приматів, але не людини.

Найбільшого значення для чіткого уявлення про безпосередніх предків людини мають численні і добре збережені знахідки а Південній Африці, перша з яких зроблена у 1924 р. Нині в Південній та Східній Африці відкрито п’ять видів антропоморфних викопних мавп, що дослідниками об’єднані в три роди – австралопітеків, парантропів і плезіантропів – і виділяються в сімейство чи підсімейство австралопітекових. Вони пересувались на двох кінцівках, мозок їх доволі великий – 550-600 см.³. Це хижаки, які полювали на дрібних тварин. Разом з австралопітековими знайдено чимало черепів, рогів, розколотих трубчастих кісток тварин, в тому числі черепа павіанів. Можливо, австралопітеки полювали на павіанів, розколювали черепи їх гострими каменями. Могли користуватися дерев’яними палками і палицями, рогами і кістками тварин. Дискусійним залишається питання про знайомство австралопітекових з вогнем, принаймні англійські та південноафриканські спеціалісти наполягають на цьому.

В 50-70-ті роки серія знахідок. В 1959 р. в Олдувайській ущелині знайдено кістки тварин і викопну істоту – зинжантропа, який жив не раніше 1,5 млн. років тому, масивні щелепи. 1960 року тут знайшли фрагмент черепа іншої істоти – презинжинтропа; обсяг мозку – 670-680 см.³, вік – 1,95 млн. років. Поруч знайшли оброблену гальку – чоппери – примітивні знаряддя праці, іноді їх звуть еолітами.

В Ефіопії та Кенії зроблено в 70-х роках знахідки, які відсувають вік людства до 3 млн. років. У четвертичному періоді з’являються нові істоти – найдавніші люди. Відкриття в 1891 р. на о. Ява: французькі дослідники знайшли черепну кришку, стегнову кістку і зуби. Масивні зуби й кітки. Істота ходила прямо, назвали пітекантроп прямоходячий. Знахідка викликала бурю емоцій і дискусії: Знахідки назвали належними гібону; кістки дегенерата і мавпи, у пресі з’явились злі карикатури. Після багатьох перевірок визнали правоту Дюбуа в 1938 році.

Зріст пітекантропа – 160-170 см., низький лоб, виступаючі щелепи, надбрівний валик. Обсяг мозку – 900 см^3. Після Другої Світової війни на острові Ява знайшли кварцеві знаряддя праці й нові кістки.

В Китаї наприкінці ХІХ ст. лікар знайшов у лавці зуб викопної людини. До Пекіну вже у ХХ ст. приїхав американський антрополог Блек і очолив кафедру антропології в коледжі й готувався до пошуків людей. У нього працював помічником Пей Вен Джун, в 20-х роках вони віднайшли два зуби, схожі на зуб пітекантропа. Китаєць в 1927 році в печері Чижооукоудянь знайшов кістки людини. Працювали з експедицією 1873 дні. Підірвали й прибрали 20 тис. м.³ ґрунту. Знайшли рештки більше 40 осіб: чоловіків, жінок, дітей. За розвитком культури і морфологічним ознакам вони ближчі від пітекантропів до людей. Назвали істоту – синантропом – китайською людиною. Менші зростом – 150-160 см., форма черепа близька до пітекантропа, але сам череп більший. Обсяг мозку 900-1200 см.³ , в середньому – 1050 см³ .

З ранніми періодами ашельського етапа пов’язана й найдена 1907 року –поблизу Гейдельберга в Німеччині щелепа. Розміри кажуть про належність дуже сильному суб’єкту. Проте відсутність інших знахідок не дозволяє говорити про рівень її культури.

Мавпоподібні люди – пітекантроп, синантроп, атлантроп, гейдельберзька людина та інші – жили в теплих кліматичних умовах в оточенні теплолюбивих тварин і не розселялися далеко за межі області свого первісного помешкання, знахідки вказують, що заселені були більша частина Африки, південь Європи та Азії.

Тривалий час дослідники вважали неможливим у палеоліті нижньому, ранньому будівництві штучних будівель. Але знахідки Терра Амата (поблизу Ніцци) засвідчили там рештки овальних хиж від 5 до 15 м. довжиною і 4-6 метрів шириною. Хижі були зроблені з віття (гілок) дерев з опорою на центральний стовп. Вогнище в центрі жител, були вистелені тонкими плитками, каменя і захищені маленькою стінкою від вітру з північного сходу.

Процес еволюції людей був складним, суперечливим і тривалим. Темп розвитку людей не був рівномірним, а нарощування прогресивних якостей не було суворо послідовним. В ході еволюції спостерігались відхилений навіть зворотний рух. Проте в цей період у першолюдей з’являються виготовлені знаряддя з каменя: рубила, у синантропів – скребла, гостроконечники. Займалися вони мисливством і збиральництвом.

3. Давні гомініди як етап антропогенеза.

Проміжне становище між архантропами і сучасною людиною займають давні люди, палеоантропи, об’єднані назвою – неандертальці. Цей тип людини дістав назву за знахідкою 1856 року в долині ріки Неандер поблизу Дюссельдорфа: стегнові кістки та череп. Згодом таких знахідок було чимало. А спершу був сумнів: чи це належить людині? Спочатку вважали його за мавпу чи сучасного дегенерата. Але опис знахідки 1848 року збігався з неандертальським. Згодом знайдені викопні рештки більш ніж в 50 пунктах Європи, Азії, Африки. У них великий обсяг черепа до 1200 – 1600 см³ . Менше виражений надбровний валик. Неандертальці – люди середнього зросту і дуже сильні. Всі широтні розміри перевищували відповідні розміри сучасної людини, сильно розвинута мускулатура. Він полював на спритних і швидких тварин, тож можна думати, що сила поєднувалася зі спритністю. Втім, кисть руки була сильніше і масивніше сучасної людської, але менш рухлива і обмежена у здатності до тонких операцій. Попри досить великий обсяг мозку, його структура ще залишалася примітивною. Зокрема, слабо були розвинуті передні (чолові) частки – центри асоціативного мислення, а також центри гальмування. Тож здатність неандертальця до логічного мислення була обмежена порівняно з сучасною людиною, поведінка характерна різким збудженням. До того ж, череп недостатньо розвинутий у висоту, надбровний валик іноді був більшим, ніж у найдавніших людей, підборіддя як виступ або відсутнє чи виражено дуже слабо.

Тим не менше, неандертальців можна розділити на: 1) ранніх – Сванскобські, Фонтешивада; 2) класичні – Ле Мустьє, Ля Шапель (Франція): 3) південноазійсько-африканський: брокенхілл, яванський; 4) пізні – прогресивні неандертальці: Мугарет Есхул (Палестина), Тешик-Таш.

Місце неандертальця в становленні сучасного людства визначається по-різному. Існує думка, що вони – тупикова гілка, вимерли безслідно, а сучасна людина походить від „пресапієнса”. Теорія пресапієнса не підтверджена археологічно; брак доказів змусив відкинути цю теорію.

Зважаючи, що людина верхнього палеоліту – кроманьйонець успадкували неандертальську техніку, наявність пізніх, прогресивних неандертальців дозволяє твердити, що неандерталець – ланка в процесі антропогенезу.

Неандертальці жили в часи обледеніння, тобто в несприятливих умовах. Пристосування в них проходили шляхом: 1) біологізації і 2) сапієнтації. Втім, обидві гілки взяли участь у становленні Homo sapiens.

З неандертальцями типом є синхронним – мустьєрський етап у розвитку палеолітичної культури (названий за печерою Ле Мустьє у департаменті Дордонь у Південо-Західній Франції), датований 100-40 тисячоліттями. У реманенті мустьєрських стоянок збереглася традиція двобічного обробітку каменю. Кремінь відокремлювали від нуклеусу (ядрища).

Мисливство давало неандертальцям багато матеріалу для виробів з кістки. Почалося використання кістки у виробництві: (ковадло, ретушери, гостроконечники), для виготовлення дрібних загострених знарядь. Неандертальці широко використовували вогонь, навчилися його штучно видобувати, це дозволило утилізувати кістки. Не виключено, що й дрібні кістки використовувались у господарстві.

Неандертальці жили у печерах чи під відкритим небом. Знайдено кілька поселень зі штучно зведеними житлами. В Україні – стоянка Молдова І, відкрита кругла викладка з кісток мамонта, рештки житла, можливо, вистеленого шкурками звірів. Житла були прилистком жінок і дітей орди мисливців. Повсюдне поширення скребла для обробки шкір свідчить про широке використання їх, в тому числі як одягу. Наявність житла, одягу і постійне підтримання вогню поряд з вдосконаленням техніки полювання дозволили неандертальцю не тільки вижити у суворих кліматичних умовах, але і заселити більш північні райони. Окрім Європи, подібні до мустьєрської різні культури поширені майже по всій Африці, в країнах Близького Сходу, в Середній Азії, Індії.

Тож, неандертальці-палеоантропи, ближчі до сучасної людини, жили 100-40 тисяч років тому. За обсягом мозку, будовою тіла наближались до сучасних людей. Проте структура мозку, похиле чоло, майже відсутнє підборіддя, надбровний валик свідчили про недостатню розвиненість їх. Це сильні і витривалі істоти, достатньо розумні для видобування вогню і будівництва жител. Мисливці і збирачі, вони дещо вдосконалили техніку обробки каменю. Жили у суворих умовах, але пристосувались до них завдяки вогню, одягу і житлам. Приблизно 50 тис. – 40 тис. років тому замінені людьми сучасного фізичного типу.

4. Сучасні люди і людські раси.

Найпереконливіша теорія чинників появи людини сучасного виду виходить з переваг сучасної людини перед неандертальцям як істоти соціальної. На думку Я.Я.Рогінського, інтенсивний розвиток передніх відділів мозку сучасної людини порівняно з неандертальцем якраз і випливає з того, що обумовлені ним соціальні якості набули важливого значення в епоху різкого піднесення виробництва й складання початкових форм родової організації. Тому ця морфологічна особливість зберігалася від покоління до покоління під впливом природного відбору. Збільшення висоти черепної коробки і випрямлення чільної кістки внаслідок зміни будови переднього відділу мозку призвели до зменшення рельєфу чільної кістки, тобто зникненню надбровного валика. Можливо, що перебудова черепної коробки якось вплинула на перебудову скелету обличчя. Вдосконалення мовлення і перебудова мовленнєвого апарату паралельно з розвитком виробництва і соціальної організації пов’язаний розвиток підборіддя.

Гостро постає питання про місце формування сучасного типу людини. Існує кілька теорій.

1. Поліцентризм – Л.Вейденрайх сформулював на базі антропологічного

типу: 4 расових стволи: негри білі, монголи і австралоїди. Виділені 4 лінії розвитку – Європа – європеоїд – неандерталець; монголоїд – з синантропа; з африканського неандертальця – негроїд, Австралія – південносхідна Азія – від пітекантропа через неандертальців африканських.

2. Широкий моноцентризм – центр расогенезу всіх рас – один регіон. Це західна частина південної Азії, північний схід Африки і південний схід Європи. Раси розвинулися в процесі розселення. Автор – Я.Я.Рогіннський.

3. Полігенізм – расистська теорія. Люди розвинулись з кількох різних видів мавп і дали неандертальців різних видів. Для європейців – шимпанзе, для монголоїдів – орангутам, для негрів – горили – спільні предки. До людини найближче за розумовим розвитком стоїть шимпанзе. Мета зрозуміла – показати перевагу білої людини.

4. Діцентризму – американець Мовіус звернув увагу на існування різних технік обробки каменю:

а) Західна Європа, Азія – виготовлення ручних рубил

б) Східна і Південно-Східна Азія – чоппери – виготовлені за допомогою сколів.

Для заходу характерний кремінь, для сходу – кварц і закам’яніле дерево.

Після суперечок, в цілому прийняли концепцію Мовіуса. Монголоїди раніше відокремились як раса, згодом відокремились європеоїди і негроїди.

Щодо часу виокремлення рас: одні дослідники вважають, що у верхньому палеоліті; але є теорія расоутворення і після палеоліту, а в палеоліті – лише створено передумови. В неоліті і бронзову добу, дехто навіть вважає, що і нині расогенез триває.

Втім людина – один біологічний вид. Нагадаю, що біологічним видом є група тварин, подібних за зовнішнім виглядом і морфологічними ознаками, а також вони вільно схрещуються і дають плідне потомство. Сучасні раси – це адаптація в результаті природного відбору в умовах географічної і соціальної ізоляції людей. Людям характерна в місцях міжтривалих континентів метизація рас, епохальна мінливість, наприклад, акселерація.

Таким чином, в цій лекції розкрито основні віхи становлення людини сучасного фізичного типу в умовах різниці рас. Викопні рештки архантропів і палеоантропів, порівняння з сучасними мавпами дозволили дослідникам виокремити етапи становлення людини, чинники антропогенезу, головним з яких була трудова діяльність. Втім, люди – істоти суспільні, вони жили об’єднані в різні спільноти для того, щоб вижити. Творення людини відбувалося одночасно і паралельно з творенням людського суспільства, що й буде предметом розгляду в наступній лекції.

ЛЕКЦІЯ 6.

ПРАОБЩИНА ЯК НАЙПЕРША ФОРМА ЛЮДСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ

План.

1. Найдавніші форми господарства і суспільства.

2. Виникнення мислення і мовлення.

3. Проблеми виникнення шлюбних відносин.

1. Найдавніші форми господарства і суспільства.

Джерелами вивчення праобщини є археологічні, антропологічні, етнографічні, біологічні. Реконструкція цього періоду дуже складна.

Термін „праобщина” з’явився порівняно недавно. До нього говорили про «первісне людське стадо», що є синонімом до праобщини. Часом появи праобщини є час появи людства, часи архантропів. Хронологічні межі: поява людини – кінець раннього палеоліту чи середнього палеоліту. Деякі дослідники поділяють епоху соціогенезу на кілька етапів (здебільшого на три): ранній (первісне людське стадо – олдувайська епоха), середній (первісна орда – ашельська епоха), пізній (первісна община неандертальців – мустьєрська епоха). Загалом питання про появу родового ладу спірне. Частина дослідників вважає праобщиною всі об’єднання людей до часу появи кроманьйонця, людини сучасного фізичного типу. Інші виділяють неандертальців як людей, здатних до розуміння кровного родства, а, отже, і створення первісної общини.

Аналіз знарядь праці показує, що основним було рубило, грубо оббитий з двох боків камінь довжиною до 20 см: п’ятка і ріжучий (робочий) край. Призначення знарядь праці стало зрозумілим завдяки трасологічним методам дослідження Семенова. Знаряддя праці відрізняються від звичайного каменя (кременя) наявністю.

1. Ударного майданчика.

2. Ударного горбика.

3. Хвилястою поверхнею в нижній частині зламу.

Головним, що відрізняє людину від високоорганізованої тварини є

цілеспрямовані дії, з виготовлення знарядь праці і здобуття засобів до життя. Річ у тім, що високоорганізовані тварини працюють інстинктивно. Але жодна тварина цілеспрямовано не виготовила знаряддя праці. Особливості ж людської праці:

1. Праця колективна і недиференційована у праобщині.

2. Існування колективної праці передбачає рівний розподіл її результатів.

Основні заняття: збиральництво і мисливство. Збиральництво в умовах м’якого клімату і багатого рослинністю навколишнього світу давало досить багато рослинної їжі – малокалорійної, але стабільної.

Полювання – дуже небезпечна справа, яка вимагала значних зусиль всієї громади. Тварин, як правило, заганяли у ями чи змушували шумом і вогнем заходити у пастку, де добивали камінням і палицями. Полювали на ведмедів, слонів, мамонтів, бізонів, коней. На підтвердження цього – кістки і голови ведмедів та інших тварин у великій кількості знайдені археологами у поселеннях людей. Слід відзначити, що першолюди не були суцільно кочовиками. Так, вже синантропи з печери Чжоукоудянь в Китаї жили на одному місці протягом багатьох поколінь. Про це свідчить багатометровий шар попелу в печері.

Роль полювання у формуванні суспільства.

Полювання, на відміну від збиральництва, мало свої переваги у плані соціалізації людини, розвитку соціальних стосунків у праобщині.

По-перше, надійне і продуктивне полювання неможливе без досконалої зброї. Усі найважливіші знаряддя праці людей були пов’язані з полюванням та обробкою мисливської здобичі. В першу чергу вдосконалювалася мисливська зброя – рогатка, спис, кинджал, лук зі стрілами, а також знаряддя для їх виготовлення та обробки продуктів полювання – ручні рубила, гостроконечники, скребла, сокири, ножі тощо.

По-друге, на відміну від збиральництва, мисливство потребувало переважно спільних, узгоджених дій колективу, що вело до його згуртування й, безперечно, сприяло виникненню досконаліших засобів комунікації, передовсім мови. Колективне полювання вимагало від його учасників здатності передбачити необхідні колективні дії, вміння користуватися вогнем, дисципліни та взаємодопомоги, забезпечення необхідної частки їжі для всіх членів угрупування, незалежно від міри їхньої участі в процесі самого полювання.

По-третє, саме полювання забезпечувало праобщину м’ясною їжею, яка стала важливим джерелом енергії, недосяжної нашим пращурам. Споживання м’ясної їжі змінило біологічні процеси в організмі людини, що стало важливим стимулом її біологічного прогресу в період становлення фізичного типу сучасної людини.

Праобщина являла собою, скоріш за все, невелику групу людей. Малоймовірно, щоб велика група могла прохарчуватися за умов слабкої технічної озброєності ранньопалеолітичної доби й всіх складностей добування життєвих засобів. Праця була важкою і малопродуктивною. Збиральництво давало в основному рослинну їжу, полювання небезпечне і непередбачуване нерідко заняття. Виходячи з цього, дослідники вважають чисельність праобщини не більшою за кілька десятків, здебільшого 20-30 дорослих членів. Можливо, що ці общини іноді об’єднувалися в дещо більші, але такі зустрічі і об’єднання були випадковими.

Тож „праобщина” чи „первісне людське стадо” – найперша форма соціальної організації людей найдавнішого і, можливо, давнього типу існувала сотні тисяч років. Нагадувала за формою життя стадо тварин, але відрізнялася від них цілеспрямованою працею людей, виготовленням знарядь праці. Люди займались збиральництвом і полюванням. Ступінь згуртованості і чисельність праобщини були різними.

Поступово з працею розвивається мислення, вдосконалюється рука і членороздільне мовлення. Цей процес тривалий і складний. Люди жили недовго, вважається, що 25-30 років, і надто мало часу було для передачі досвіду від покоління до покоління. В усякому разі, вдосконалення людини передбачало на стадії праобщини, поступове її наближення до сучасного фізичного типу. Сучасна ж людина вирізняється поміж тварин вмінням, здатністю до абстрактного, логічного мислення і передачі інформації членороздільним мовленням.

2. Виникнення мислення і мовлення.

Тварини роблять звуки афектовані і життєві. Досліди з мавпами і спостереження за ними дозволили встановити, що на основі цих звуків і розвивається членороздільне мовлення. У шимпанзе є 20 різних звуків. У горил є уявлення про поточний момент, але немає – про минуле і майбуття.

Ендокран синантропа свідчить про збільшення слухового центру, можливо також йому було вимовляти певні фонеми. Американські дослідники порівняли черепи архантропа новонародженого і дорослої сучасної людини. У архантропа і новонародженого чимало спільного. Порівняння гортані дало цікаві висновки. Гортань – верхня частина глотки, вона змінилася в обсязі. У дитини до 4 місяців язик не рухається і гортань вище. Потім, на основі рухливого язика і опускання гортані створюється можливість формування мовлення.

Послідовність формування: спершу були звуки – сигнали. Вивчення мов відсталих народів свідчить: вони конкретні, називають поняття, але абстракцій немає. Так, можуть називати конкретні кольори, чи дерева, рослини, але поняття „рослина” чи „колір„ відсутні в мові. Сучасного мовлення людина досягла в результаті тривалого тренування. Порівняння неандертальця і сучасної людини дало висновок, що неандерталець міг вимовляти окремі приголосні звуки і говорив повільно. Жили неандертальці мало – рідко до 30 років. Тож часу для передачі традицій і навичок від покоління до покоління бракувало. Що ж до відтворення звуків і слів людського мовлення, то тільки папуги та ворони з усіх тварин можуть вимовляти окремі звуки слова без розуміння їх.

За всю свою еволюцію людина дорого заплатила. За прямоходіння і вивільнення рук – важкими пологами, за можливість говорити – можемо померти, подавившись їжею. З появою мовлення відбувається розвиток суспільства.

Мислення і мовлення – два боки одного процесу встановленні людини, процесу походження і розвитку трудової діяльності процесу розвитку виробництва і оволодіння силами природи людиною. Мислення і мовлення виникли одночасно. Поява найпростіших свідомо виготовлених знарядь праці вже знаменувало виникнення найпростіших уявлень, а вони, в свою чергу, мали передаватися від одного члена колективу іншому чи як сума набутого досвіду передаватися наступному поколінню. Тож найпростіші уявлення виникли разом з найпростішою формою передачі інформації.

Втім, сучасні дослідники різних галузей знань вважають, що повний розвиток сучасного мовлення пов’язаний з появою людини сучасного типу. Опис мозку неандертальців свідчить, що його обсяг у деяких груп давніх гоменідів не поступався, а той перевищував середні значення сучасності. Але структура мозку була примітивною, зокрема чільні частки – більш плоскі. А саме в них містяться центри найвищих функцій мислення – асоціації, створення абстрактних понять тощо. Тож можна стверджувати про якісний стрибок при переході від раннього (нижнього) до пізнього (верхнього) палеоліту. Ці ж прогресивні зміни відбулися і в звуковому мовленні. Вони, напевне, виявилися у повному оволодінні людиною артикуляцією окремих звуків, диференціації понять і слів на їхнє позначення. Саме з пізнього палеоліту можна говорити про системи мови.

Тож, за сучасними уявленнями, мислення найдавніших людей було нерозривно пов’язане з конкретною дією, а їхня мовна діяльність зводилася до спілкування за допомогою часток – експресивно-вигукових, які не мали чіткого смислового навантаження і змінювали своє значення в залежності від ситуації. Мовний апарат пітекантропів і синантропів мало чим відрізнявся від мовного апарату сучасних людиноподібних мавп, хоч синантропи були розвиненішими за пітекантропів. Але найдавніші люди не були ще пристосовані до артикуляції. Так, на їхніх нижніх щелепах відсутній властивий сучасним людям підборідний виступ, до якого зсередини кріпляться м’язи, що рухають язиком.

Чимало дослідників вважає, що в пізніх архантропів, а також ранніх палеоантропів з’явилися довершеніші, ніж попередні, форми мовного спілкування, а саме вербоїди або лалії – односкладові частки, які збігалися навіть у сучасних мовах (в укр. мові до них відносяться частки – вирази: „ну”, „на” „дай-но”, „геть”, „хлоп” тощо). На відміну від експресивно-вигукових часток вербоїди у кожному з конкретних випадків мали конкретне, певне самостійне уявлення. Вони могли повідомляти про початок або закінчення якихось дій, забороняти чи дозволяти щось робити, ставити якісь вимоги тощо. Все ж, вербоїди не були ще „справжніми” словами, оскільки вони не пов’язані зі сталими абстрактними поняттями.

Подальша еволюція мислення і мови пов’язана з поступовим виділенням таких мовних одиниць, які узагальнювали уявлення про предмети та дії і мали стале значення. Є підстави стверджувати, що вже палеоантропи могли формувати певні поняття і, відповідно, відтворювати їх мовними засобами. Однак їхня мова мала ще досить примітивний характер. Американський лінгвіст Ф.Лібермен та американський анатом Е.Крелін, на підставі палеоантропологічних знахідок реконструювали голосовий апарат неандертальців і з’ясували, що він не давав змоги швидко артикулювати основні звуки людської мови. Більшість сучасних учених вважає, що безпосередні предки неоантропів ще не могли об’єднувати окремі слова в речення.

Початок доби верхнього палеоліту став тим історичним рубежем, на якому закінчились передісторія людського мислення й остаточно утвердився зв’язок між окремими елементами мови (діючою особою чи предметом і дією). Надалі мали місце диференціація частин мови і її граматичних елементів. У кінці доби мезоліту – на початку доби неоліту формуються великі мовні сім’ї.

3. Проблеми виникнення шлюбних відносин.

Всі живі істоти відтворюють себе. Про шлюбні стосунки у праобщині

можна висловлювати припущення і логічні висновки. Спочатку вважали, що у архантропів було те саме, що у тварин. Найсильніший отримував право мати нащадків, що є проявом природного відбору, але в людей так не могло бути. В ХІХ ст. висловили припущення про можливість невпорядкованих шлюбних відносин. Інстинкт продовження роду – природний інстинкт збереження тварин, як і турбота про нащадків. Саме тому в процесі перетворення на людину інстинкти тварин і повинні були зазнати найбільших змін.

Сучасні дослідники брали за приклад гаремні родини мавп самець і кілька самок, підлеглих йому. Турбота про людей спільна. Молоді самці беззастережно підкоряються ватажку – великому і сильному. Але в людей, навіть первісних, інстинкти стикались з необхідністю спільної колективної праці, передусім полювання. Без такої спільної роботи громаді не вижити.

Можна вважати, що подібні до тваринних порядки існували і в стадах предків людини. Принаймні і тут будь-яка зоологічна родина – парна чи гаремна – була антагоністична, чи бодай, протиставлена стадному товариству. Частина дослідників вважає, що праобщина як початкова форма суспільної організації могла виникнути лише в результаті розчинення в ній зоологічних родин і взаємної терпимості дорослих самців. Тобто, є припущення про нерегламентовані і невпорядковані статеві зносини в праобщині чи проміскуїтет. Прихильники цієї гіпотези виходять не тільки з логічних припущень, але і з деяких етнографічних даних. Зокрема, багатьом відсталим племенам відомі проміскуїтетні органістичні свята, в яких вбачають залишки, пережитки первісної свободи статевих відносин. Однак існує й інша точка зору, за якою праобщина успадкувала від попередніх об’єднань тварин гаремну родину з властивою їй регламентацією статевого життя. Якщо це так, то праобщина повинна була складатися з кількох гаремних об’єднань, час від часу вони перегруповувалися внаслідок смерті їх голів, бійок з-за жінок тощо і загалом менш стійких, ніж сама праобщина. Можливо, що в різних праобщинах існувала різна система статевих взаємин.

Таким чином, в нинішніх умовах немає достовірних даних для того, щоб з певністю судити про шлюбні відносини у праобщині. Праобщина була біосоціальним об’єднанням. Потреби її існування і розвитку вимагали підкорення власних інстинктів потребам громади, бо поодинці не вижити. Але, як саме формувалася родина, чи була вона у праобщині залишається невідомим.

Американський дослідник Л.Г.Морган в книзі „Давнє суспільство” висунув припущення, що першою найдавнішою формою шлюбно-статевих відносин була так звана кровноспоріднена сім’я. Морган вважав, що у кровноспорідненій родині шлюбна спільність охоплювала тільки осіб одного покоління всіх рідних, двоюрідних і так далі братів і сестер, все покоління їхніх батьків, все покоління їхніх дідів і бабок. Шлюбні відносини між представниками різних поколінь не допускались. Висуваючи цю гіпотезу, Л.Г.Морган виходив з малайської чи гавайської системи родства, віднайденої етнографами у населення Гавайських островів Полінезії. Справа в тому, що система родства – явище консервативніше за форму сім’ї і зберігається довше. Тож з факту, що при цій системі мати й батько називають своїми дітьми не тільки власних дітей, але і дітей усіх своїх братів і сестер, діти ж, в свою чергу, називають батьками не тільки власних батьків, але і всіх їхніх сестер і братів, він зробив висновок, що найдавнішою формою регулювання шлюбів, яка збереглась донедавна у гавайців, була кровноспоріднена сім’я.

Однак, накопичені у ХХ ст. нові етнографічні, передусім, про тих же гавайців, з’ясували, що відомості Моргана помилкові. Морган спирався на матеріали місіонерів-християн, а ті вважали гавайців дуже примітивним народом. Проте насправді гавайці були на межі переходу до класового суспільства. Зарубіжні та вітчизняні етнографи У.Роверс, Л.Я.Штернберг, А.М.Золотарьов, Д.А.Ольдергге встановили, що гавайська система родства дуже пізня історична форма. Тож гіпотеза про кровноспоріднену сім’ю позбулася фактичних підстав.

Не викликає сумніву, однак, факт наявності тривалого періоду, протягом якого люди праобщини наближались до виробітку шлюбних інституцій наступного часу.

Таким чином праобщина чи первісне людське стадо було найпершою і найдовшою у часі формою організації суспільства. Вона охоплює найдавніший період історії людства, коли ще не склався остаточно фізичний і розумовий тип людини. В часи праобщини люди набули значного досвіду громадського співжиття. Цілеспрямована праця – ось що відокремлює найдавнішу мавполюдину-архантропа від тваринного світу, піднімає на вищий щабель еволюції. І найпершими способами господарського життя були збиральництво і мисливство. Саме полювання з його потребою в узгоджених, цілеспрямованих і доволі складних діях за примітивного озброєння відіграло визначну роль у формуванні людини і людського колективу.

Праця, мислення і мовлення – різні прояви чи вияви одного єдиного процесу формування людини. Вдосконалювались рухи, вміння і навички, одночасно розвивались функції мислення: образне, конкретне, згодом абстрактне. Колективні складні дії зумовили формування на базі вигуків другої сигнальної системи – мовлення. З появою людини сучасного фізичного типу, здатної до абстрактного мислення, розвинулася і система виразу думок назовні членороздільного мовлення, з’явилися мови, пізніше згруповані в мовні сім’ї

Життєвоважливим було питання відтворення людини. Це найменш відома

з проблем існування праобщини. Господарську діяльність вдалося відновити завдяки археологічним і частково етнографічним матеріалам. Антропологія і порівняльна біологія дозволяють відносити процес формування мислення і мовлення. Шлюбні ж взаємини – галузь імовірних припущень про їхні форми: парні, гаремні чи проміскуїтет. Неспростовні докази тут відсутні, а логічні висновки чи гіпотези не замінять знань. Припущення ж в основному ґрунтовані на спостереженнях за різними видами мавп, передусім – людиноподібних.

Формування людини сучасного типу призвело до появи ранньої родової общини. Це означає розуміння родичами спорідненності, що припадає, можливо, ще на часи неандертальців. Проте, остаточно бачимо рід як систему суспільних відносин у верхньому палеоліті, про що і йтиметься в наступній лекції.

ЛЕКЦІЯ 7.

РАННЄ РОДОВЕ СУСПІЛЬСТВО

План.

1. Виробничі сили раннього родового ладу.

2. Структура материнського роду. Суспільні відносини.

1. Виробничі сили раннього родового ладу.

Поява людини сучасного виду була нерозривно пов’язана з потужним стрибком виробничої діяльності при переході від раннього до пізнього палеоліту. Цей стрибок був як наслідком, так і найважливішою умовою завершення процесу біологічної еволюції. Він був підготовлений усім попереднім розвитком праобщини і передусім поступовим утвердженням в ній людських, колективістських форм поведінки. Тільки такі форми мали забезпечити ефективне використання знарядь праці і набутих навичок, їхні вдосконалення і передачу нащадкам. Дійсно, первісний колективізм зробив можливим значне піднесення виробничих сил.

Піднесення виробничих сил позначилося передусім у виникненні нової техніки обробки каменя. Вдосконалено техніку сколу: замість відколювання грубих пластин з дископодібних, мустьєрських нуклеусів стали відколювати від правильно гранених призматичних нуклеусів довгі, тонкі і відповідно легкі пластини, потім їх обробляли сколюванням і тонким ретушуванням. Новий спосіб потребував меншої кількості кременя для виготовлення знарядь, давав можливість мисливцям з невеличкими запасами кременя, пересуватися в райони, позбавлені природних запасів каменю для виготовлення знарядь. Ще важливішим було інше. Нова техніка дозволяла створювати спеціалізовані знаряддя – скребла, різці, гостроконечники з тупим краєм. Скобелі, ножі, гострі та легкі наконечники списів для метання. Знаряддя диференціюються прискореними темпами. Гостроконечники – чоловічі, скребла – жіночі, всі зроблені на базі ножеподібних пластин, довжина яких вдвічі більша за ширину.

Багато кам’яних знарядь пізнього палеоліту почали вживатися з дерев’яними та кістяними рукоятками або в оправах. Розпочалося поширення складених знарядь, що було важливим етапом розвитку первісного виробництва. Невеликі гострі вкладиші вставлялись у дерев’яну чи кістяну оправу, їх можна було швидко відремонтувати.

Поряд з каменем, у широкий вжиток, запроваджено кістку та ріг, з них виготовлялись проколки, шилья, голки з вушком, наконечники мотик, лощила, кирки, наконечники списів і дротиків, списометавки (спеціальні дощечки з упором, які збільшували мало не вдвічі дальність лету списа). В умовах відсутності луку зі стрілами (їх ще не винайшли) та й інших пристроїв поцілити здобич на відстані списометавки були дуже важливими. Кістка та ріг пластичніші за камінь, дозволили виготовляти зазубрені наконечники гарпунів – метальних знарядь, вживаних у полюванні та риболовлі. Особливістю верхнього палеоліту є поява полювання на великих риб, з кістки виготовляли гарпуни, гачки, шилья.

Поява досконаліших мисливських знарядь, озброєння полювання сягнуло високого ступеня розвитку. Про це свідчать скупчення на окремих пізньопалеолітичних поселеннях величезної кількості кісток тварин, нерідко великих стадних – мамонта, дикого коня, північного оленя. У Преджемості (Чехія) знайдено більше 40 тис. знарядь і разом з кістками інших тварин рештки приблизно 800-1000 мамонтів, у Солютрі (Франція) – кістяки близько 10 тис. коней, в Амвросіївці (Україна, Донецька область) – кістки близько 1 тис. бізонів тощо. Очевидно, в той час досягло найвищого рівня колективне полювання методом загону тварин. Полювання приносило значну забезпеченість засобами існування.

Як житлами люди продовжували користуватися печерами, але поширилися і штучні житла – наземні та землянки. Археологи віднайшли такі житла, збудовані ще в мустьєрську добу, тобто неандертальцями. Однак значного поширення такі штучні житла набувають у верхньому палеоліті. Деякі з розкопаних землянок дуже великими були – до 200 м², стіни зміцнені камінням, а дах, можливо, був конічним і складався з жердин, вкритих гілками та шкурами. Широко відомі житла з каркасом з кісток тварин. Житло, знайдене в поселенні Костенки під Воронежем (Російська Федерація), мало 35 м у довжину й 16 м. завширшки; по його центральній осі нарахували 9 вогнищ. Це явно житло всієї общини. Поряд з такими великими житлами були й менші, які групувалися у селища.

Наприкінці пізнього палеоліту поширилися житла: Міжльодовиковий період змінився похолоданням. Разом з цим еволюціонував і одяг. Напевне, що вже неандертальці використовували шкури тварин для одягу. Знахідки ж кістяних голок свідчать про вміння шити. Зшиті звірині шкури були одягом і, одночасно, вкривали житла. Жили тварини – перші нитки. Наприкінці епохи палеоліту, поряд з вогнищами, які опалювали і освітлювали житло, з’явились і спеціальні освітлювальні прилади, які подібні до тих, що ними користувалися ескімоси, чукчі та коряки. Це лампи з каменя, у видовбаному заглибленні якого розміщується жир та гніт.

Тож поява людини сучасного фізичного типу уможливила розвиток техніки обробітку каменя, диференціацію виготовлених з нього знарядь. Досконаліші знаряддя поділялися тепер на майно чоловіче і жіноче. Жінка – збирач їстівних плодів, вона виховує дітей і веде домашнє господарство. Як правило, вона не бере участі у полюванні (окрім, можливо, випадків масових облав, коли разом з усім колективом заганяє здобич). Вона обробляє продукти полювання, утримує житло, шиє одяг; чоловіки ж зайняті в основному полюванням та риболовлею.

Разом з розвитком виробничих сил розвивалися соціальні, в тому числі виробничі відносини. Змінилося людське суспільство.