
- •Суть фінансового посередництва
- •4. Етапи становлення банківської системи незалежної України
- •5. Правова основа діяльності банків
- •6. Сучасний стан та проблеми розвитку банківської системи України
- •21. Функції нбу.
- •22. Емісія грошей і організація грошового обігу.
- •23. Реалізація грошово-кредитної політики.
- •24. Виконання функції «банку банків» і «банкіра уряду».
- •25. Здійснення банківського регулювання і нагляду.
- •26. Функція розрахунково-касового центру держави
- •27. Визначення та регулювання норм обов’язкових резервів.
- •28. Процентна політика та механізм рефінансування
- •29. Управління золотовалютними резервами.
- •30. Регулювання імпорту та експорту капіталу.
- •41.Заборонені види діяльності для банків.
- •42.Створеня банку і ухвалення статуту.
- •43. Погодження статуту з нбу.
- •44. Підстави для відмови у погодженні статуту.
- •45. Процедура ліцензування.
- •46. Підстави для відмови у видачі ліцензії.
- •47.Підстави для відкликання ліцензії.
- •48.Органи управління комерційним банком.
- •49.Функціональні підрозділи і служби банку.
- •50. Загальна характеристика пасивних операцій
- •51.Загальна характеристика активних операцій
- •52.Загальна характеристика комісійно-посередницьких операцій
- •53.Характеристика структури активів і пасивів банків України
- •54.Сутність та функції власного капіталу
- •55.Нормативи капіталу.Базельські угоди про капітал
- •56.Структура основного капіталу
- •57.Структура додаткового капіталу
- •58.Поняття регулятивного капіталу
- •59.Проблема капіталізації вітчизняних банків
- •60.Формування статутного фонду банку
- •61. Шляхи збільшеня статутного капіталу банку
- •62. Резервний та інші фонди банку
- •63.Сутність та різновиди депозитів банку
- •64.Недепозитні залучені кошти
- •6 5.Види вкладів залежно від порядку нарахування і сплати відсотків
- •66.Система страхування вкладів в україні
- •67. Стан депозитного ринку в україні
- •68.Сутність депозитної політики та фактори, які її визначають.
- •69. Критерії оптимальної депозитної політики
- •70.Міжбанківський кредитний ринок
- •71. Організація міжбанківських розрахунків
- •81. Депозитні сертифікати нбу та державні цінні папери як інструменти рефінансування нбу.
- •86. Принципи банківського кредитування
- •82. Нормативи ліквідності
- •85. Різновиди банківських кредитів
- •84. Економічна сутність та форми кредиту. Банківський кредит.
- •87. Стан ринку банківського кредитування в Україні
- •88. Стан споживчого кредитування в Україні
- •90. Проблеми іпотечного кредитування в україні
- •83. Стан міжбанківського ринку кредитних ресурсів, в тому числі сегмента рефінансування нбу
- •Комерційні банки
62. Резервний та інші фонди банку
До складу власного капіталу банку входять резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви. Перш ніж почати аналізувати зазначені складові елементи власного капіталу банку, необхідно з’ясувати їх економічну сутність, порядок формування та використання. Зауважимо, що чинним законодавством регулюється порядок створення та використання лише статутного і резервного капіталу. Інші фонди, призначені для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, вирішення соціальних питань та матеріального стимулювання його працівників, банки мають право створювати самостійно з урахуванням вимог (якщо вони є) чинного законодавства.
Резервний капітал формується в процесі подальшої діяльності банку. Він призначений для покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов’язань. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства банку.
Резервний капітал формується в порядку, встановленому загальними зборами учасників (засновників, акціонерів). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього не можуть бути меншими, ніж це встановлено законодавчо. Мова йде про те, що мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25% регулятивного капіталу (але не менше 25% зареєстрованого статутного капіталу), а розмір відрахувань – меншим 5% чистого прибутку.
Якщо діяльність банку створює загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, то НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього.
Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Мова йде про те, що до складу власного капіталу включаються резерви, створені для покриття не виявлених на даний час збитків. Ці резерви можуть вільно використовуватися для покриття збитків, що матеріалізуються з часом, у майбутньому. Резерви, створені під виявлене погіршення якості певних видів активів або визнаних зобов’язань, не повинні входити до складу власного капіталу банку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку банку.
До складу власного капіталу банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів установлюються загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів є чистий прибуток банку.
Власний капітал банку включає такий компонент як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів і нематеріальних активів. Резерви переоцінки виникають двома способами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості проводити переоцінку своїх фіксованих активів. Такі переоцінки відображаються у балансі банку як резерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки може входити до балансу в результаті довгострокового володіння деякими активами, відображеними у балансі за історичною вартістю їх придбання.