2. Поняття фінансово-правовоі норми
Фінансово-правові норми — загальнообов'язкові приписи компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу й використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі й забезпечені державним примусом. Вони визначають права та обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов'язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Фінансові норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, щодо предмету їх дії.
Правовідносини є результатом дії правової норми. Вони виникають унаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Здійснюючи правовідносини, норма набуває реального "життя" і втілюється у певному акті поведінки. Це — особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується і набирає юридичної сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.
Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує (визначає) правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.
Сутність і зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов'язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано — інтересів усіх інших учасників фінансових правовідносин.
У фінансово-правових нормах містяться адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів; користувачам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти та інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.
Сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин стосовно мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, яке закріплює права та обов'язки їх учасників. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин.
Права та обов'язки учасників фінансових відносин спрямовані на забезпечення загальнодержавних інтересів, особливо на справляння податків та обов'язкових зборів і фінансування загальнодержавних програм та бюджетних установ.
За способом впливу на учасників фінансових відносин, визначення їх юридичних прав та обов'язків фінансово-правові норми (далі — ФПН) можна поділити на три види: зобов'язальні, заборонні та уповноважуючі. Незалежно від поділу на види ФПН мають імперативний характер, що пояснюється значенням закріплених правил поведінки учасників фінансових відносин для держави зокрема щодо забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування фінансовими ресурсами.
Зобов'язальними ФПН є більшість норм фінансового права. Вони вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки. Саме за допомогою цих ФПН переважно виявляється основний метод фінансово-правового регулювання — метод владних приписів. Наприклад, у ст. 67 Конституції України зазначається, що "кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законодавством".
Заборонні ФПН містять заборону на здійснення певних дій або встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Наприклад, ч. 6 ст. 15 БКУ забороняє використовувати емісійні кошти НБУ на фінансування дефіциту Державного бюджету України; ч. З ст. 21 БКУ забороняє Бюджетній установі позичати у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України. Кількість заборонних ФПН порівняно із зобов'язальними — незначна. Це пояснюється перевагою наявних зобов'язань, що містяться у приписах норм, оскільки у нормі є припис чітко додержуватися встановлених правил поведінки та немає потреби встановлювати додаткові заборони.
Уповноважуючі ФПН установлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій. Фінансове право хоч і є публічною галуззю, проте містить незначний перелік уповноважуючих приписів, які ще можна назвати умовно-уповноважуючими. Ці норми дають можливість учасникам фінансових відносин приймати самостійні рішення, але у чітко визначених межах. Уповноважуючі ФПН також мають імперативний характер, оскільки учасникам фінансових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Наприклад, у ст. 143 Конституції України зазначається, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, визначаючи ставки податку, а за ч. 1 ст. 85 БКУ держава може передати Раді міністрів АРК або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Водночас встановлено обмеження, що така передача може відбутися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.