3. Роздержавлення та приватизація власності в Україні.

Однією з основних форм роздержавлення власності у постсоціалістичних країнах є приватизація.

Роздержавлення - це комплекс заходів, спрямованих на перетворен­ня відносин власності — ліквідацію монополії держави на власність та формування багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегу­лювання.

Приватизація — це перетворення державної (а також колективної) власності на приватну.

Роздержавлення може супроводжуватись як зміною державної влас­ності на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності.

Єдиних правил роздержавлення і приватизації не існує. Кожна країна розробляє свої законодавчі акти, враховуючи економічну, політичну, де­мографічну, історичну ситуацію та інші особливості.

Процес роздержавлення та приватизації державного майна в Україні розпочався у 1992 р. після затвердження Верховною Радою України пер­шої Державної програми приватизації. Йдеться про один із визначальних заходів ринкової трансформації української економіки, її переходу від то­талітарної до ринкової системи.

Форма роздержавлення і приватизації

• Акціонування державних підприємств

• Оренда майна

• Обмеження втручання держави в про­цес ціноутворення

• Скасування державного замовлення

• Відмова від надання підприємствам субсидій і гарантування кредитів

Суб'єкт приватизації

Усі громадяни України

Спосіб приватизації

- За рахунками громадян в Ощадбанку

- За приватизаційно-майнові сертифікати

- За гроші

Об'єкт приватизації

Усі види державної власності:

- майно державних підприємств;

- державний житловий фонд

- державний земельний фонд

Модель приватизації для України мала враховувати соціально-еко­номічні та політичні реалії того періоду, що значною мірою визначали масштаби і темпи приватизації.

В основу української моделі приватизації було покладено принципи со­ціальної справедливості і рівності розподілу та продажу державного майна.

Це означало безплатну передачу більшої частини державного майна населенню, гарантування рівності прав громадян у приватизаційному процесі. Водночас частина приватизаційних паперів реалізовувалася на платних засадах. Втіленню принципу соціальної справедливості та рів­ності приватизації мали сприяти механізм гласності, антимонопольна політика і надання пріоритетних прав трудовим колективам підприємств, що приватизуються (вибір способу приватизації, надання права першо­чергового викупу майна підприємств).

Об'єктами малої приватизації було визначено цілісні майнові комп­лекси невеликих державних підприємств, зокрема об'єкти незавершено­го будівництва, балансова вартість яких не перевищувала 1,5 млн. крб.

Способи приватизації в Україні постійно змінювалися. Перелік об'єк­тів, заборонених для приватизації, поступово розширювався.

Приватизація шляхом відкриття приватизаційних рахунків в Ощадному банку здійснювалася з 1992 по 1994 р. Рахунки були іменними, існували у вигляді депозитних рахунків, а отже, не мали вільного обігу, що гальму­вало процес приватизації.

У 1995 р. було випущено українські ваучери (ПМС — приватизацій­ні майнові сертифікати) у паперовій формі.

У грошовій приватизації, що розпочалася у 1998 р., згідно з прийнятим Законом України «Про державну програму приватизації на 1998 рік», за­значені суперечності було враховано.

Цей етап приватизації мав за мету стимулювати формування реаль­ного власника, сформувати вторинний ринок акцій приватизованих підприємств, що, в свою чергу, мало створити сприятливі умови для за­лучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій, поповнити доходну частину бюджету країни.

Залежно від форм і методів здійснення можна умовно виокремити чотири основні етапи приватизації в Україні.

Перший етап (1988—1991 рр.) припав ще на часи існування СРСР, коли було дозволено приватне підприємництво у формі кооперативів.

У 1991 р. в Україні було прийнято деякі закони, що створили правове поле для приватного підприємництва. За слабкого державного контролю приватний капітал почав активно зростати, оскільки практично кож­ний суб'єкт підприємництва одночасно розвивав легальну і тіньову частину свого бізнесу. Підприємці прагнули освоїти нерозвинений ринок споживчих товарів і послуг. Це стало чинником первинного нагромадження великого приватного капіталу в Україні.

Другий етап розпочався у 1992 р. У 1992-1994 рр. було приватизовано 11 тис. об'єктів, однак передбачені першою програмою приватизації темпи не були реалізовані. Структура приватизаційного процесу, зокрема співвідношення малої та великої приватизації, виявилася деформованою. Понад половину підприємств, що перейшли у недержавний сектор економіки, становили середні та великі. Процес приватизації пішов у непередбачуваному напрямі. На відміну від інших країн, в Україні торгівля, побутове обслуговування та громадське харчування не стали сферами першочергової приватизації. її об'єктами були промислові гіганти, підприємства-монополісти (як правило, ті, що оформили оренду з правом викупу). Вони належали до галузей, приватизацію яких планувалося здійснити пізніше — після формування ринкової ін­фраструктури.

Третій етап дістав назву масової приватизації. Середньорічні темпи приватизації зросли більше ніж у 2,5 раза. За чотири роки (1995—1998 рр.) було приватизовано майже 50 тис. об'єктів. У результаті понад 90 % під­приємств торгівлі, сервісу і громадського харчування стали приватними.

Четвертий етап розпочався у 1999 р. і передбачав переважно інди­відуальну грошову приватизацію. До переліку об'єктів, що підлягали приватизації, ввійшли підприємства машинобудування, транспорту, зв'язку, нафто- і газопереробної промисловості.

Програма передбачала індивідуальний підхід до приватизації. Це мало забезпечити підвищення інвестиційної привабливості об'єктів та ліквідності емітованих цінних паперів завдяки застосуванню процедури реструктуризації організаційної структури підприємств та їх боргів. Унаслідок паперової та грошової приватизації в 1992-2006 рр. в Україні форму власності змінили понад 100 тис. об'єктів.

Головними наслідками процесу роздержавлення і приватизації в Ук­раїні стали радикальні зміни в структурі власності, ліквідація державного монополізму. Це означало створення важливих передумов формування ринкового середовища.

Вдосконалення відносин власності - це перманентний процес, що не завершується безпосереднім актом прива­тизації. Особлива роль у його перебігу належить наявності в економіці ефективного конкурентного середовища, сприятливого інвестиційно­го клімату, стабільної грошово-кредитної системи, фінансового рин­ку, дієздатної системи інституційних механізмів. Реальний поступ у цій сфері економічних відносин неможливий без запровадження надійних інструментів правового захисту всіх форм власності, виваженої держав­ної політики.

16