5 Питання: Системи обігу металевих грошових знаків

Система металевого обігу полягає у тому, що грошовий товар безпосередньо обертається і виконує п'ять функцій, гроші і банкноти обмінюються на дійсні гроші. За системи металевого грошового обігу розрізняють два види грошових систем (рис. 4.2)^*79.

*79: { Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Щетинін A.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

В епоху первісного нагромадження капіталу (XVI–ХVІІІ ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму. Вже з раннього середньовіччя і практично до середини XIX ст. переважали біметалічні системи, в яких як грошовий метал одночасно використовувалися і золото, і срібло.

Біметалізм – це грошова система, за якої роль загального еквівалента закріплюється за двома металами – золотом і сріблом.

Наявність двох грошових металів, що істотно розрізнялись за своєю вартістю, спричинила до появи двох цін товарів: у золоті й сріблі (табл. 4.2). Це було пов'язано з тим, що кожний із цих металів виконував роль загального еквівалента, а отже, і функцію міри вартості. У свою чергу дві ціни на один і той самий товар створювали деяку незручність у процесі обміну.

Рис. 4.2. Форми металевого обігу

Таблиця 4.2. Різновиди форм біметалізму

Різновиди	Сутність
Система паралельної валюти	Співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з наявністю на ринках двох загальних еквівалентів, тобто двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю
Система подвійної валюти	Держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на однакових засадах за їх відкритого карбування. Але визначене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим
Система "кульгаючої" валюти	Один із видів монет карбувалося у закритому порядку. Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу

Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з наявністю на ринках двох загальних еквівалентів, тобто двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму отримав назву "система подвійної валюти".

У різних країнах в один і той самий час установлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Наприклад, у ХУІП ст. в Англії законами співвідношення між золотом і сріблом було визначено у пропорції 1:15,5, тоді як у Франції та Голландії – у пропорції 1:15. За таких умов у Англії купцям із Голландії та Франції стало вигідно продавати свій товар за срібло й вивозити його в Голландію або Францію, де за нього можна було купити більше золота. Це призводило до того, що недооцінений метал (кращі гроші) зникали з обігу, витискувались переоціненим грошовим металом (гірші гроші). Підтвердженням цього став той факт, що в Англії за 15 років у період із 1702 по 1717 р. золотих монет накарбували у 32 рази більше, ніж срібних.

Це явище увійшло в економічну літературу як економічний закон, суть якого зводиться до того, що "гірші гроші" витискують з обігу "кращі". Відкриття цього закону шотландський економіст XIX ст. Г. Маклеод приписує англійському державному діячеві і фінансисту XVI ст. Т. Грешему і в науці він широко відомий як закон Грешема. Однак фахівцями з історії економічної думки встановлено, що цей закон сформульовано у 1526 р. польським ученим М. Коперником, а ще раніше, у 1300 p., цей причинно-наслідковий зв'язок виявив французький економіст Н. Орезм^*80.

Закон Грешема або Орезма формулюється так: "Гірші гроші витісняють кращі", тому що зазвичай спостерігалося, що сильно зношені, стерті, маловагі, обрізані, тобто такі, що втратили цінність, і яким-небудь іншим чином ушкоджені гроші прагнуть витиснути повновагі, тільки що викарбувані монети. Таке формулювання, однак, не зовсім правильне. Неправильно, що погані гроші, тобто зношені, стерті або навіть обрізані монети, будуть витісняти інші гроші тільки через свою зношеність, стертість. У точному формулюванні закон говорить просто: "дешеві гроші будуть витісняти дорогі гроші". Причина, з якої більш дешеві гроші завжди беруть гору, полягає в тому, що вибір користування тими й іншими грошима залишається головним чином за тим, хто платить ними в обміні, а не за тим, хто одержує. Якщо хтось має вибір сплатити свої борги тими чи іншими грошима, мотиви ощадливості змусять його вибрати найбільш дешеві. Якби ініціатива або вибір належав переважно особі, що одержує гроші, а не платникові, було б справедливе протилежне твердження. Тоді більш дорогі, або "гарні", гроші витіснили б більш дешеві, або "погані".

Що ж тоді відбувається з більш дорогими грошима? Вони або можуть бути приховані, або підуть на переплавлення, або за кордон. Приховують або переплавляють їх з мотивів ощадливості, а відсилання за кордон відбуватиметься тому, що за зовнішньої торгівлі іноземці, що одержують гроші, а не ми, що дають їх, диктують, який рід грошей буде прийнятий. Вони братимуть тільки кращі гроші, тому що наші постанови про законні платіжні засоби не зв'язують їх. Кращі гроші могли б використовуватися в обміні з премією, тобто за цінністю їх як зливка, але ускладнення у веденні розрахунків у них, які задовольняли б обидві сторони, настільки великі, що на практиці ці кращі гроші ніколи не використовуються у великих кількостях. Насправді закон Грешема настільки ефективний, що вигоди цілих націй приносяться йому в жертву. Наприклад, в Італії зайві випуски паперових грошей витиснули з обігу не тільки золото, а і срібло, мідь. Ці паперові гроші могли циркулювати в Південній Франції разом із відповідними монетами, оскільки Франція та Італія належали до Латинського союзу. Внаслідок цього тимчасово там залишалося дуже мало дрібної розмінної монети нижче банкнот номіналом у 5 лір. Покупці роздрібних крамниць часто були не в змозі робити покупки, тому що вони не мали необхідних дрібних грошових знаків і крамарі відчували таку незручність і не могли давати здачу. Щоб уникнути цього ускладнення, було випущено 30 млн банкнот номіналом 1 ліра і попит на них був такий великий, що торговці платили за них премію.

Слід зазначити, що коли в Європі з обігу вилучалося золото, у США – срібло. Тобто, незважаючи на те, що за законом обидва метали мали рівні права, фактично цю функцію виконував один із них.

Різновидом біметалізму можна вважати так звану систему "кульгаючої валюти", за якою один із видів монет карбується у закритому порядку.

Подібна система з'являється, коли за біметалізму, перш ніж один з металів цілком витіснить інший, монетні двори закриваються для більш дешевого з них, але гроші, які були вже викарбувані до цього часу, не вилучаються з обігу. Припустимо, що металом, який не підлягає вільному карбуванню, буде срібло, як це спостерігалося у Франції й Сполучених Штатах. Усі гроші, що вже викарбувані з цього металу й перебувають в обігу, утримуються в обігу нарівні із золотом. Ця рівність може тривати навіть тоді, коли чеканитимуться час від часу обмежені додаткові суми срібних грошей. Це спричинить різницю в цінності між срібними зливками й срібними монетами, тому що номінальна цінність срібних монет буде вищою за їх дійсну цінність.

Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.