Тема 5 Господарство українських земель в умовах панування феодальної системи в Україні (хvі- хvііІст.)

1. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІст.

2. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.

3. Мануфактурний період української промисловості.

1. Аграрні відносини в Україні у хvі - перш. Пол. ХvііІст.

Господарство України на відміну від країн Західної Європи па поч. ХVІст. розвивалося в умовах недержавності. Українські землі належали Великому князівству Литовському (ВКЛ), Польському і Угорському королівствам, Молдавському князівству.

Внаслідок об’єднання ВКЛ і Польського королівства (Люблінська унія 1569р.) утворилася держава - Річ Посполита.

У сер. ХVІст. на Нижньому Подніпров’ї козаки заснували Запорозьку Січ, що була зародком відновленої Української держави.

Земельна власність зосереджувалась переважно в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. З сер. XVI ст. почало формуватися козацьке землеволодіння .

Більша частина земель в Україні була зосереджена у магнатів. У 70-80 –х р. XVIст. у Руському і Волзькому воєводствах двом десяткам магнатів. Які володіли 10 і більше населеннями, належало майже 1/3 приватних шляхетських сіл і міст.

Особливо швидко це магнатське землеволодіння зросло після Люблінської унії 1569 р. , коли почалась колонізація наддніпрянських і запорізьких земель.

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, шлюбів. Пожалувань короля, купівлі та захоплення земель. Права на придбані або загарбані землі затверджувалися королівськими грамотами.

В аграрному господарстві значного розвитку набуло шляхтське землеволодіння. У ВКЛ оформлення шляхти як привілейованого стану та його остаточне відокремлення від „поспільства „ (селянства) було завершено у сер. XVII ст. У1528 р. було проведено перепис шляхти.

Оформленню шляхетського стану сприяла аграрна реформа (волочна поміра ) 1557 р. , підчас якої перевірялися права на шляхетство. За Люблінською унією шляхта звільнялася від військової служби і державних повинностей.

На початку XVII ст. в Україні налічувалося близько 1 тис. шляхетських і 250 магнатських маєтків.

Неухильно зростала велика феодальна власність у Закарпатті та Північній Буковині.

Протягом XVI ст. у ВКЛ відбувалося законодавче закріплення прав магнатів і шляхти на землю.

Люблінська унія 1569 р. підтвердила звільнення шляхетського землеволодіння від усіх обмежень. Шляхта могла володіти землею в обох частинах держави.

В цей час продовжувало зростати володіння православної, уніатської та католицької церков. Церкви багатіли за рахунок захоплення селянських земель, підписувань, дарувань місцевих воєвод, магнатів і шляхти, які намагалися схилити її на свій бік. Великокнязівський уряд надавав землі монастирям. У XVI – першій половині XVII ст. найбільшим землевласником був Києво–Печерський монастир. Одним із найбільших магнатів був П. Могила, якому лише на Київщині належало 2305 сіл і міщанських дворів.

Становище православної церкви різко погіршилося після Брестської унії 1596 р. Під тиском польсько-литовських феодалів, які вбачали у православній церкві опір, своїм наміром окатоличення і ополячення українського народу, вона була змушена поступитися частиною своїх володінь на користь уніатської та католицької церков.

Зростання магнатсько - шляхтської земельної власності привело до еволюції права землеволодіння селян. Селяни приватних володінь не мали права переходу і поступово підпадали в особисту залежність.

Обмежували права селян на землю фільварки.

Для існування фільваркових господарств суттєво необхідними були доступ до ринків та значна робоча сила.

З розвитком фільваркового господарства безпосередньо була пов’язана волочна реформа польського короля і князя литовського Сигізмунда II Августа. Волочна реформа збільшила кількість тяглових селян, в категорію яких були переведені селяни-денники, службові, челядь.

Волочна реформа зруйнувала громадські порядки.

Литовський статус 1566 р. визнав за селянами лише обмежене право на рухому власність, а продаж землі допускав лише між селянами одного маєтку.

У другу пол. XVI – на поч. XVII ст. фільварки створювалися у тих воєводствах, де їх до того ще не було.

Найбільші фільварки мали по 400-600, середні – по 100250 га. ріллі.

Розвиток фільваркової системи зміцнив феодальну власність на землю.

До сер. XVIст. переважали селяни – кмети з повним наділом (ланом), які мали змогу широко розгорнути господарство.

Розгортання панщинно – фільваркової системи не тільки позбавили права селян на землю, а й призвело до збільшення їх панщини, примусів і втрати права переходу.

На українських землях Литовської держави відбулися ті самі процеси. Селянам було заборонено скаржитися на своїх панів, які використовували право вотчинного суду. Литовські статути 1529 і 1566рр. дозволяли купувати селян без землі.

Всі селяни вважалися кріпосними, позбавлялися права розпоряджатися своїм майном, повинні були коритися і щодо віросповідання. Запроваджувалася необмежена панщина „з волі пана”. Шляхтич міг позбавити селянина життя на свій розсуд.

Тягарем для селян було кілька разів на рік їздити своїми кіньми або волами з панським хлібом чи іншими продуктами у далеку дорогу – на ярмарки або до портів. Існували так звані дарові дні, коли селяни повинні були гатити греблі, ловити рибу, стригти овець, чесати льон і коноплі, працювати на городі.

На Буковині основою господарства залишалися селянські землі. За користування ними селяни платили натуральну та грошову ренти, державні податки на користь молдавського господаря і турецького султана.

Отже, протягом XVI- першій пол. XVII ст. на українських землях відбулися істотні зміни в аграрних відносинах. Розширення внутрішнього і зовнішнього ринків призвело до формування й утворення фільварково – панщинної системи господарства. Зросло магнатсько – шляхетське землеволодіння. Завершилося закріпачення селян, які підпали в поземельну, особисту і судово – адміністративну залежність від феодалів. Найінтенсивніше ці процеси відбувалися в Галичині, Волині, Поділлі, північно – західних районах Київщини. В Наддніпрянській і Задніпрянській Україні, де вирувала народна колонізація, селяни були вільними, жили в слободах, залежність їх від феодала виявлялася у сплаті йому натуральної і грошової ренти. На цих землях формувалося козацьке землеволодіння. Наступ феодалів на права селян, прагнення покріпачити все населення України зумовили зростання чисельності козацтва і посилення національно – визвольної боротьби українського народу, найвищою точкою якої стала Визвольна війна середини XVII ст.