7. Дія нормативно-правових актів
— це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які становлять зміст цього акта. Дія нормативно-правових актів обмежена трьома параметрами: а) терміном дії, тобто часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;
б) простором, на який поширюється дія нормативно-правового акта;
в) колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акта, у яких на основі його виникають юридичні права та обов’язки.
Дія нормативно-правових актів у часі обмежена моментом набуття ними юридичної сили і моментом припинення їхньої дії. Норматив- но-правові акти починають діяти: а) з часу, що зазначений в самому нормативно-правовому акті, з якого цей нормативно-правовий акт вводиться в дію; б) з часу прийняття чи підпису, на що, як правило, вказується в самому нормативно-правовому акті; в),з часу опублікування нормативно-правового акта; г) з виникненням певних обставин (проголошення надзвичайного стану, оголошення війни тощо); ґ) через десять днів з дня офіційного оприлюднення нормативно-правового акта, якщо інше не передбачено самим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його опублікування; д) з часу, з якого акт надійшов адресату, що є притаманним відомчим нормативним актам.
Нормативно-правові акти втрачають чинність на підставі: а) закінчення строку, на який вони були прийняті; б) зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені; в) скасування акта іншим чи спеціально призначеним актом (наприклад рішенням Конституційного Суду); г) у разі фактичного їх скасування, тобто коли прийнято новий нормативно-правовий акт з цього ж питання, а попередній формально не скасовано.
Зворотна дія закону (ретроактивність) — це поширення дії норм закону на суспільні відносини, що виникли до набрання законом чинності.
За загальним правилом закони зворотної дії не мають. Це надає визначеності та стабільності суспільним відносинам, адже громадяни у своїх вчинках орієнтуються не тільки на чинні закони, а й розраховують на майбутні.
Водночас зворотну дію мають лише ті закони: а) які скасовують або пом’якшують юридичну, зокрема кримінальну, відповідальність фізичної особи; б) в яких с пряма вказівка суб’єкта правотворчості про надання окремим статтям зворотної дії, що міститься в самому нормативно-правовому акті.
Простір: Дія норм права і нормативних правових актів у просторі це їх дія в межах певної території. Норми права, встановлені або санкціоновані державою, як правило, діє в межах території держави. Аналогічним чином діють і містять норми права нормативні акти.
Всяка державна влада поширюється тільки на певну територію, поширення ж велінь державної влади поза територією цієї держави є порушення суверенітету іншої держави. Тому принцип суверенітету і принцип територіальної дії законів взаємопов'язані найтіснішим чином: влада держави обмежена його територіальними межами (кордонами) і дія його повелінь (законів) не виходить за ці межі. 1
Під поняттям державного кордону розуміється лінія і проходить по ній вертикальна поверхня, що визначає межі території суші, надр, вод, повітряного простору держави.
Отже, територія держави включає в себе:
1. Частина суші з внутрішнім водним простором в межах кордонів державних кордонів;
2. Внутрішні територіальні води в межах дванадцяти морських миль (одна морська миля рівна 1852 метрам);
3. Повітряний стовп над територією держави (на висоті до 35 кілометрів);
4. Повітряні і морські судна військового і цивільного флоту, що знаходяться у відкритому морі чи повітрі під прапором або гербом держави;
5. Так звана квазітерріторія (територія посольств чи консульств, що користуються особливим правовим режимом).
Держави почали укладати різні угоди, підписувати договори, відвідувати сусідів з офіційними візитами і, поступово, від суворо територіального принципу держави прийшли до визнання екстериторіального дії деяких законів, виробилися принципи встановлення підлягає застосуванню права.
Нормативно-правові акти вищих органів законодавчої і виконавчої влади діють на всій території держави, місцевих — на території відповідного регіону.
На території регіону діють нормативно-правові акти різної юридичної сили, між якими можлива колізія (суперечності).-У такому випадку діє той нормативний акт, що має вищу юридичну силу, чи у разі її рівності — той, що прийнятий пізніше.
Дія деяких нормативно-правових актів може поширюватися і на територію непідвладну суб’єкту їх ухвалення. Це так звана екстериторіальна дія нормативно-правових актів. Право екстериторіальності розуміють як такий порядок, згідно з яким установи або фізичні особи, що перебувають на території іншої держави, вважаються такими, що перебувають на власній національній території та підлягають законам та юрисдикції власної держави. За загальним правилом правом екстериторіальності користуються дипломати та члени їхніх сімей.
Визнання ж юридичних актів, що містять норми фінансового права всередині цієї держави є правилом.
Отже, фінансово-правові норми мають екстериторіальне дія не тільки між державами, а й усередині них. Територіальним аспектом зумовлено, по суті, і дію законів (нормативно-правих актів) по колу осіб, тому що вони мають силу по відношенню до всіх фізичних та юридичних осіб, що знаходяться на тій чи іншій території.
Коло осіб:
Суб'єкт фінансового права - це особа, яка має правосуб'єктність, тобто потенційно здатне бути учасником фінансових правовідносин, оскільки воно наділене необхідними правами і обов'язками.
Дія нормативно-правових актів за колом осіб визначає підлеглість осіб вимогам нормативно-правових актів. Відповідно до загального правила нормативно-правовий акт поширюється на всіх осіб, які знаходяться в межах певної території.
Мають місце і винятки: а) громадяни України повинні виконувати приписи нормативно-правових актів і за межами держави; б) закони чи спеціальні нормативно-правові акти можуть бути адресовані певному колу осіб.
Нормативно-правові акти діють не лише щодо громадян України, але й за деякими обмеженнями щодо іноземців, осіб без громадянства, які знаходяться на території України. Чинні нормативно-правові акти і міжнародні угоди передбачають винятки лише для дипломатичних представників та деяких інших осіб.