6.Загострення соціальної конфронтації на весні 1871 р. Утворення Паризької комуни.

Після того, як в результаті антиурядових повстань у Парижі 31 жовтня 1870 р. і 22 січня 1871 р. було заборонено революційні організації й заарештовано їхніх вождів, найбільш організованою та масовою політичною силою Парижа стала Національна гвардія, яка нараховувала понад 250 тис. осіб. На її озброєнні було 227 артилерійських гармат, із яких близько 200 було відлито за гроші, зібрані парижанами.Під час осади Парижа Національна гвардія організувала в робітничих кварталах окружні комітети, які у свою чергу сформували Центральний делегатський комітет. У лютому 1871 р. збори делегатів обрали Республіканську федерацію Національної гвардії, яку уповноважили захищати їхні інтереси й попередити спроби повалення республіки. Керівним органом Федерації було обрано Центральний Комітет (ЦК), остаточно сформований 15 березня 1871 р. Він став центром політичної опозиції Національним зборам. Маючи реальну силу, ЦК Національної гвардії почав підготовку до захоплення влади в Парижі. Так, за наказом ЦК гвардійці перетягли гармати з артилерійських складів у робітничі квартали - Монмартр і Бельвіль.8 і 16 березня уряд здійснив невдалі спроби захопити гармати Національної гвардії. Після прибуття до Парижа глави уряду А. Тьєра на спільному засіданні міністрів було прийнято рішення про військову операцію із роззброєння Національної гвардії в робітничих кварталах, захоплення артилерії, зброї та боєприпасів, розпуску ЦК Національної гвардії, арешту її членів та інших "небезпечних осіб".Рано вранці 18 березня 1871 р. урядові війська зробили чергову спробу захопити артилерію Національної гвардії на Монмартрі. Вона також завершилася невдало. По тривозі піднялися національні гвардійці Монмартра та інших округів, почалося будівництво барикад. Керівництво повстанням, що розпочалося стихійно, взяв на себе ЦК Національної гвардії. Частина солдат відмовилася стріляти в народ і перейшла на бік повсталих. Урядові війська були змушені відступити, однак генерали Леконт і Тома були схоплені національними гвардійцями й розстріляні. Наказ ЦК про захоплення урядових будинків став сигналом для евакуації урядовців до Версалю. Слідом за ними залишили столицю представники заможних верств населення. Владу в Парижі захопила Національна гвардія.Фактично 18 березня 1871 р. у Франції розпочалася Громадянська війна. Вона була безпосереднім наслідком скрутних умов облоги Парижа під час війни з Німеччиною, а також відображенням глибоких суперечностей у тогочасному суспільному розвитку Франції. Розгортання промислової революції й високі темпи індустріалізації Франції супроводжувалися погіршенням соціального становища значної кількості дрібних власників, які розорювалися й були вимушені шукати нову роботу. Особливо важким було становище робітників заводів і фабрик, де умови праці були поганими, а заробітна платня низькою.Упровадження у виробництво машинної техніки та широке використання на фабриках некваліфікованої й низькооплачуваної праці жінок і дітей призводило до зниження рівня заробітної платні робітників-чоловіків, зводило нанівець їхню кваліфікацію, здобуту за роки праці в ремісничих майстернях. Усе це сприяло зростанню незадоволення в низах суспільства.Дезорганізація економічного життя Франції, пов'язана з війною та німецькою окупацією, також лягла додатковим тягарем на найбідніші верстви населення. Особливо тяжким було їх становище в оточеному Парижі. Тисячі сімей були позбавлені будь-яких джерел прибутку, окрім 1,5 франків на день, що отримували за службу національні гвардійці. Для полегшення становища народу під час облоги уряд заборонив брати плату за наймання житла та стягнення за борговими зобов'язаннями.Все ж воєнні тяготи навряд чи підштовхнули б парижан до масових антиурядових виступів, якби ними не володіла ейфорія свободи й оновлення. Ідеї захисту Вітчизни нерідко поєднувалися з ідеями соціального перевлаштування суспільства, що пропагувалися членами Інтернаціоналу. З тією ж легкістю, з якою було скинуто імперію, вони намагалися ски¬нути й новий республіканський уряд усякий раз, коли він давав привід сумніватися в його патріотичних і республіканських переконаннях.Національні збори та уряд А. Тьєра своїми діями фактично спровокували парижан на виступ. Після зняття німцями блокади Парижа було припинено виплату винагороди солдатам Національної гвардії, відмінено відстрочку на виплату заборгованості за квартирну плату, прийнято закон про термінове стягнення всіх комерційних боргів, що викликало різке невдоволення парижан. Воно підсилилося результатами виборів до Національних зборів, більшість яких становили монархісти, та перенесенням їхніх засідань до Версалю, у чому вбачалися завуальовані прагнення реставрації монархії. У цих умовах спроби уряду, сформованого Національними зборами, захопити гармати Національної гвардії спровокували парижан на стихійний виступ, який очолив ЦК Національної гвардії.Отже, унаслідок повстання 18 березня 1871 р. влада в Парижі перейшла до ЦК Національної гвардії, який фактично став Тимчасовим революційним урядом до виборів комуни - органу міського самоврядування Парижа (вибори до комуни відбувалися на основі загального виборчого права з розрахунку 1 член комуни на 20 тис. жителів). Спочатку прихильники уряду, які залишилися в Парижі, намагалися уникнути розриву між ЦК і Національними зборами; понад 10 днів між ними велися переговори. Національні збори погодилися на вибори комуни, але не визнали рішення ЦК про їх перенесення на більш ранній термін - 26 березня. Як наслідок, Національні збори оголосили вибори незаконними.