2.2. Ранні теорії менеджменту

Початком визнання управління наукою і самостійною галуззю досліджень вважається 1911 р., коли Фредерік У. Тейлор опублікував свою книгу «Принципи наукового управління». Але головною силою, яка підштовхнула цікавість до управління ще раніше, була промислова революція в Англії.

Необхідність виділення управлінської діяльності в окрему функцію виникла наприкінці XIX - початку XX століть. Ідея про те, що управління саме по собі може зробити значний внесок у розвиток і успіх організації, вперше зародилася в Америці.

Саме в цей період почалося формування деяких прийомів організації виробництва, які дозволяли підвищити його ефективність. Але в той час управління не розглядалася як самостійна сфера діяльності, а вважалося таким собі допоміжним засобом, що дозволяє поліпшити роботу.

2.2.1. Чотири підходи до теорії управління

У міру розвитку управлінської науки сформувалися чотири основні підходи, кожен з яких має свої особливості і вносить свій внесок у розвиток теорії і практики управління.

Підхід з позицій виділення управлінських шкіл

Тут розглядаються чотири основні школи управління, такі як школа наукового управління, адміністративна школа, школа людських відносин і науки про поведінку, а також кількісна школа.

Підхід, який розглядає управління як процес

Прихильники цього підходу стверджують, що управлінська діяльність являє собою безперервний процес здійснення управлінських функцій, кожна з яких в свою чергу теж являє собою безперервний процес.

Підхід з позицій системності

У цьому випадку організація розглядається як сукупність взаємозалежних і взаємозалежних елементів.

Основні з цих елементів: структура, завдання, технології і люди. Кожна зі складових системи орієнтована на досягнення властивих саме їй цілей.

Ситуаційний підхід

Він концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує величезна кількість факторів, що впливають на ефективність, як усередині організації, так і в зовнішньому середовищі, не існує єдиного «кращого» способу керувати.

Ситуаційний підхід передбачає, що найбільш ефективним методом у кожному конкретному випадку є метод, який найбільше відповідає даній ситуації.

2.2.2. Сфери управління

В рамках окремої організації виділяються відокремлені області діяльності, менеджмент кожної з яких має свою специфіку. Сюди відносяться виробництво, фінанси, збут і маркетинг, служби постачання, робота з персоналом.

Управління виробництвом

Передбачає оптимізацію використання матеріально-технічного, ресурсного і кадрового потенціалу підприємства з метою виробництва продукції належної якості з найменшими витратами та у встановлені терміни.

Управління фінансами

Включає в себе регулювання грошових потоків, формування інвестиційного портфеля, визначення частки власних і позикових коштів у структурі капіталу підприємства і контроль усіх фінансових показників його діяльності.

Управління збутом

Це діяльність з розробки маркетингової стратегії підприємства, формування каналів збуту готової продукції, відстеження кон'юнктури ринку, проведення рекламних та піар-заходів, а також контроль і коригування обсягів продажів.

Управління постачанням

Включає складання графіків постачання сировини і матеріалів, контроль за своєчасністю поставок, а також за якістю сировини що поступає та комплектуючих. Менеджмент постачання передбачає також укладення договорів на постачання і пошук найбільш відповідних постачальників.

Управління персоналом

Сюди входить діяльність з тестування і відбору потенційних співробітників організації, розробка способів стимулювання праці, а також робота з співробітниками всередині підприємства з метою підвищення ефективності інформаційного обміну між різними рівнями управління і всередині різних функціональних підрозділів організації.

У першій половині XX ст. розвивалися чотири різні школи управлінської думки: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології та людських стосунків і школа науки управління (або кількісна школа). Прихильники кожного з цих напрямів вважали, що їм вдалося знайти ключ до найефективнішого досягнення цілей організації. Дослідження, що здійснювалися потім, та наукові спроби застосувати теоретичні відкриття шкіл на практиці свідчать, що багато відповідей на запитання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. Проте кожна зі шкіл зробила значний внесок у галузь управління.

Наукове управління (1885—1920) найтісніше пов'язане з працями Ф.У. Тейлора, Френката Лілії Гілбреті Г. Ганта. Вони вважали, що, застосовуючи спостереження, дослідження, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх ефективнішого виконання; вивчали робочі операції з метою вилучення зайвих, непродуктивних рухів та, використовуючи стандартні процедури й обладнання, прагнули підвищити ефективність роботи.

Важливе значення цієї школи в тому, що відбувалося систематичне стимулювання з метою зацікавити робітників у поліпшенні продуктивності та збільшенні обсягів виробництва; передбачалися також короткі перерви для відпочинку під час праці у виробництві. Отже, термін, який давали на виконання певних завдань, був реалістичним і справедливо встановленим. Це давало змогу керівництву визначити норми виробництва і плани тим, хто перевищував установлений мінімум. Працівники, котрі виготовляли більше, отримували відповідно більшу винагороду. Представники школи наукового управління визнавали також значущість відбору людей, які фізично й інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі. Особливу увагу звертали на велике значення навчання. Школа наукового управління також виступала на захист відокремлення управлінських функцій обмірковування та планування від фактичного виконання роботи.

Класична (адміністративна) школа в управлінні (1920—1950).

Автори праць про наукове управління в основному досліджували процес управління виробництвом. Вони займалися підвищенням ефективності на рівні, нижчому ніж управлінський. Після виникнення адміністративної школи спеціалісти почали розвивати підходи до вдосконалення управління організацією загалом.

Класики намагалися визначити загальні характеристики та закономірності організацій. Мета класичної школи полягала у створенні універсальних принципів управління. При цьому вона випливала з ідеї, що дотримання таких принципів сприятиме тому, що організація досягне успіху.

А. Файоль, з ім'ям котрого пов'язують виникнення класичної (адміністративної) школи, запропонував такі принципи управління:

1. — поділ праці;

2. — повноваження та відповідальність;

3. — дисципліна;

4. — єдиноначальність;

5. — єдність напряму;

6. — підпорядкованість особистих інтересів загальним;

7. — винагородження персоналу;

8. — централізація;

9. — скалярний ланцюг;

10. — порядок;

11. — справедливість;

12. — стабільність робочого місця та персоналу;

13. — ініціатива;

14. — корпоративний дух.

Головний внесок Файоля в теорію управління полягає в тому, що він дослідив управління як універсальний процес, що складається з таких взаємопов'язаних функцій, як планування й організація.

Школа людських стосунків (1930—1950). Науки про поведінку (1950 р. — донині). М.П. Фоллет та Е. Мейо — найбільші авторитети в розвитку школи людських стосунків в управлінні. Дослідники психологічної школи вважали: якщо керівництво турбується про своїх працівників, то й рівень їх задовільності має збільшитись, що сприятиме підвищенню продуктивності праці. Вони рекомендували використовувати прийоми управління людськими стосунками, сутність яких полягала в ефективнішому впливові безпосередніх начальників, проведенні консультацій з працівниками та наданні їм більших можливостей спілкування на роботі.

Основною метою школи наук про поведінку було поліпшення ефективності організації шляхом підвищення ефективності її людських ресурсів. Головний постулат школи — правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме збільшенню ефективності як окремого працівника, так і організації загалом. Представники періоду розвитку поведінково-біхевіористського напряму — Р. Лайкерт, Д. Мак-Грегор і Ф. Герцберг.

Наука управління, або кількісний підхід (1950 р. — до сьогодні). Кількісні методи було згруповано під загальною назвою Дослідження операцій. Це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після виникнення проблеми група спеціалістів з дослідження операцій розробляє вирішення цього питання. Як правило, модель спрощує реальність або відображає її абстрактно. Моделі полегшують розуміння труднощів реальності. Після створення моделі змінним задаються кількісні значення, що дає змогу об' єктивно порівняти й охарактеризувати кожну змінну та зв'язки між ними. Ключовою властивістю науки управління є заміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями.