
- •Розділ 1. Психологія в міфологічний період
- •Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія
- •"Адамове яблуко": форми існування душі
- •Душа в потойбічному світі
- •Метемпсихоз: мандри душі
- •Тотемізм: культ міфічних першопредків
- •Табу: регламентація поведінки
- •Фаталізм: Доля і Талан
- •Шаманізм: психотерапія первісної доби
- •Мілетська школа: у пошуках першоелементів світу і душі
- •Геракліт Ефеський: норов людини – її демон
- •Піфагор: тіло є для душі ув'язненням
- •Емпедокл: між Любов'ю й Ворожнечею
- •Анаксагор: рух є виразом душі
- •Демокріт про атоми душі
- •Гіппократ: усе добре, але в міру
- •Маєвтика Сократа: я знаю, що я нічого не знаю
- •Психологія Платона: бог в нас самих
- •Арістотель: душа є формою тіла
- •Теофраст про характер
- •Післяарістотелівський період античної психології
- •Розділ 3. Психологічна думка у культурі Стародавнього Сходу
- •Психологія Упанішад: у пошуках універсального "я"
- •Психологія буддизму: вільний від жадання не має журби
- •Кама: сфера почуттєвих бажань
- •Даосизм: шлях наймудріших
- •Конфуціанство: психологія людинолюбства
- •Розділ 4. Психологічна мозаїка середньовіччя
- •Аврелій Августин: людина є розумна душа, що володіє тілом
- •Психологія в Київській Русі: від анімізму до раннього християнства
- •Ібн Сіна: психологічні висоти арабської цивілізації
- •Тома Аквінський: богословське тлумачення вчення Арістотеля про душу
- •Розділ 5. Перші психологічні теорії Нового часу
- •Френсіс Бекон: провісник природничої психології
- •Касіян Сакович: природна теологія про пізнання людини
- •Рене Декарт: фізіологія душі та її пристрастей
- •Інокентій Ґізель: християнська психологія сумління
- •Томас Гоббс: дух не має самостійного буття
- •Бенедикт Спіноза: сила афектів – людське рабство
- •Джон Локк: психіка як чиста дошка
- •Готфрід Ляйбніц: психологія у світлі вчення про монади
- •Розділ 6. Психологічні ідеї епохи Просвітництва
- •Вольтер: про природний закон моральності
- •Дені Дідро: перевірка розуму розумом
- •Етьєн Кондільяк: доторкнутися до "статуї " душі
- •Жульєн Ляметрі: людина – машина?
- •Клод Гельвецій: соціальна психологія особистісних інтересів
- •Девід Гартлі: першопочатки асоціативної психології
- •Поль Гольбах: вчинки підпорядковані фатальності
- •Франц Месмер: від "тваринного магнетизму" до гіпнозу
- •Франц Галль: френологічна карта головного мозку
- •Йоганн Лафатер: фізіогномічні проблеми психології
- •Розділ 7. Формування наукової психології у XIX столітті
- •Йоганн Гербарт: шляхи до математизації психології
- •Густав Фехнер: від психофізики до теологізованої психології
- •Герман Гельмгольц: психофізіологія органів чуття
- •Іван Сєченов: психолог має стати фізіологом
- •Костянтин Ушинський: антропологічний принцип у психології
- •Вільгельм Вундт: від фізіологічної до етнічної психології
- •Чарльз Дарвін: зародження еволюційної психології
- •Френсіс Гальтон: природа індивідуальних відмінностей
- •Герман Еббінґауз: дослідження процесів свідомості
- •Чезаре Ломброзо: психопатологія геніїв і злочинців
Фаталізм: Доля і Талан
Як
бачимо, міфологічний світогляд різних
народів окреслює душу як силу, що
цілковито визначає життя людини. За цих
умов людина відчуває себе ланкою в
ланцюзі непідвладних їй значень, що
породжує фаталізм (від лат. "fatalis"
– наперед визначений долею) – усвідомлення
певної власної безпорадності. Поширюється
віра в панування над людиною невідворотних
сил долі. Згідно з фаталізмом занадто
багато в житті людини залежало від
випадковості, дії невідомих сил.
В українському фольклорі є чимало міфологічних легенд про Долю як втілене співіснування людини. Доля сприяє більшому чи меншому статку свого двійника-людини. Вона дбає про людину, допомагає їй у всьому, жаліє її, завжди захищає її інтереси, навіть тоді, коли сама вона відпочиває або "п'є та гуляє". Якщо хворий почує вночі, що його хтось під вікном називає на ім'я, то це означає, що до нього прийшла його Доля і принесла здоров'я.
Доля сама не шукає людини, а от людина мусить постаратися знайти її й оволодіти нею. Найчастіше вона може зробити це не інакше, як заволодівши попередньо чиєюсь чужою Долею, котра й відкриє, як то можна оволодіти своєю Долею. Хто відшукає свою Долю, тому в усьому таланить, і той швидко багатіє; а хто не знайде Долі – б'ється, як риба об лід, і нічого з його починань не виходить.
Долю людини можна відтрутити від неї чарами, загнати в пустирища й болота; а людина, позбавлена свого охоронця, зовсім опускається. Пасивне ставлення Долі до людини, якою вона опікується, найчастіше залежить від розбіжності занять людини з тією справою, яка до душі Долі; іноді ж це зумовлюється самою природою Долі.
За зовнішністю своєю Доля уявлялась то в образі жінки різного вигляду, то в образі незнайомця, панича, то в усьому цілковито схожою на опікувану нею людину, причому, згідно з характером – активним чи пасивним, українські оповіді наділяють Долю відповідними ознаками й символами - діловитістю, бережливістю, турботливістю – і навпаки: пасивна Доля – "заспана, запухла, обтріпана, неряшниця, ненажерлива, валяється гола під колодою" і т. ін.
Подекуди на Україні Долю називали ще Таланом, і при цьому казали, що неодмінно в кожної людини є свій Талан. У декого Талан "невсипучий", працює непокладаючи рук, не спить ні хвилини. В кого такий Талан, тій людині добре: Талан її пильнує, а сама вона собі розкошує. Та як тільки Талан засне, тоді людині доводиться дуже важко: як вона не працює, а все нема користі.
Грецька міфологія називала долю мойрою, яка плете нитку життя кожній людині настільки міцну, що її не може розірвати сам Зевс. Індуїзм і буддизм використовують для цього вчення про карму – закон перевтілення душ. Якщо людині зараз погано, то це означає, що її душа в минулому втіленні поводила себе непристойно і нині змушена терпіти кару. Іслам говорить про спасителя Махді, який прийде у світ і винагородить кожного за його заслуги. До пришестя Махді світ приречений скніти у злі, стражданнях. Християнство для пояснення історичної долі людства використовує концепцію проесхатології – здійснення пророцьких очікувань пришестя Христа, Армагеддону – всесвітньої війни Бога з дияволом тощо.