Іі. Обґрунтування принципів та загальні положення і вимоги

Аналізуючи стан виробничого травматизму, що мав місце на лісосічних роботах у кінці минулого століття, Держкомлісгосп України дійшов до висновку, що основною причиною усіх нещасних випадків на лісосічних роботах, у тому числі із смертельними наслідками, було недотримання технологічного процесу розроблення лісосік, притому не лише з вини працівників. У листі Держкомлісгоспу України від 03.02. 1998 року за № 06-30/2538, у якому узагальнені результати вивчення причин виробничого травматизму, відмічалося що у технологічних картах на проведення лісосічних робіт (тепер - карти технологічного процесу, техкарти), вимоги охорони праці, попереджуючі виробничий травматизм, у більшості випадків, передбачалися не у повному обсязі.

Серед вимог, які підлягають внесенню у технологічну карту, Держкомлісгосп відніс і відображення в ній черговості розроблення пасік та безпечного розташування на лісосіках працівників, що доречі вимагалося ще й пунктом 213 діявших у 1998 році Правил по охране труда в лесной, деревообрабатывающей промышленности и лесном хозяйстве [3].

Національними правилами охорони праці [2], що вступили в дію у 2005 році, вимоги щодо розташування працівників на лісосіках визначені більш конкретно.

Так, відповідно до вимог підпункту 15.1.8 цих Правил [2], показ варіантів безпечного розташування ланок працівників та рухомих засобів виробництва з дотриманням необхідних зон безпеки між місцями звалювання дерев (наземного спускання круглих лісоматеріалів) та виконанням інших операцій, слід відображати у розділі V карти технологічного процесу. У цьому розділі необхідно показувати, де і якій ланці працівників (робочій машині) дозволяється працювати при кожному варіанті їх розташування.

На значних за розмірами лісосіках зони безпеки між місцями звалювання дерев та виконанням лісосічних операцій працівниками, не задіяними на звалювальних роботах, або роботою другої ланки вальника лісу слід встановлювати у вигляді однієї пасіки шириною, що перевищує радіус небезпечної зони звалювання дерев, тобто – повної пасіки, або декількох неповних, що разом перевершують значення такого радіуса.

Згідно з підпунктом 15.1.9 Національних правил охорони праці [2] запроектовані границі пасік та шляхи переходу працівників із пасіки в пасіку повинні чітко позначатися також на місцевості.

На схилах крутістю понад 15 град. границі пасік необхідно помічати вздовж схилів.

Для лісосік, незначних за площею, або при проведенні підготовчих робіт, де неможливо безпечно розташувати ланки працівників за допомогою встановлення черговості виконання окремих операцій на різних пасіках, відповідно до підпункту 15.1.10 Національних правил охорони праці [2], рекомендується приймати рішення щодо одночасної роботи окремих ланок бригади на двох лісосіках, на лісосіці та винесеному за її межі на безпечну відстань верхньому лісоскладі або тимчасового припинення звалювання дерев у періоди, коли на лісосіці потрібно виконувати інші операції. Про це в карті технологічного процесу вимагається робити чіткий, зрозумілий для керівника лісосічних робіт та працівників, запис, про що далі буде сказано більш конкретно.

Вимоги "Правил по охране труда" колишнього СРСР [3], листа Держкомлісгоспу України 1998 року та Національних правил охорони праці [2] щодо відображення у картах технологічного процесу розміщення працівників на лісосіках з дотриманням безпечних відстаней між місцями звалювання дерев передусім, та веденням інших робіт слід вважати закономірними, бо без такого фіксованого у техкарті та на місцевості розміщення працівників на лісосіках переважає неорганізована праця, під час якої окремі працівники, не зайняті звалюванням лісу, заходять у небезпечну зону звалювання дерев, у якій і травмуються, часто смертельно. У цій зоні, відповідно до вимог безпеки праці [2, підпункт 15.3.26], під час звалювання дерев дозволяється працювати лише ланці вальника лісу.

Необхідно також враховувати, що, працюючи у небезпечній зоні звалювання дерев, працівник зосереджує значну увагу не лише на тій лісосічній операції, яку виконує, а й на працюючій моторній пилці чи звалювальній машині, для того щоб вчасно визначити, падає чи не падає спиляне дерево у його бік, треба чи не треба швидко виходити із небезпечної зони звалювання дерев. При цьому працівник частіше травмується, виконуючи і закріплені за ним операції, працює менш якісно та продуктивно, ніж тоді, коли він спокійно виконує роботу, перебуваючи поза межами небезпечної зони звалювання дерев. У цьому ми переконалися під час спостережень та бесід з працівниками при виконанні науково-дослідної роботи на замовлення Мінліспрому колишньої УРСР з теми 1710: "Исследование производственного травматизма в лесозаготовительной и деревообрабатывающей промышленности Украинских Карпат и разработка рекомендаций новых форм НОТ и эргономики, обеспечивающих снижение травматизма" (1971-1972 роки).

На жаль, у небезпечну зону звалювання дерев іноді заходять без попереднього інформування вальника лісу і посадової особи та спеціалісти, які також травмуються.

Укрцентркадриліс, якому доручено проводити навчання і перевірку знань посадових осіб та спеціалістів лісової галузі з охорони праці та очолити розроблення Національних правил охорони праці [2], інших нормативних документів з працеохоронної діяльності, питаннями запобігання перебуванню працівників галузі у небезпечних зонах звалювання дерев займається тривалий час.

Дослідження автора цього Довідника показали, що рішення щодо запобігання перебуванню у небезпечній зоні звалювання дерев працівників, не зайнятих на звалювальних роботах, повинні відповідати не лише вимогам нормативно-правових актів, а й характеристикам конкретних лісосік, технологіям їх розроблення та формам організації праці. Оскільки кожне з рішень має ті чи інші переваги та недоліки, в конкретних природно-виробничих умовах слід підбирати для лісосіки найбільш оптимальне та можливе для застосування рішення. Разом з тим при розробленні рішень, що оприлюднювалися автором цього Довідника раніше, та тих, що будуть показані далі, використані такі принципи досягнення безпеки праці, як «принцип захисту відстанню», «принцип захисту часом» та «принцип інформування». Ці принципи у свій час були оприлюднені кафедрою охорони праці та природи колишньої Ленінградської лісотехнічної академії [13, с. 12-19, 30-32], конкретизовані та доповнені автором цього Довідника для умов роботи в лісі.

Принцип захисту відстанню під час звалювання лісу передбачає, що в карту технологічного процесу включаються конкретні рішення, відповідно до яких перебування ланок працівників, не зайнятих звалюванням дерев, проектується на відстанях від місць виконання названої операції, що перевершують радіус небезпечної зони звалювання дерев. Якщо ж на робочому об’єкті ведеться гравітаційне спускання заготовленої деревної сировини, то працівникам, не задіяним на спусканні круглих лісоматеріалів, відводяться робочі місця за межами небезпечної зони вздовж лісоспусків.

Відповідно до вимог підпункту 15.9.2 Національних правил охорони праці [2] ширина небезпечної зони вздовж лісоспусків повинна становити:

- 60 м ( по 30 м з кожного боку) – при схилі з кутом нахилу до 15 град;

- 120 м ( по 60 м з кожного боку лісоспуску) при схилі з кутом нахилу 16-30 град.;

- на всю ширину схилу, якщо кут нахилу перевершує 30 град.

Принцип захисту часом передбачає роботу ланок працівників на одній і тій же території у різний час. Так, наприклад, якщо на пасіці, де немає підлягаючого вирубуванню підліску, або якщо ця робота доручається ланці вальника, спочатку звалюються дерева. Операції, що не виконуються ланкою вальника, тут здійснюються через деякий час, коли звалювання дерев уже не ведеться. Гравітаційне спускання деревної сировини має проектуватися також з відривом у часі від виконання у небезпечних зонах лісоспуску інших робіт.

Принцип інформування полягає в тому, що рішення, які вносяться в карту технологічного процесу мають попередньо широко обговорюватися у виробничому підрозділі з участю керівника лісосічних робіт. Про це більш детально йдеться в іншій роботі автора цього Довідника [6, с.21-29]. Під час такого обговорення керівник лісосічних робіт має отримати достатню інформацію не лише про суть прийнятих рішень, що вносяться в карту технологічного процесу, а й про те, чому саме такі рішення доцільно було прийняти, їх переваги та недоліки у порівнянні з іншими. Це дає керівникові лісосічних робіт додаткову інформацію для більш змістовного доведення до працівників, що будуть виконувати лісосічні роботи, суті рішень, їх переваг над іншими та обов’язків працівників щодо виконання запроектованих рішень.

Разом з тим посадова особа чи спеціаліст, які керують розробленням карти технологічного процесу, повинні надати можливість керівникові лісосічних робіт висловити свої міркування щодо прийняття тих чи інших рішень, максимально заохочувати його для цього, а за необхідності і вимагати внесення пропозицій, тобто спонукати керівника лісосічних робіт до творчого вирішення питань щодо прийняття оптимальних рішень. Це сприятиме покращенню змісту карти технологічного процесу і водночас - росту професіоналізму підлеглого. Адже наукою доведено, що саме творчість - головний спосіб формування у людини професіоналізму та майстерності [5, с.142]. У свою чергу керівник лісосічних робіт, відповідно до вимог підпункту 15.1.14 Національних правил охорони праці [2], повинен довести під розпис зміст карти технологічного процесу до всіх членів лісозаготівельної бригади (ланки).

Другою складовою реалізації принципу інформування повинні бути додаткові попередження членів лісозаготівельної бригади та інших працівників, включаючи посадових осіб, які відвідують робочий об’єкт для виконання своїх професійних обов’язків, та сторонніх осіб про границі небезпечних зон, включаючи тих, що можуть змінюватися протягом робочої зміни.

Принцип інформування також передбачає обмін сигналами між ланкою вальника лісу та трактористом трелювального трактора, або працівниками, які пропонують ланці вальника припинити звалювання дерев і обмінятися з нею робочими місцями для запобігання організаційним простоям тощо. Порядок обміну сигналами повинен міститися у документах, що додаються до карти технологічного процесу і надаються бригаді, або в самій техкарті.

Розроблені нами рішення, що оприлюднювалися раніше [6, 7, 8, 9, 11] і ті, що додатково пропонуються у цьому Довіднику, базуються на спостереженнях за ходом технологічних процесів на лісових підприємствах України у пошуках технологій, що відповідають вимогам безпеки праці і запобігають організаційним простоям працівників та засобів виробництва, збільшують продуктивність праці. Вони пройшли експериментальну перевірку та попередню оцінку під час обговорення їх на ділових іграх, аналізі конкретних виробничих ситуацій, спеціальних навчаннях з охорони праці та інших видах занять із слухачами Українського філіалу Всесоюзного інституту підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів лісового господарства, з 1992 року Укцентркадрилісу.

Основні рішення, починаючи з 1995 року, обговорюються зі слухачами Головного навчально-методичного центру Держнаглядохоронпраці, тепер – Держгірпромнагляду, де автор цього Довідника періодично проводить заняття, в пресі, а рішення, викладені у таблицях 1 та 2 до рисунка 1 цього Довідника, були обговорені і на Міжнародній конференції «Лісове та мисливське господарство: сучасний стан та перспективи розвитку», що відбулася у м. Житомирі при Державному агроекологічному університеті у 2007 році [7].

На рішеннях, оприлюднених у 1988-1994 роках, ми коротко зупинимося, тому що повторювати раніш оприлюднені в повному обсязі у цьому Довіднику недоцільно. Деякі з них частково втратили свою актуальність у зв’язку з технічним переоснащенням виробництва і, як наслідок, - зміною технологій виконання робіт.

У першій оприлюдненій нами у 1988 році статті [9] ми показали, як розташовувати ланки працівників на безпечних відстанях, якщо лісосіки мають ширину 200-240 м для випадків, коли верхній лісосклад виноситься за межі лісосіки та для лісосік шириною 300-360 м з наявністю верхнього лісоскладу на її території. Пропозиції давалися як для лісосік, на яких небезпечні дерева приземлені під час підготовчих робіт, так і для тих, на яких небезпечні дерева прибираються одночасно з веденням основних лісосічних робіт, для лісосік, де звалювання лісу ведеться електропилками та з допомогою машини. Було показано, як за допомогою таблиці записати розташування ланок працівників з виділенням необхідних бар’єрів (зон) безпеки між місцями звалювання дерев та веденням інших робіт у технологічній карті (тепер карта технологічного процесу) для кожної з розглянутих у статті технологій.

Другою нашою публікацією був оприлюднений у 1989 році Навчальний посібник [8]. У ньому ми навели повний зміст бланка технологічної карти розроблення лісосіки, запропонованого нами і затвердженого Мінлісгоспом колишньої УРСР. У посібнику було показано, як відобразити у техкарті розташування ланок працівників на безпечних відстанях для лісосіки шириною 380 м з вирубаними на ній під час підготовчих робіт небезпечними деревами і влаштованими на лісосіці коло її межі двома верхніми лісоскладами. Рішення щодо варіантів розташування, вміщені у Посібнику 1989 року, в дещо удосконаленому вигляді подаються на рисунку 4 та в таблиці до нього у цьому Довіднику.

На сторінках 30-41 Посібника 1989 року [8] наведена методика розроблення техкарти, збору матеріалів для неї.

Першим рецензентом Посібника [8] був Начальник управління лісозаготівель Мінлісгоспу колишньої УРСР Гончаренко П.І., який своєю рецензією схвалив використані нами концептуальні підходи щодо проектування технології розроблення лісосік, відображення її у карті технологічного процесу, у тому числі й щодо розташування на безпечних відстанях ланок працівників.

У третьому літературному джерелі, оприлюдненому нами у 1994 році [11], наведені пропозиції щодо розташування ланок працівників та рухомих засобів виробництва на безпечних відстанях від місць звалювання дерев для лісосіки глибиною понад 280 м, на якій верхній лісосклад розміщувався біля короткої границі лісосіки, та трипасічної лісосіки шириною 120-170 м з винесеним за її межі на відстань понад 50-70 м верхнім лісоскладом. Обидва рішення стосувалися лісосік з приземленими небезпечними деревами і в дещо доповненому вигляді будуть розглянуті в цьому Довіднику (рисунки 5 та 8, таблиці та пояснення до них).

У кожній з трьох публікацій давалися також пропозиції щодо розташування ланок працівників на безпечних відстанях від місць звалювання дерев і для лісосік, незначних за розмірами, на яких створення бар’єрів безпеки за допомогою пасік неможливе або має ті чи інші обмеження.

Але за останні 20 років у технологію лісосічних робіт внесено чимало змін та доповнень, викликаних використанням для очищення дерев від гілок, сучків та верховіття безредукторних бензиномоторних пилок, застосуванням колісних сільськогосподарських тракторів з гідрозахватами для трелювання дерев та круглих лісоматеріалів, а в останні 5 років – і лісовозних візків з гідроманіпуляторами для підвезення деревної сировини з лісосік до проміжних лісоскладів, що влаштовуються біля доріг з твердим покриттям.

Для лісосік з наявністю дерев висотою понад 25 м збільшено значення радіуса небезпечної зони звалювання дерев до подвійної їх висоти, змінені й деякі інші вимоги безпеки праці. Очищення звалених дерев на багатьох лісосіках почало виконуватися ланкою вальника лісу завдяки застосуванню при виконанні згаданої операції безредукториних моторних пилок, частіше стали проводитися вузьколісосічні рубки. Ці зміни та доповнення створили необхідність у розширенні запропонованих раніше рішень і щодо проектування розташування ланок працівників та рухомих засобів виробництва на безпечних відстанях від місць звалювання дерев, їх доповненні, що й зроблено нами під час написання четвертої статті (доповіді) та цього Довідника.

У четвертій нашій статті (доповіді на конференції) за 2007 рік [7] містяться пропозиції щодо розташування ланок працівників та рухомих машин на безпечних відстанях від місць звалювання дерев для лісосік шириною щонайменше 400 м, кожну з яких вдається поділити на 8 пасік. Зміст доповіді у дещо доповненому вигляді наводиться на рисунку 1, таблицях до нього та необхідних коментарях і у цьому Довіднику. Для лісосік, на яких можна виділити щонайменше чотири пасіки, наші розробки передбачають:

- можливість роботи на небезпечних територіях (з наявністю не приземлених небезпечних дерев) лише вальника лісу та помічника вальника, при тому тільки під час відносно безпечних погодних умов;

- роботу працівників, не задіяних на звалювальних роботах, та трелювальних засобів лише на відстанях від місць звалювання, що перевершують радіус небезпечної зони звалювання дерев, частіш з бар’єром безпеки в одну пасіку, якщо її мінімальна ширина більша за значення такого радіуса;

- відображення у карті технологічного процесу лісосічних операцій, що виконуються ланкою вальника лісу у порядку суміщення професій;

- виконання робіт зі спалювання відходів лісозаготівлі на відстанях від місць звалювання дерев, що перевершують 100 м [2, підпункт 15.14.11];

- для лісосік, на яких або поруч з ними влаштовуються верхні лісосклади, можливість навантажування деревної сировини лише тоді, коли у зонах безпеки навкруги лісоскладів або у пасіках, які виконують функції таких зон безпеки, стрельована уся підлягаюча переміщенню деревна сировина.

Для лісосік, малих за розмірами, рішення, що пропонуються нами, передбачають також можливість відображення у картах технологічного процесу розроблення лісосіки перелічених вище принципів розташування ланок працівників на безпечних відстанях текстом (повністю або частково) тоді, коли за допомогою пасік виділити достатні бар’єри безпеки між місцями звалювання дерев на лісосіці та веденням інших робіт неможливо або з якихось причин недоцільно. Записи текстом рекомендуються і як доповнення до табличних відображень.