4.Капітуляція Парижа. Версальський прелімінарний мирний договір.

На січень 1871 р. стало очевидно, що Париж переможений, а провінційні армії розбиті. 23 січня 1871 р. Жюль Фавр підписав умови перемир'я з Німецькою імперією, яка була проголошена за п'ять днів до цього - 18 січня 1871 р. у Версалі. Умови перемир'я цього разу були ще суворішими: Париж фактично капітулював: форти з усім озброєнням і боєприпасами були здані, а вояки паризького гарнізону залишалися в місті на становищі військовополонених. Для затвердження умов миру у Франції мали відбутися вибори до Національних зборів і сформовано "законний" уряд.Революційні та ліво-республіканські угрупування зустріли підписання перемир'я з осудом. Так, лідер лівих республіканців Л. Гамбетта подав у відставку з міністерської посади і закликав відмовитися від перемир'я, відмінити вибори, встановити диктатуру та продовжити боротьбу з Німеччиною, спираючись на південні провінції. Настрої, що панували тоді у французькому суспільстві, добре описані письменником Г. Флобером у його листі від 1 лютого 1871 р.: "В результаті капітуляції Парижа, якої, втім, варто було очікувати, ми опинилися у становищі, описати яке неможливо. ... Франція так принижена, так збезчещена, що краще їй згинути ... Я зняв орден Почесного легіону, бо слово "честь" вилучено з французької мови...".На виборах до Національних зборів, що відбулися 8 лютого 1871 р., перемогли прихильники миру з Німеччиною. Більшу частину з них становили монархісти. З огляду на важливість питання про мир, монархісти й республіканці досягли компромісу: відклали суперечки щодо форми правління та поділили вищі державні посади порівну. Головою Національних зборів, що відкрилися в Бордо 12 лютого, був обраний поміркований республіканець Жюль Греві, а головою виконавчої влади (уряду) Французької республіки (як офіційно називалася держава) - Адольф Тьєр. Кабінет міністрів, який він очолив, також складався з монархістів і поміркованих республіканців.26 лютого А. Тьєр підписав у Версалі прелімінарний (попередній) мирний договір, за яким Франція втрачала Ельзас (без фортеці Бельфор - за умови вступу німецьких військ у Париж) і більшу частину Лотарингії; відбувалося "вирівнювання" східного кордону Франції, у результаті чого від неї було відрізано 28 фортець; Франція зобов'язувалася сплатити Німеччині впродовж 3 років контрибуцію в розмірі 5 млрд франків, до виплати якої німецькі війська продовжували окупацію її території. 1 березня Національні збори після бурхливих дебатів схвалили договір переважною більшістю голосів (проти умов договору голосували депутати Едгар Кіне, Луї Блан і Віктор Гюго).

5.Франкфуртський мир та наслідки війни. Дипломатична підготовка до укладення миру

Після Седана французький повірений у справах де Габріак, намагаючись схилити Горчакова до активної дипломатичної підтримки Франції, вказував йому на надзвичайне посилення Німеччини, небезпечне для інтересів Росії. Горчаков порадив новому французькому уряду якнайшвидше укласти мир. Він обіцяв, що цар знову напише Вільгельму і порадить йому дотримуватися «помірність» у відносинах із Францією. Горчаков додав навіть, що у разі скликання європейського конгресу Росія досить голосно підійме свій голос на користь Франції. Вже під впливом перших успіхів прусської армії, за кілька днів до битви під Седаном, російський цар написав лист прусського короля, переконуючи його не нав'язувати Франції принизливого світу. Відповідь Вільгельма I була мало втішною, він говорив, що «громадська думка навряд чи дозволить йому відмовитися від анексії». Дійсно, Бісмарк, король при гарячому співчутті юнкерства і більшої частини буржуазії, вирішив нав'язати Франції важке, грабіжницьке перемир’я, відібравши у неї Ельзас і Лотарингію.Саме в цей час (у вересні та жовтні) Тьєр за дорученням «уряду національної оборони» об'їжджав столиці великих держав, домовляючись про їхнє втручання на користь Франції чи хоча б про посередництво з метою укладення миру. У Лондоні Тьєр був добре прийнятий, але не добився нічого істотного, так само як і у Відні. Від активного втручання уряд Австро-Угорщини навідріз відмовився. Така ж відповідь очікувала його в Італії. У Петербурзі Тьєр був прийнятий люб'язно, і йому було сказано, що цар бажає миру. «Він надасть вам допомогу, щоб зав'язати переговори, але не більше», - заявив Тьєру Горчаков. Цар дійсно направив новий лист Вільгельму. Відповідь прусів змусила себе досить довго чекати. Коли вона, нарешті, була озвучена, Горчаков викликав Тьєра і повідомив йому, що перемир’я можливе.Після повернення до Франції Тьєр 30 жовтня прибув до Версаля. Тут він зустрівся з Бісмарком, і між ними почалися переговори про укладення перемир'я.Тьєр мав намір укласти мир у два етапи; перемир'я повинно було бути першим з них. Жюль Фавр скоїв з самого початку непоправну помилку. Вона полягала в привезеному ним Бісмарку пропозиції поширити перемир'я на всю Францію. Він не знав, що відбувається у провінції, і які шанси існують у делегації на продовження війни. Три великих армії зазнали значної поразки, але ще зберігали боєздатність. Країна мала в своєму розпорядженні ще величезні резерви. Ворог був стомлений кампанією, так як вона за його розрахунками повинна була тривати не більше декількох тижнів, а тривала вона вже протягом шести місяців. Уряду Національної оборони в той момент слід було домовлятися виключно щодо Парижа.Поки йшли переговори про прелімінарну угоду, 18 січня 1871 року було продекламоване утворення Німецької імперії. Завершилося об'єднання Німеччини "зверху", з реакційною прусською монархією на чолі.

26 лютого 1871 р. у Версалі був підписаний прелімінарний мирний договір. За умовами цього договору Німеччина повинна була отримати Ельзас, Східну Лотарингію (понад 14 тис. квадратних кілометрів з 1 600 тис. жителів) і 5 млрд. франків контрибуції. Бісмарк спочатку хотів взяти 7 млрд., але під впливом російського уряду зменшив свої претензії до п'яти. Окупаційні війська повинні були залишатися в Східній Франції аж до виплати всієї контрибуції. Один мільярд французький уряд зобов'язався внести в 1871 р., а інші чотири - протягом трьох років з моменту ратифікації договору. Після обміну ратифікаційними грамотами німецькі війська повинні були евакуювати територію Парижа, форти, розташовані на лівому березі Сени, цілий ряд департаментів і потім відходити на схід, у міру того як виплачена сума досягне двох мільярдів. До сплати інших трьох мільярдів Німеччина окупувала у вигляді застави департаменти Марни, Лорденн, Верхньої Марни, Вогезів, Маасса, Мерти, а також фортеця Бельфор. Ціною цих таких суворих умов Франції надавалося тритижневе перемир'я.Вільно обрані всім французьким народом збори мали зібратися в Бордо, щоб вирішити питання про війну чи мир. Необхідно було, отже, щоб до 19 лютого були скликані виборці, щоб вони обрали депутатів і щоб останні прийняли остаточне рішення, не знаючи навіть умов миру. Найплачевнішим для Франції в цій угоді було те, що воно не поширювалося на східну армію; німці залишили собі можливість продовжувати операції проти неї до тих пір, поки не буде досягнуто згоди про демаркаційну лінію.Після підписання перемир'я міністр Національної оборони здійснив ще дві помилки, з них друга в особливості мала пагубні наслідки. Повідомляючи делегацію про щойно укладений ним акт, він забув попередити її, що припинення військових дій має відбутися лише 31 січня. У результаті французькі війська всюди отримали наказ припинити військові дії з 29-го числа, у той час як німці змогли ще протягом двох днів продовжувати свої операції. З іншого боку, він не турбувався повідомити делегацію, що перемир'я не поширюється на східну армію. У результаті німецькі війська перегородили зупинення 29-гo числа за наказом Гамбетта східній армії єдину дорогу, і вся ця армія змушена була сховатися на швейцарській території, де була негайно ж інтернована.8 лютого на всій території Франції відбувалися вибори. Але вони не мали того характеру, який мали б у вересні минулого року. Стомлена і зажурена стількома поразками країна бажала тепер перемир’я, хотіла його негайно і майже за будь-яку ціну. Вона довела це величезною кількістю голосів, відданих нею Тьєру, що так давно вимагав укладення договору. Цей державний діяч був обраний 27 департаментами, і тим самим назначений в якості голови нового уряду. Незабаром після цього завдяки ним були підписані додаткові угоди щодо відновлення повідомлень, про зміст окупаційних військ, про репатріацію французьких військовополонених і т.д. (9, 11, 16 березня).Анексія Ельзасу та Лотарингії і 5-мільярдна контрибуція, накладена на переможену країну, остаточно викрили перед широкою громадськістю різних країн зміну характеру війни, що позначилося після Седана і подій 4 вересня. З цього часу війна перетворилася для Німеччини з національної в несправедливу і загарбницьку. Горчаков у своєму річному звіті про діяльність міністерства закордонних справ наступним чином оцінював умови миру: вони такі, писав він, що було б важко порахувати встановлений ними мир тривалим. «Німецькі государі, - продовжував він, - наполягли на тому, щоб шукати забезпечення своєї безпеки в ослабленні, розорення і приниженні свого противника».