3. Формування ефективної конкуренції в економіці України .

Основна увага, пов’язана з підвищенням конкурентоспроможності економіки держави, приділяється забезпеченості факторами виробництва, які можуть використовуватися для розвитку галузі і створення конкурентних переваг. Окремі фактори по-різному впливають на створення конкурентних переваг, до того ж вони можуть відрізнятися за характером дії та джерелами відтворення, що також треба врахувати. Свого часу конкурентоспроможність економіки держави значною мірою залежала від наявності у неї основних факторів виробництва — природних ресурсів (землі, лісів, води, мінеральної сировини), трудових ресурсів та капіталу. З розвитком виробництва і технічними прогресом конкурентоспроможність стали визначати фактори вищого рівня, так звані розвинуті — це насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення тощо. Але найвизначальнішу роль у створенні конкурентних переваг відіграють спеціалізовані фактори — спеціальна інфраструктура, спеціальні знання у вигляді науково-технічних баз даних по окремих галузях і виробництва, наявність фахівців відповідного профілю знань тощо.

Досвід економічної перебудови в Україні дає підстави вважати, що на сучасному етапі економічних реформ вагомим чинником оздоровлення економіки, яка зазнає труднощів від скорочення внутрішнього попиту на промислову продукцію, може стати істотне розширення зовнішньої торгівлі.

Водночас сама торгівля не може зробити економіку конкурентоспроможною. Конкурентоспроможність — це комплексна категорія, її переваги остаточно реалізуються через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за рахунок структурної перебудови і дійової промислової політики.

Теорія конкуренції виходять з того, що конкурують не країни, окремі виробники чи продавці продукції. Але економічний успіх держави, тобто її конкурентоспроможність, безпосередньо визначається наявністю в неї конкурентоспроможних галузей і виробництва. Тому підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників має стати найважливішим пріоритетом промислової політики України, яка повинна знайти всебічну активну підтримку в діях уряду і вплинути на формування сприятливого внутрішнього та зовнішнього нормативно-правового поля конкуренції. Це досить велика за обсягом і кропітка робота. Вона потребує постійного і ґрунтовного обстеження конкурентного середовища з визначенням особливостей національної економіки та світового ринку, умов виробництва і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції.

Жодна з країн, навіть найрозвинутіша, не ставить за мету досягнення ефективної конкуренції по всьому асортименту продукції, яку вона може виробляти. Пріоритет надається лише тим секторам економіки, які мають умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку. Для України, щоб запобігти нераціональному використанню національних ресурсів у процесі структурної перебудови, особливо актуальним є визначення саме таких галузей і створення дійового механізму підтримки пріоритетних виробників та вдосконалення на цій основі структури виробництва. Таким чином, йдеться про формування такої ідеології промислової політики, яка була б адекватна умовам ринку, вимогам незалежності держави та її ефективного інтегрування у світову економічну систему. Практичною основою її створення й реалізації має стати розв’язання таких головних завдань:

— оцінка ступеня конкурентоспроможності національної економіки з визначенням умов і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції, збільшенню експортного потенціалу держави;

— обгрунтування пріоритетних галузей, виробництва та видів продукції, що мають або можуть отримати в короткостроковому і середньостроковому плані конкурентні переваги на світовому ринку;

— визначення шляхів і заходів державного сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, зокрема за рахунок цільової підтримки пріоритетних галузей і виробництва;

— поєднання зусиль держави у здійсненні структурної перебудови, інноваційної політики та соціально-економічного розвитку регіонів з підвищенням конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

— науково-практичне та інституційне забезпечення заходів щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, виходячи з національних умов та особливостей світового ринку.

Говорячи, про формування конкуренції в Україні, неможливо не згадати про монополію, складова частина, якої в економіці України мала на певному етапі розвитку, не аби яке значення. Економіка України в 1991 році була суцільно монополізованою — адже для планової економіки монополізм є засобом існування. Тому першочерговим завданням стало як можна скоріше усунути економічний монополізм, демонополізувати економіку.

Стан монополізму в економіці України обумовив різноманітність шляхів демонополізації, сформульованих у Державній програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції, прийнятій Верховною Радою України в грудні 1993 року. В ній поряд зі структурними засобами демонополізації, тобто тими, які передбачили зміну структури учасників ринку, а саме: децентралізацію управління, поділ державних монопольних утворень, ліквідацію державних організаційних структур монопольного типу, — передбачено і більш складні, не структурні дії, спрямовані на зміну структури відповідних ринків, не зачіпаючи структури суб’єктів господарювання, які на них вже працюють. До них належать зниження або зняття бар’єрів, що обмежують вступ суб’єктів господарювання на існуючі ринки, та стимулювання вступу на монополізовані товарні ринки нових суб’єктів господарювання.

Антимонопольний комітет України, який створено Законом України «Про Антимонопольний комітет України» у 1993 році, не наділений повноваженнями щодо безпосередньо прийняття рішень з демонополізації, наприклад, стосовно реструктуризації підприємств (один з не багатьох випадків примусового поділу монопольного утворення — ЗАТ ”Донмолпром”, пов’язаний із зловживаннями ним монопольним становищем) чи зняття обмежень на певні види підприємницької діяльності, змін режиму оподаткування, квотування тощо. Участь у процесах демонополізації органи Комітету брали шляхом надання пропозицій і рекомендацій з цих питань; погодження і надання висновків до проектів нормативних актів; виконання функцій секретаріату Міжвідомчої комісії з питань демонополізації та інші. Особливо ефективним інструментом виявилося використання повноважень щодо контролю за процесами перетворення державної власності; надання згоди на створення холдингових компаній. При цьому Комітет виходив з того, що перетворення державного монопольного утворення на приватне, і відповідно, послаблення громадського контролю за його діяльністю, значно посилює можливість негативних наслідків монополізму. Як висловився при обміні думками один з колег з Європейської Комісії: ”Немає нічого гіршого за державну монополію. Крім монополії приватної”.

В будь-якому випадку рішення приймалися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування.

Протягом 1994 — 1997 років органами Комітету не допущено приватизації без розукрупнення понад 1250 монопольних утворень.

У 1992 році Верховною Радою України прийнято Закон України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності.» який заклав першу цеглину у фундамент демонополізації. При цьому основні тенденції економічного розвитку України вносили свої корективи у формування законодавчої бази країни, тому в різні періоди було прийнято низку Законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001р.). Вказані заходи не могли не дати позитивних результатів. Серед ринків, на яких наслідки демонополізації є найбільш відчутними, можна назвати регіональні ринки зберігання та переробки зерна, борошна, крупи, комбікормів; реалізації лікарських засобів; будівництва, ремонту та експлуатації автошляхів обласного підпорядкування; реалізації та зберігання нафтопродуктів; постачання та реалізації мінеральних добрив і отрутохімікатів; живої товарної риби, м’яса, птиці, ковбасних виробів, продукції з незбираного молока тощо.

У галузі електроенергетики ліквідовано 8 енергооб’єднань, які до цього фактично здійснювали контроль над усією господарською діяльністю галузі і на їх основі створено 35 суб’єктів господарювання. Децентралізацію управління в електроенергетиці забезпечило створення Національної комісії з питань регулювання цієї галузі. Здійснені заходи заклали основу для створення конкурентного оптового ринку електроенергії.

Значним фактором у подальшому розвитку конкуренції на ринку торгівельних послуг став Указ Президента України від 30 грудня 1994 року ”Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні”. У ході його реалізації було розукрупнено більшість торгів, відділів робітничого постачання, трестів та інших структур монопольного типу. Зокрема, на вимогу територіального відділення Комітету міста Києва протягом 1995 року було розукрупнено 23 монопольних утворення з виділенням 94 магазинів як окремих суб’єктів господарювання. Здійснено реструктуризацію 13 райгастрономторгів та районних плодоовочевих комбінатів. При цьому частка кожного з них на відповідних ринках тепер не перевищує 20%. Аналогічні заходи було вжито територіальними відділеннями Комітету і в інших містах України.

Найбільш активно заходи з демонополізації за участю органів Комітету відбувалися на ринках переробної промисловості АПК. Протягом 1995 — 1996 років ліквідовано 12 з 15 загальнодержавних організаційних структур монопольного типу. Аналогічні процеси здійснено стосовно монопольних утворень на регіональних ринках. Так, лише у 1997 році ліквідовано більше 100 обласних виробничих об’єднань цієї галузі.

Незважаючи на те, що загальний кризовий стан економіки не завжди дозволяє швидко виявити переваги конкурентного середовища, ряд позитивних прикладів можливо навести вже сьогодні.

Так, завдяки виконанню пілотного проекту демонополізації в процесі приватизації виробничо-торгівельного підприємства ”Волиньхліб” на ринку хліба і хлібобулочних виробів Волинської області діє 46 самостійних підприємств. Конкуренція між ними вже призвела до стабілізації роботи підприємств, що приватизувалися, а також до зниження ціни на продукцію майже всіх суб’єктів ринку. Крім того, деякі хлібозаводи встановили знижки на ціну своєї продукції, що відпускається школам-інтернатам, лікарням, госпіталю інвалідів війни, будинкам для людей похилого віку в розмірі 7-10%.

Взагалі, фінансова криза показала: в регіонах, де проведено демонополізацію і створено повноцінне конкурентне середовище, зростання цін набагато нижче. Про це свідчать дані з Кіровоградської та Черкаської областей. Найменше фінансова криза зачепила ціни у Рівненській області, де одним з перших в Україні завершився процес структурної демонополізації регіональних ринків.

Загальним підсумком демонополізації є те, що час, коли вся економіка держави була єдиним блоком, єдиною економічною одиницею, на чолі якої стояв Кабінет міністрів закінчився. Окрім підприємств, які входять до державного сектору, і до певної міри все ще перебувають під адміністративним впливом, економіка керується вже приватними і конкурентними стимулами.

Констатуючи створення в Україні критичної маси конкурентних відносин, за досягнення якої вони стають самостійним і потужним чинником розвитку економіки, ми водночас повинні мати на увазі, що ця критична маса ще є недостатньою для того, щоб її результати можна було б вважати остаточними. Нашій державі важливо проявити достатньо політичної волі, щоб подолати спокусу прийняття антиконкурентних рішень, що можуть і здатні дати хвилинний ефект, але в перспективі завдають величезної шкоди економіці та суспільству. Це стає особливо актуальним, коли ми бачимо, як проблеми окремих галузей вирішуються за рахунок створення монопольних посередників (в агропромисловому комплексі, в електроенергетиці). Доводиться чути, що у період загострення економічної кризи проблеми конкуренції втрачають свою актуальність (нехай буде монополія, а потім — розберемось). Безумовно, відхилення від норми, якісь компроміси можуть бути, але недопустимо, щоб у сукупності ці винятки досягли межі, за якою кількість переходить у якість, коли може зруйнуватися досягнута з великими зусиллями критична маса конкурентних відносин, про які йдеться.

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогоднішній день створено законодавчу базу й організаційні засади здійсненні ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до ї розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

Висновки

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Державна політика у створенні конкурентних переваг має зосереджувати зусилля, насамперед, на тих напрямах, де роль держави незамінна, — на розвитку загальної інфраструктури, освіти, науки, створенні нормативно-правового поля конкуренції. Загальний ефект від цього для країни в цілому буде набагато більшим, ніж для окремого підприємства чи виробника. У справі розвитку конкурентоспроможності підприємств промислова політика має бути спрямована на розв’язання таких завдань:

• забезпечення рівного й вільного доступу національних виробників до основних і загальних факторів виробництва;

• постійний розвиток і вдосконалення інфраструктури — транспорту, логістики, телекомунікацій, зв’язку, освіти, охорони здоров’я і науки;

• вдосконалення нормативно-правової основи розвитку конкурентного середовища, недопущення проявів монополізму на внутрішньому ринку і створення рівних умов для конкуруючих суб’єктів;

• розвиток вимогливого попиту на продукцію і послуги шляхом введення прогресивних стандартів якості, розширення правової бази споживчих товариств, на основі поширення достовірної інформації про товари та послуги;

• стимулювання підприємств до проведення глобальної стратегії щодо перспектив розвитку, підвищення ефективності, конкурентоспроможності та розширення експорту;

• проведення узгодженої структурної політики між країнами СНД щодо розвитку конкурентоспроможності підприємств і забезпечення рівних умов конкуренції;

• підпорядкування усіх сфер політики інтересам промислової політики, бо досить часто заходи, на які покладалися великі надії при реформуванні окремих сторін економічних відносин, — визначення науково-технологічних пріоритетів, податкове і митне регулювання, кредитна політика і пільги — в інтегрованій системі ”державна політика – промислова політика” не дають бажаних результатів.

Конкуренція як комплексна категорія дає змогу ввести в дію великий потенціал ринкових стимулів ділової активності, які поки що використовуються недостатньо. Проводячи активну промислову політику, інструментом якої є добросовісна конкуренція, ми можемо досягти бажаного узгодження інтересів держави і підприємства.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.

У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

Список використаної літератури.

1. В.Д.Базилевич Економічна теорія: Політекономія: Підручник -6-те видання – К.: Знання-Прес, 2007

2. Дахно І.І. Антимонопольне право: Курс лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1998.

3. Доповіді Х міжнародної науково-практичної конференції – К.: Рута, 1998.

4. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня

2001 р. № 2210–111.

5. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від

26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ // ВВР України. — 1993. —

№ 50.

6. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від

7 червня 1996 р. № 236/96-ВР // ВВР України. — 1996.

8. Закон України “Про природні монополії” від 20 квітня 2000 р.

9. Рейтинг стран по конкуренции.// Финансовые рынки и ценные бумаги №5. 2003.- ст..29-30

10. Костусев. Конкуренція і монополія в їх історичній динаміці // Економіст, №5, 2003. ст.. 86-89

11. Борисенко Конкурентна політика в Європейському співтоваристві // Вісник Української Академії при Президентові України, №3,2004.

ст..575-581

12. Саблук Формування і функціювання ринкової конкуренції// 2000.

13. Маконнелл. К., Брю. С . Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика. 1992. Т. 1.

14. Павленко Ф., Якубовський М. Підвищення конкурентоспроможності виробництва в країнах з перехідною економікою // Економіка України, № 11, 1998, С. 42—51.

15. Тукенов А. А. Рынок электроэнергии: от монополии к конкуренции / А. А. Тукенов. - М. : Энергоатомиздат, 2007. - 416 с.