3. Особливості аграрного розвитку

Для європейських аграрних відносин у ХІХ- на поч. ХХст. визначальним було збереження великого землеволодіння. У Великобританії у 70-х р. ХІХст 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815р. 0,6% власників (21,4тис.) володіли 42,3% землі. У Німеччині 118тис. дворян мали понад 600 землі кожний, що разом становило 60% земельної площі.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермери орендували у лендлордів землю, господарювали на ній, використовуючи найману силу.

Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива.

У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного землеволодіння. Формувалося фермерство.

Селянське господарство складалося з невеликих парцел розміром від 0,05 до 0,4га. Для зміцнення матеріального становища селяни орендували землю. Була поширена як „чиста” (капіталістична) оренда, так і дольщина, коли землю брали під заставу. В кінці ХІХст. селяни сплачували лихварям щорічно 2 млрд. франків, значна частина їх була номінальним власником землі.

Селянське господарство залишалося провідною галуззю французької економіки.

Проте порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким. Врожайність підвищувалася повільно. Поголів’я худоби на 1 тис. га. землі становило 262 голови великої рогатої худоби, тоді як у Великобританії - 367, Німеччині - 395, Бельгії - 727.

Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян в Іпотечному банку, державні прямі та непрямі податки. Торгова неспроможність селян гальмувала розвиток внутрішнього ринку.

Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально - кріпосницьких відносин.

Посилився процес майнової диференціації серед селянства. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було складним в зв’язку з високою земельною рентою.

У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно - західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.

У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність, висока земельна рента, заборгованість.

У США перша половина ХІХст. - це період утвердження фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння. Після війни за незалежність і в ході освоєння Заходу державний земельний фонд значно зріс. Розвивалася оренда землі.

На поч. ХХст. в США налічувалося 5,8 млн. ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35% були орендовані, 23% - заставлені в банках і страхових компаніях, 42% - перебували в руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так 1 млн. ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52% продукції.

Селянське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи зростання; валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни - в 2 рази. В 1900-1914рр. врожай пшениці збільшився на 70%, кукурудзи - на 27%, бавовни - на 58%.

Зерновий напрям був визначений для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м’ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства.

Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов’язане з ринком. Це сприяло піднесенню та інтенсивності праці, розвитку механізації, агрокультури, використанню найманої робочої сили.

Для розвитку сільського господарства Японії велике значення мала земельна реформа 1872-1873рр. Було анульоване феодальне право і утверджено буржуазну власність на землю. Селяни - спадкові держателі землі отримали її у власність, а селяни, які дали землю в заставу, втратили її на користь своїх кридиторів. З селянського землеволодіння було вилучено до третини орної землі.

Отже, у ХІХст. розвиток сільського господарства в США, Японії, та європейських країнах відбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростання господарства з феодальних у фермерські.