6.4. Інші форми кредитних відносин

Лізинг - господарська операція, яка полягає в отриманні суб’єктом господарювання (лізингоодержувачем) необоротних активів (як нерухомого, так і рухомого майна) у довгострокову оренду з можливістю, як правило, викупу об’єкта лізингу по завершенні строку дії договору. При отриманні необоротних активів за лізингом підприємство відображає на власному балансі як сам об’єкт лізингу в необоротних активах, так і зобов’язання щодо сплати лізингових платежів на користь лізингодавця (у складі довгострокових зобов’язань).

Об’єкти лізингу – рухоме та нерухоме майно, яке належить за діючою класифікацією до основних засобів, крем майна, що заборонено до вільного обігу на ринку (об’єкти оренди державного майна, земельні ділянки та інші природні об’єкти).

Лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин:

- лізингодавець (передає в користування об’єкт лізингу згідно з договором);

- лізингоодежувач (отримує в користування об’єкти лізингу за договором);

- постачальник лізингового майна (виробник устаткування, який передає власне майно, що є об’єктом лізингу).

Види лізингових операцій наведено на рис. 6.9.

Переваги лізингу для лізингоодержувача:

• дозволяє уникнути ризику власності - включаючи випадкові збитки, зміну економічної ситуації, фізичне зношування й моральне старіння; це робить лізингове фінансування популярним для високотехнологічних активів, таких як комп'ютери та медичне встаткування;

• лізингоотримувач може скоординувати виплати і надходження коштів, що приведе до зниження потреб у фінансуванні; лізингові платежі можуть бути організовані таким чином, щоб збігатися із грошовим потоком лізингоотримувача - менше сьогодні, більше завтра і навпаки;

• лізингові платежі зменшують податкові платежі до бюджету при сплаті податку на прибуток.

Рис. 6.9. Види лізингових операцій

Переваги лізингу для лізингодавця:

• збільшення обсягу продажів - виробник або дилер можуть значно підвищити обсяг своїх продажів, пропонуючи потенційним замовникам (які не можуть собі дозволити купити) варіант, що передбачає лізинг його продукції

• податкові вигоди - у договорах лізингу може вказуватися, хто користується вигодами / несе зобов'язання;

• постійні ділові відносини з лізингоотримувачем;

• зберігається залишкова вартість - лізингодавець може передавати активи в лізинг іншому орендареві або продати майно, і дістати негайний прибуток.

Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів, яка включає дві складові:

1) поступове повернення суми основного боргу;

2) вартість безпосереднього обслуговування лізингового боргу.

З урахуванням цих особливостей вартість фінансового лізингу оцінюється за такою формулою:

₍₁₀₎

де ВФЛ – вартість позикового капіталу, що залучається на умовах фінансового лізингу, %;

ЛС – річна лізингова ставка, %;

НА – річна норма амортизації активу, залученого на умовах фінансового лізингу, %;

СПП – ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом;

РВфл – рівень витрат щодо залучення активу на умовах фінансового лізингу до вартості цього активу, виражений десятковим дробом. 

Комерційний кредит — це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать:

• товарні кредити;

• одержані аванси.

Товарний кредит - кредит, наданий підприємству у формі відстрочення платежу за поставлені йому сировину, матеріали або товари, на певний період. У результаті залучення товарного кредиту у підприємства виникає кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги). Товарні кредити мають короткостроковий характер і спрямовуються на фінансування оборотних активів, як правило, запасів.

Відносини товарного кредиту регулюються договором купівлі-продажу, в якому передбачена поставка товарів з відстроченням платежу. У вітчизняній практиці поширеними є договори, якими передбачено розрахунок за поставлену продукцію в міру її реалізації. Нереалізована продукція повертається постачальнику. Товарні кредити можуть надаватися з оформленням векселя чи без нього.

У сучасній комерційній і фінансовій практиці виділяють наступні основні види товарного кредиту (рис. 10):

Рис. 10. Основні види товарного кредиту, використовувані в сучасній господарській практиці.

1. Товарний кредит з відстроченням платежу за умовами контракту - найпоширеніший у цей час вид товарного кредиту, який обговорюється умовами контракту на поставку товарів і не вимагає спеціальних документів по його оформленню.

2. Товарний кредит з оформленням заборгованості векселем. Учасники кредитних відносин при тованому кредиті можуть регулювати свої господарські відносини та створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. У разі оформлення товарного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

3. Товарний кредит по відкритому рахунку. Він використовується в господарських відносинах підприємства з його постійними постачальниками при багаторазових поставках заздалегідь погодженої номенклатури продукції дрібними партіями. У цьому випадку постачальник відносить вартість відвантажених товарів на дебет рахунку, відкритого підприємству, що погашає свою заборгованість в обумовлений контрактом термін (звичайно раз на місяць).

4. Товарний кредит у формі консигнації являє собою вид зовнішньоекономічної комісійної операції, при якій постачальник (консигнант) відвантажує товари на склад торговельного підприємства (консигнанта) з дорученням реалізувати їх. Розрахунки з консигнантом здійснюються лише після того, як поставлений товар реалізований. Консигнація розглядається як один з видів товарного (комерційного) кредиту, що носить для підприємства самий безпечний у фінансовому відношенні характер.

Вартість комерційного кредиту залежить від таких основних чинників:

• рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійснення дострокових розрахунків;

• періоду, протягом якого надаються знижки;

• періоду відстрочення платежів.

Ефективна ставка процента для позича­льника (Re) за товарним кредитом може розраховуватися за такою формулою:

де ЦЗ — величина знижки (%);

ПЗ — період дії знижки (днів);

ТВ — тривалість відстрочки платежу (днів).

Чим більшими є знижка до базової ціни і період її дії, тим вищою буде вартість залучення товарного кредиту. За інших рівних умов чим більшим є період відстрочення платежів, тим нижчою буде вартість кредиту.

На практиці використовують ще один алгоритм розрахунку ставки процента за користування товарним кредитом, який дає можливість точнішого визначення вартості залучення товарного кредиту:

. (12)

Товарний кредит доцільно використовувати в тому разі, коли процентна ставка за його використання буде меншою, ніж ставка за банківський кредит, який підприємство може отримати на аналогічний період.

Приклад

Передбачений контрактом строк оплати відвантажених товарів становить 45 днів з моменту їх надходження на склад клієнта. При здійсненні розрахунків протягом перших 15 днів після надходження товару сконто (знижка) до базової ціни дорівнює 3 %.

Розрахувати ефективну ставку процента за товарним кредитом, а також доцільність його використання, якщо ставка за аналогічним банківським кредитом — 40 % річних.

Розв’язок.

Ефективна ставка процента за користування кредитом складе:

Re = 3 % / (45-15) × 360 = 36 % річних

Точніший показник:

Re = 3 % / (1 – 0,01 × 3 %) × 360 / (45-15) = 37 % річних

Якщо оплата здійснюється протягом перших 15 днів, то підприємство отримує відповідну знижку, отже, плата за користування товарним кредитом протягом цього періоду становитиме нуль.

Можна дійти висновку, що для підприємства вигіднішим є використання товарного кредиту порівняно з банківським. Однак з погляду зниження затрат для підприємства оптимальним буде розрахунок у кінці строку, протягом якого діє знижка.

Аванси від клієнтів - одержані аванси під поставку матеріальних цінностей або під виконання робіт, а також суми попередньої оплати покупцями і замовниками рахунків постачальника за продукцію і виконані роботи. Аванси можуть бути як коротко-, так і довгостроковими.

Аванси від замовників відіграють такі функції:

• фінансування та підтримання ліквідності позичальника;

• перевірки платоспроможності замовника;

• гарантії, що замовник викупить замовлення у разі його готовності.

До основних переваг комерційного кредиту належать:

• відносна швидкість і технічна зручність отримання;

• кредитори здебільшого не вимагають додаткового кредитного забезпечення, окрім застереження щодо заборони застави майна під інші кредити;

• вимоги до кредитоспроможності позичальника є нижчими, ніж при банківському кредитуванні;

• порівняно легший процес узгодження пролонгації кредиту;

• найбільш маневрена форма фінансування за рахунок позикового капіталу найменш ліквідної частини оборотних активів - виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей;

• дозволяє автоматично згладжувати сезонну потребу в інших формах залучення позикових коштів, тому що більша частина цієї потреби пов'язана із сезонними особливостями формування запасів сировини;

• у цьому виді кредиту зацікавлене не тільки підприємство-позичальник, але і його постачальники, тому що він дозволяє їм збільшувати обсяг реалізації продукції й формувати додатковий прибуток;

• вартість комерційного кредиту, як правило, значно нижче вартості залученого фінансового кредиту (у всіх його формах).

• залучення комерційного кредиту дозволяє скорочувати загальний період фінансового циклу підприємства.

Слід враховувати також типові недоліки залучення комерційних кредитів:

• небезпека високої залежності від постачальників;

• застереження щодо заборони надавати в заставу майно під інші кредити, що є типовим видом забезпечення товарних кредитів, звужує кредитні рамки позичальника;

• знижується контроль за ефективністю використання позичкового капіталу.

• цільове використання цього виду кредиту носить дуже вузький характер;

• дуже обмежений характер у часі;

• у порівнянні з іншими кредитними інструментами він несе в собі підвищений кредитний ризик.

Факторинг — це продаж дебіторської заборгованості на користь фінансового посередника (факторингової компанії чи банку). Зміст операції факторингу зводиться до переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. На основі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість) або по поточних розрахунках.

До найважливіших функцій факторингу належать:

• функція фінансування та кредитування: підприємства уступають право на одержання грошових засобів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі);

• функція покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;

• функція управління дебіторською заборгованістю: вся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

Розмір винагороди по факторингових операціях залежить від ризиковості операції, діючої процентної ставки та строків настання платежу. Перед укладанням угоди фактор перевіряє кредитоспроможність боржника. За відсутності прямих фінансових відносин між боржником та фактором оцінка кредитоспроможності здійснюється з використання непрямої інформації, а також інформації, наданої кредитними інститутами, які обслуговують боржника.

Проведення рефінансування боргових вимог суб’єкта господарювання у формі факторингу дає змогу вирішити, зокрема, таку сукупність питань:

1. прискорення оборотності капіталу суб’єкта господарювання;

2. вивільнення грошових коштів, тимчасово заморожених у боргових вимогах (векселі одержані, дебіторська заборгованість вітчизняних та іноземних партнерів);

3. скорочення потреби підприємства у капіталі;

4. прискорення стягнення грошових коштів з боржника за рахунок використання послуг фінансових установ (передусім обслуговування комерційними банками експортерів за зовнішньоекономічними операціями);

5. часткове або повне перекладення ризику неплатежу за борговою вимогою на бенефіціара тощо.

Прийняття рішення щодо рефінансування боргових вимог суб’єкта господарювання залежить від зіставності ставки рефінансування та процентної ставки за короткостроковими банківськими кредитами, сукупності супутніх послуг, що надаються комерційним банком (іншою небанківською фінансовою інститу­цією) при проведенні такої операції.