ОБЛІК ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

4.1. Визначення та види дебіторської заборгованості

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансових звітах визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Норми цього П(С)БО застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юри­дичними особами незалежно від форми власності (крім бюджетних установ).

Згідно з П(С)БО 10 дебітори — це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їхніх ек­вівалентів або інших активів. Відповідно дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

За терміном погашення розрізняють довгострокову та поточну дебіторську заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість буває забезпечена (векселями) та незабезпечена.

Дебіторська заборгованість поділяється також на:

• безнадійну;

• сумнівну;

• дійсну.

Визначення цих видів буде подано нижче. Залежно від виникнення дебіторська заборгованість поділяється на:

• дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги;

• векселі отримані;

• дебіторську заборгованість за розрахунками;

• іншу поточну дебіторську заборгованість.

4.2. Облік розрахунків з покупцями (замовниками) та сумнівних боргів

Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги виникає, коли підприємство реалізує товари в кредит, тобто з відстроченням платежу.

Для бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості використовується рахунок 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», який має два субрахунки:

• 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»;

• 362 «Розрахунки з іноземними покупцями».

За дебетом рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» відображається вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг, яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов’язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів і включені у вартість реалізації.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

Продаж товарів, робіт або послуг відображається записом:

Дебет 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

Кредит 70 «Доходи від реалізації»

На суму ПДВ:

Дебет 70 «Доходи від реалізації»

Кредит 641 «Розрахунки за податками» (аналітичний рахунок «Розрахунки за податком на додану вартість»)

Одночасно відображається собівартість реалізованих товарів, робіт або послуг:

Дебет 90 «Собівартість реалізації»

Кредит 26 «Готова продукція»

Кредит 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва»

Кредит 28 «Товари»

За кредитом рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» відображається погашення дебіторської заборгованості.

Якщо дебіторська заборгованість погашається грошовими коштами, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах або в касу, складається запис:

Дебет 30 «Каса»

Дебет 31 «Рахунки в банках»

Кредит 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

Погашення дебіторської заборгованості взаємозарахуванням відображається таким записом:

Дебет 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»

або

Дебет 68 «Розрахунки за іншими операціями»

Кредит 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» тощо.

При реалізації товарів у кредит підприємство має ризик непогашення всієї дебіторської заборгованості. Тому на підприємстві завжди є дебіторська заборгованість, щодо повернення якої є сумніви.

Кожне підприємство повинно визначити резерв сумнівних і безнадійних боргів, щоб достовірно відобразити активи. Якщо резерв не визначити, то активи будуть завищені, що порушує принципи фінансового обліку. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначає, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення такої вартості необхідно від дебіторської заборгованості на дату балансу відняти величину резерву сумнівних боргів, яка визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим в обліковій політиці підприємства необхідно визначити, який метод розрахунку величини резерву сумнівних боргів буде використовуватися на підприємстві згідно з П(С)БО 10.

Суб’єкт господарювання створює резерв відпусток, резерв гарантійних забезпечень. Узагальнення інформації про рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів, і про включення їх до витрат поточного періоду ведеться на рахунку 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів». На обов’язковість формування резервів на виплату відпусток та резерву преміювання вказує також П(С)БО 26.

У зв’язку зі змінами, внесеними в Положення (стандарти) бухгалтерського обліку наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2002 р. № 989, які набули чинності з 21 грудня 2002 р., у ст. 13 П(С)БО 11 «Зобов’язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. № 20, зазначено: «Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:

• виплату відпусток працівникам;

• додаткове пенсійне забезпечення;

• виконання гарантійних зобов’язань;

• реструктуризацію;

• виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами».

До внесення змін ст. 13 мала дещо інше твердження, а саме:

«Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на ...»

Таким чином, зміни вказують на те, що підприємства повинні створювати резерв для забезпечення виплат відпусток. До змін підприємства мали право вибору, яке закріплювали в наказі про облікову політику. Для чого підприємству потрібно створювати такий резерв?

Формування резерву для забезпечення виплат відпусток необхідне для цілей бухгалтерського обліку, а саме — для планомірного формування собівартості продукції (робіт, послуг). Щомісяця розрахована сума резерву включається в бухгалтерському обліку до складу витрат звітного періоду.

Що ж стосується оподаткування, то Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР не передбачено віднесення до валових витрат створення резерву для забезпечення виплат відпусток.

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11.12.95 р. № 323, оплата щорічних відпусток включається до складу фонду оплати праці підприємства. Відповідно до п. 5.6.1 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку до складу валових витрат платника податку належать витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної й додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат.

Сума відпускних включається до складу валових витрат у тому звітному періоді, в якому здійснюється їх безпосереднє нарахування до виплати.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків № 291 від 30.11.99 р. облік руху й залишків коштів на оплату чергових відпусток працівникам ведеться на субрахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток» рахунка 47 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів». За кредитом субрахунка відображається нарахування резерву, за дебетом — його використання. На цьому ж рахунку також узагальнюється інформація про забезпечення обов’язкових відрахувань на оплату відпусток: збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття та від нещасного випадку на виробництві.

В Інструкції 291 наведений механізм нарахування резерву.

Для зручності подамо його у вигляді формули:

Рм = Фоп × Вп/ Фопп + Сстр.,

де Рм — місячна сума резерву;

Фоп — сума фактично нарахованого у звітному місяці фонду оплати праці;

Вп — планова річна сума на оплату відпусток;

Фопп — планова річна сума фонду оплати праці;

Сстр — сума збору та внесків на обов’язкове соціальне страхування.

Щоб визначити суму Сстр, варто помножити перший показник [Фоп × Вп / Фопп] на відповідні ставки зборів і внесків. Збір на обов’язкове пенсійне страхування — 32,3 %, внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,9 %, внесок на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування на випадок безробіття — 1,6 %, внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві — за ставкою, яка залежить від галузі економічної діяльності підприємства, згідно з Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 р. № 2272-ІІІ, зі змінами та доповненнями.

Щомісяця розрахована сума резерву в бухгалтерському обліку включається до складу витрат (витрат періоду) (рахунки 92, 93, 94) чи виробничої собівартості (рахунки 23,91). Під час оподаткування така сума до валових витрат не включається. Отже, нараховуючи резерв на відпустки, підприємство рівномірно розподіляє суми резерву у витратах періоду чи виробничій собівартості з бухгалтерського обліку і в результаті уникає різких коливань собівартості продукції.

У разі безпосереднього нарахування відпускних працівникам така сума вже не долучається до витрат звітного періоду в бухгалтерському обліку, а нараховується за рахунок коштів сформованого резерву. У валові витрати включаються суми відпускних і нарахування на такі суми в момент нарахування.

Розглянемо приклад.