Анімізм: первісна світоглядно-психологічна теорія

Відтворення первісних форм уявлень про душу в ранні періоди людської історії стає можливим на основі аналізу археологічних даних, старовинних ритуалів, які дійшли практично незмінними до нашого часу, а також даних фольклору, первісного мистецтва тощо.

На міфологічному етапі історії психології, який охоплює добу від появи перших людей до їх класового розшарування, відбувалось закладання фундаменту уявлень про ті явища і процеси, які сучасна наука відносить до загалу психічних. Свідомість первісної людини спромоглася на розподіл довколишнього світу на тіло (всі предмети, що реально існують) та душу (те, що спричинює зміни, як у світі, так і в самій людині). На цій підставі виникає фетишизм – культ неживих предметів – фетишів, які наділяються надприродними властивостями. Людина обожнює їх, пов'язує з ними можливість задоволення своїх бажань. Так поступово формується анімізм – світогляд первісної людини. Це такий рівень розуміння природи де душа визнається існуючою у всіх природних тілах, явищах та визначає їхні безперервні перетворення. При цьому вона здійснює метемпсихоз (з грец. "переселення душ") – мандри з одного тіла в інше.

Англійський етнограф Едвард Бернетт Тайлор (1832–1917) одним із перших дослідив прояви анімізму в первісних суспільствах і назвав його "мінімумом релігії". Творець психоаналізу Зігмунд Фройд вважав анімізм першою світоглядно-психологічною теорією людства. Адже немає жодного народу, у якого б не було уявлень про духів. "Спосіб, у який анімістична душа криється за проявами особистості, нагадує несвідоме" – відзначав З. Фройд.

Первісна людина відчуває жах і безпорадність перед силами природи. Тому одухотворення природи робить її більш близькою, більш зрозумілою. Первісна людина безсила, але вже не така безпомічна. Вона просить, благає, навіть залякує духів і демонів. Її психічний стан відображається в анімізмі, що З. Фройд називає психологічною теорією, а магію вважає її технікою, практичною іпостассю. Магія покликана примусити явища природи служити людині, захистити її від ворогів, надати їй сили для перемоги над ворогом. Мотивами, що спонукають до магічних дій, є бажання люди-ни. З часом психічний акцент переноситься з мотивів магічних дій на їх засоби й на самі дії.

З. Фройд проводить паралель між первісною людиною та дитиною. "Обом притаманна велика довіра до сили думок, обоє, не маючи реальних засобів для їх здійснення, звертаються до ілюзорно-оманливих засобів задоволення бажань". Резюмуючи свої думки, психоаналітик відзначає: "Принцип, що панує в магії, у техніці анімістичного образу думки, полягає в усемогутності думок". Прослідковуючи розвиток "всемогутності думок" в історії, З. Фройд відмічає, що коли на анімістичній стадії людина сама собі приписує їх неперевершену силу, то на релігійній стадії такою прерогативою вона наділяє богів, але все ж залишає за собою можливість впливати на богів різними засобами. У науковому світогляді людина визнає свою слабкість, підкоряється всім природним необхідностям. Всемогутність думки в магії збережена, тоді як в анімізмі частина цієї могутності вже передається духам. Але згодом і магічні дії мають силу лише в тому разі, коли в цьому дійстві бере участь віра.

Уявлення людей про душу в міфологічний період значною мірою визначають їх поведінку. Звичаї, ритуали, пов'язані з народженням, наданням ім'я, одруженням, зрілістю, похованням, спілкуванням з мертвими мають у своїй основі певне уявлення про душу. Дотримання ритуалів, звичаїв має на меті зберегти людську спільноту.

Чим відрізняються живе й мертве тіло, що складає причину неспання, екстазу, хвороби або смерті, що таке образ сновидіння? Відповідаючи на ці питання, люди створюють уявлення про душу, двійника, привида. Особиста душа, за міфологічними віруваннями, – це людський образ, який нагадує повітря, пару, тінь. Така душа вільно входить в тіло і виходить з нього. Вона здатна відвідувати тіла інших людей, тварин і навіть неживі речі, оволодіваючи ними, впливаючи на них, виступаючи причиною життя.