Основні екзогенні процеси

(за В. Стецюком та І. Ковальчуком)

Генетичні типи процесів	Відображення в рельєфі (типові елементарні форми)
Денудаційні
Гравітаційні
Обвально-осипні	Обвали, осипи, ніші зриву
Зсувні	Зсувні цирки, сходи, стінки зриву
Осідання схилів	Уступи, обриви, рови осідання
Соліфлюкція	Вали, гряди, тераси, потоки, шлейфи
Суфозійно-карстові
Суфозійні	Лійки, западини, степові блюдця
Карстові	Лійки, печери, полья, каррові поля
Флювіальні
Ерозія лінійна	Борозни, промоїни, яри, ерозійні уступи
Ерозія бічна	Меандри, уступи річищ
Еолові
Дефляція	Улоговини видування
Посткріогенні
Морозобійне розтріскування	Тріщини, кам’яні багатокутники, плями-медальйони
Термоерозія	Вибоїни, промоїни, яри
Термокарст	Западини, лійки, озерні улоговини
Термоабразія	Бенчі, кліфи, хвилеприбійні ніші
Ніально-гляціальні
Нівація	Цирки, кари
Екзарація	Троги, рігелі, баранячі лоби
Лавини	Снігові зсуви, снігові лотки, улоговини
Абразійні
Морські та озерні	Бенчі, кліфи, хвилеприбійні ніші
Акумулятивні
Алювіальні	Заплави, пляжі, коси, перекати, берегові вали
Пролювіальні	Шлейфи, конуси виносу, глинисті підгірські рівнини
Алювіально-пролювіальні	Слабо нахилені плоскі рівнини
Дельтові	Низовинні рівнини з віялоподібним розміщенням проток і рукавів
Озерні	Акумулятивні тераси, берегові вали, підводні акумулятивні рівнини
Морські	Пляжі, коси, пересипи, підводні акумулятивні рівнини
Еолові	Дюни, бархани, гряди, пагорби
Флювіогляціальні	Тераси, конуси виносу, ози, ками, ділянки підльодовикових рівнин, прохідні долини, маргінальні канали, моренні гряди, друмліни
Хемогенні	Солончаки, сори (шори)
Фітогенні	Торфовища
Денудаційно-акумулятивні
Площинне змивання та делювіальні процеси	Деллі, шлейфи силових підніж
Еолові	Грядові, комірчасті (пористі) піски та їх модифікації
Підводні каламутні потоки	Каньйони, осуви, конуси виносу
Кріогенні	Горби піднімання, гідролаколіти, куруми
Комплексна денудація	Літоморфні останці, гребені, розсипища скельних порід
Зоогенні	Кротовини

Залежно від чинників, які визначають характер процесів, серед останніх розрізняють: флювіальні, які пов’язані з діяльністю вод поверхневого стоку і сприяють розвитку ерозійних та акумуляційних форм рельєфу; морські й озерні процеси, основним чинником проявлення яких є хвилеві рухи води, що сприяють абразії (руйнування берегів) і акумуляції уламкового матеріалу; гляціальні, які проявляються в районах розвитку льодовиків, основна діяльність яких полягає в екзарації (руйнуванню) гірських порід і існуючих форм рельєфу та створенні нових шляхом акумуляції матеріалу; кріогенні, які відбуваються в межах кріолітозони (зони багатолітньомерзлих порід), де зазвичай змінюється фізичний стан води (замерзання, відтаювання), відбувається руйнування гірських порід і акумуляція матеріалу; карстові, суть проявлення яких полягає в розчиненні та вилуговуванні гірських порід підземними і поверхневими водами; еолові, пов’язані з геологічною діяльністю вітру, вираженою через коразію (зіскоблювання), дефляцію (видування) і акумуляцію матеріалу; біогенні, чинниками яких життєдіяльність живих організмів, які руйнують породи (біогенне вивітрювання), а також сприяють акумуляції матеріалу; процеси на схилах, рушійною силою яких є гравітація і площинні води, що сприяють знесенню і акумуляції уламкового матеріалу, в формуванні якого були задіяні інші процеси.

Основним рельєфотворчим чинником є клімат. Він обумовлює характер і інтенсивність процесів руйнування, а також визначає характер денудації. Окрім того в різних кліматичних умовах одні і ті ж самі гірські породи по різному будуть взаємодіяти з зовнішніми силами. В зв’язку з цим у різних кліматичних умовах утворюються різні форми рельєфу навіть у тому випадку, якщо зовнішні сили діють на однорідні геологічні структури, складені літологічно подібними породами. Клімат впливає на рельєфотворчі процеси як безпосередньо, так і опосередковано через гідросферу, ґрунтово-рослинний покрив та інші компоненти природного середовища.

Однією з функцій клімату є рослинний покрив, який також визначає характер проявлення тих чи інших рельєфотворчих процесів. Наприклад, в умовах добре розвинутого рослинного покриву не тільки на рівнинах, але й крутих схилах, суттєво знижується активність вод поверхневого стоку, що значно мінімізує руйнування гірських порід і існуючого рельєфу. Поверхні з розрідженим рослинним покривом, або які позбавлені його, легко піддаються ерозійним процесам, а при наявності сухих пухких продуктів вивітрювання зростає роль діяльності вітру.

Німецький вчений А. Пенк, враховуючи наявність кліматичної зональності на Землі, виділив три основних кліматичних типи, які відрізняються формами рельєфу: нівальний, гумідний і аридний.

Нівальний клімат (лат. nivalis – сніговий) характеризується випаданням твердих атмосферних опадів в кількостях більших ніж їх може розтанути та випаруватися впродовж короткого і холодного літа. Накопичення снігу сприяє утворенню сніжників та льодовиків, які і виступають основними рельєфотворчими чинниками в цих кліматичних умовах. Там де поширені льодовики формування рельєфу прямо підпорядковано характеру проявлення їх геологічної діяльності, що сприяє утворенню гляціального рельєфу. В районах розвитку вічної мерзлоти (кріолітозона), де інтенсивно розвиваються процеси фізичного вивітрювання (головним чином морозного) гірських порід, формується кріогенний рельєф.

Гумідний клімат (лат. humsdines – вологий) властивий для районів, де кількість атмосферних опадів перевищує кількість випаровування і інфільтрацію в земну кору. Тут активно проявляється поверхневий стік, який сприяє розвитку площинної денудації продуктів вивітрювання, формуванню руслових тимчасових і постійних потоків, які є причиною утворення ерозійних форм рельєфу – долин рік, ярів, балок тощо. В умовах гумідного клімату також активно відбувається руйнування порід хімічним шляхом (хімічне вивітрювання), однією з форм проявлення якого є розчинення, що сприяє активному розвитку карстового процесу.

Аридний клімат (лат. aridus – сухий) характеризується незначною кількістю опадів і інтенсивним випаровування. Рослинний покрив у таких областях дуже розріджений або відсутній зовсім, що сприяє активному руйнуванню (вивітрюванню) гірських порід внаслідок різких коливань добової температури (так зване температурне вивітрювання). В таких умовах ерозійна діяльність послаблена, а головним рельєфотворчим чинником є вітер. Сухість продуктів руйнування сприяє перевіюванню їх з відкритих поверхонь, а також видування з тріщин гірських порід. Це сприяє препаруванню більш стійких порід і утворенню різноманітних скульптурних форм подібних на стовпи, гриби тощо. Типовими формами рельєфу аридних кліматичних зон є пустелі, ускладнені барханами, піщаними грядами та іншими акумулятивними формами, а також денудаційні улоговини, які є наслідком видування пухких продуктів руйнування гірських порід.

Вивчення просторового розташування генетичних типів екзогенного рельєфу і зіставлення їх з сучасними кліматичними зонами показує, що взаємозв’язок між кліматом і рельєфом зазвичай порушується. Як приклад можна навести північні райони Європи, включаючи північ України, де поширені форми рельєфу створені діяльністю льодовика, які сьогодні знаходяться в гумідній кліматичній зоні. Така невідповідність пояснюється тим, що в недалекому минулому значні північні простори Європи були покриті кригою і знаходились в зоні нівального клімату. Такий рельєф, що сформувався при одних кліматичних умовах і зберігся при інших, називають реліктовим (лат. reliktus - залишений). Вивчення такого рельєфу дозволяє говорити про зміни кліматичних обстановок впродовж певного часу, що має значення при відтворенні геологічної історії нашої планети, а також вказує на те, що вигляд екзогенного рельєфу земної поверхні визначається не тільки особливостями сучасного клімату, але й клімату минулих епох.