15

Особливості, принципи і види рекреаційно-туристичного районування. Туристсько-рекреаційні райони України.

1. Мета рекреаційно-туристичного районування.

2. Західний рекреаційно-туристичний макрорегіон: Карпатський і Подільський мезорегіони.

1. Ще одна схема поділу території України обумовлюється впливом природних і соціально-економічних чинників і викликана потребами розвитку туристичної галузі. На підставі цих факторів виділяються туристичні регіони і райони. Туристичний регіон являє собою територіально-туристичну систему, яка об'єднує кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об'єднані географічними, історичними, ресурсними факторами. Туристичний район - це група туристичних комплексів, об'єднаних спільною територіальною структурою туристичного господарства. Єдина схема туристичного районування на сьогодні не розроблена. Частина дослідників відокремлює чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район. Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним. У географічній енциклопедії України наводяться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський). Азово-Чорноморський рекреаційний регіон, до складу якого входять Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони. Регіон багатий на лікувальні грязі. Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон (Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області) охоплює Донецький, Придніпровський і Придністровський райони. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами. Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. В ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться на Закарпатті. Регіон має най-густішу річкову мережу в країні: 8729 річок. У ньому багато історико-культурних пам'яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, які з'єднують Західну і Східну Європу. Кримський рекреаційний регіон є унікальним осередком, що поєднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. В їх числі - Чорне і. Азовське моря, лікувальні грязі, термальні і мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам'ятки, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами. На території України (поблизу м. Рахова Закарпатської області) знаходиться умовний географічний центр Європи. Рекреаційно-туристичне районування – поділ території на певні таксономічні одиниці, які відрізняються структурою рекреаційно-туристичних ресурсів і напрямками їх освоєння, спеціалізацією рекреаційно-туристичного обслуговування, інтенсивністю рекреаційно-туристичних процесів.

У соціально-економічному аспекті рекреаційно-туристичне районування проводиться із метою підвищення ефективності територіального планування, прогнозування та управління рекреаційними процесами. Тобто, у завдання рекреаційно-туристичного районування входить не лише виділення сітки районів, а й пояснення причин існування відмінностей між ними, пошук шляхів управління рекреаційними процесами, розробка стратегії розвитку рекреаційно-туристичного господарства.

Слід зазначити, що в українській географії рекреації й туризму не склалося єдиної загальновизнаної схеми рекреаційно-туристичних районів.

За Бейдиком Олександром Олексійовичем, 2001) - територія України розділена також на шість рекреаційно-туристичних районів:

• Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франковська, Чернівецька області).

• Полісько-Подільський (Волинська, Рівненська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька області).

• Київсько-Дніпровський (Київська, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Черкаська області).

• Донецько-Дніпровський (Харківська, Донецька,Луганська, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська області).

• Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області).

• Кримський (АР Крим).

Дане районування було проведене на основі: 1/ аналізу питомої ваги рекреаційних територій у структурі земель; 2/ аналізу кількості місць в установах організованої рекреації; 3/ наявності центрів (ядер) районів; 4/ рекреаційно-туристської спеціалізації території в загальнодержавному поділі та інтеграції праці; 5/ спільності та напрямку використання рекреаційно-туристських ресурсів.

До питань районування останнім часом звертаються й владні структури. При підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів про стан туризму в Україні, парламентарям була запропонована картосхема "Рекреаційні регіони України", де виділено вісім рекреаційних регіонів : Кримський, Чорноморсько-Азовський, Карпатський, Подільський, Придніпровський, Донецький. Слобожанський та Поліський (слід зауважити, що розробники даної схеми відійшли від одного з принципів районування (єдність меж районів та кордонів адміністративно-територіальних одиниць) і окремі частини території кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Київська, Донецька, Запорізька, Херсонська область) віднесли до різних таксономічних одиниць.

Згідно зі схемою рекреаційно-туристичного районування України, розробленою І. В. Смалем, країна поділена на п'ять рекреаційно-туристичних макрорайонів і дев'ять районів мезорівня:

1. Західний, у межах якого виділено Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.) і Подільський (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька) мезорайони;

2. Поліський, до складу якого входять два райони мезорівня - Столичний (Київска, Чернігівська) і Волинський (Житомирська, Рівненська, Волинська);

3. Центрально-Східний із Придніпровським (Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська), Слобожанським (Сумська, Харківська, Полтавська) і Донецьким (Донецька, Луганська) мезорайонами;

4. Приморський, де виділено Приазовський (Запорізка, Херсонська) і Причорноморський (Одеська, Миколаївська) мезорайони;

5. Кримський (АР Крим).

У основу даного районування покладено: 1/ структуру природного і суспільно-історичного рекреаційно-туристичного потенціалу і його потужність;/ наявні елементи опорного рекреаційно-туристичного каркасу; 3/ індекси територіальної локалізації об'єктів рекреаційно-туристичної інфраструктури; 4/ рівень спеціалізації на окремих видах рекреаційно-туристичної діяльності; 5/ результати галузевих рекреаційних районувань - еколого-, ресурсно- та курортно-рекреаційного; 6/ результати групувань територіально-адміністративних одиниць України за рівнем розвитку сектору розміщення туристичної індустрії. При виділенні рекреаційно-туристичних районів також враховувалася інтенсивність туристичних потоків у межах адміністративно-територіальних одиниць.

Ми будемо користуватись схемою рекреаційно-туристичного районування України, розробленою І. В. Смалем.

Значна кількість існуючих схем рекреаційно -туристичного районування України свідчить про наступне: відсутність єдиного підходу до проведення районування; відносну слабкість української наукової школи районування в географії туризму й рекреації, що пояснюється незатребуваністю схем районування з боку державних управлінських структур. Підтвердженням цьому є й те, що в українській географії рекреації і туризму не склалося єдиної точки зору на сутність рекреаційного району.

Існує думка, що рекреаційним або рекреаційно-туристичним районом може бути лише така територія, де рекреаційно-туристична діяльність має домінуюче значення і є галуззю спеціалізації господарського комплексу.

2. Як ми вже зазначили у межах Західного макро- РТР виділено Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.) і Подільський (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька) мезорайони. Початок освоєння рекреаційних ресурсів краю відноситься до середини XIX ст., коли в ході пошуку нафтових родовищ і соляних покладів були відкриті перші лікувальні джерела.