1. Панічні прояви

Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей, що потім передається оточуючим і переростає в некерований процес. У людей різко підвищується емоційність сприйняття подій які відбуваються навколо, знижується їх відповідальність за свої вчинки. Людина не може розумно оцінювати своє поводження, правильно осмислити реальну обстановку. У такій атмосфері досить тільки одному висловити або виявити бажання утекти з району надзвичайної події, як людська маса починає сліпо наслідувати їй.

Проявові паніки сприяє відсутність своєчасної і достовірної інформації. Цей недолік відразу ж заповнюється слухами, пересудами і розповідями "очевидців".

Як показує досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф - це результат не тільки непоінформованості, але і низкою підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність психологічного загартування. Серед людей завжди найдеться слабка особистість-панікер. Йому навіть незначна небезпека представляється перебільшеної, величезної. Реальність витісняється плодами уяви. Приводом для паніки може служити крайнє стомлення людей, коли вони довгий час залишаються в бездіяльності, неведенні, напруженому чеканні, загроза особистому життю. Чималу роль грає сильно знижений тонус свідомої активності. Він робить людину нездатним до правильного поводження в критичній ситуації. Підвищена ж емоційна збудливість і активізація уяви стимулюють імпульсивні, нераціональні дії. Частіше це трапляється при несподіваному і раптовому настанні небезпеки.

До виникнення страху і паніки можуть привести: відсутність організованості і порядку, ослаблення керівництва, втрата керування, недовіра між людьми, погані взаємини, роз'єднаність колективу.

У будь-якому випадку індивідуальний страх первинний, він є передумовою, підґрунтям для групового страху, для паніки і залежить від емоційної сприйнятливості, особистої стійкості; колектив обійнятий панікою, власне кажучи перестає бути колективом і втрачає його ознаки.

Характерні риси паніки (дослідження Карантеллі – США):

- панічна втеча завжди спрямована убік від небезпеки (не робиться ніяких спроб протидії);

- напрямок утечі при паніці не випадковий (вибір- за знайомою дорогою чи тією, якою тікають інші);

- за своїм характером панічна втеча асоціальна (можуть бути розірвані найсильніші зв’язки: мати може кинути дитину, чоловік – дружину, люди стають непередбаченим джерелом небезпеки один одному);

- людина, охоплена панікою, завжди вірить, що обстановка дуже небезпечна (панічна втеча припиняється, коли вона усвідомлює, що перебуває поза небезпечною зоною);

- людина, охоплена панікою, погано міркує, хоча її дії не позбавлені логіки цілком. Проблема скоріше в тому, що людина не шукає альтернативних рішень і не бачить наслідків свого рішення, іноді головних, як у типових для пожеж випадках: стрибок зі свідомо великої висоти.

Психологи вважають, що юрба – особливий біологічний організм. Він діє за своїми законами і не завжди враховує інтереси окремих осіб, у тому числі і їхнє життя.

Розрізняють 4 основні різновиди юрби:

Випадкова юрба – це значна група людей, чию увагу захопила яка-небудь надзвичайна подія, наприклад дорожньо-транспортна пригода.

Експресивна юрба – складається з людей, які зібралися для того, щоб спільно виразити свої почуття – радість, горе, протест, солідарність тощо.

Під конвенційною юрбою розуміють найчастіше учасників масових розваг, наприклад, глядачів на стадіоні чи в концертному залі. Їх єднає не лише інтерес до масового видовища, а й готовність реагувати на нього відповідно до визначеного ритуалу чи за нормою, що не мають офіційного характеру, а виникають за домовленістю (конвецією).

Діюча юрба – поділяється на агресивну, панічну, корисливу і повстанську (самосуд розгніваної юрби над пійманим злочинцем на місці злочину; панічна – масова втеча людей від несподіваної небезпеки).

Дії корисливої юрби завжди спрямовані на оволодіння якими-небудь благами чи цінностями. Це може бути штовханина за дефіцитними товарами чи просто зіткнення за місце в транспорті.

Повстанською називають юрбу, дії якої зумовлені справедливим обуренням владою, її утисками, свавіллям. Така юрба може навіть змести організовану, збройну силу.

Статистика свідчить, що в місцях, де збирається дуже багато людей, панічні дії юрби можуть призвести до людських жертв. Щоб не загинути в юбі, найкраще не потрапляти в неї, відійти. Найбільш небезпечно бути задавленим чи розтоптаним юрбою. Люди в паніці не звертають увагу на тих, хто поруч. Кожний думає про власний порятунок, рветься вперед, до виходу. Найбільша штовханина буває в дверях, перед сценою, біля арени тощо. Тому при вході в будь-яке приміщення необхідно звернути увагу на запасні й аварійні виходи, щоб знати, як до них дістатися.

Не можна наближатися до стін, скляних дверей, вітрин, до яких можна бути притиснутим і задавленим. Якщо юрба підхопила людину, не слід пручатися. Потрібно глибоко вдихнути, зігнути руки в ліктях, підняти їх, щоб захистити грудну клітку.

Не можна тримати руки в кишенях, чіплятися за що-небудь руками – їх можуть зломати. За можливості потрібно застебнути одяг. Високі підбори чи розв’язаний шнурок можуть коштувати життя. Варто викинути з рук сумку, парасольку й інші предмети. Якщо щось упало, ні в якому разі не можна намагатися підняти його – життя дорожче.

Головне в юрбі – не впасти. Якщо людину збили з ніг і вона впала на землю, потрібно згорнутися клубком і захистити голову руками, прикриваючи потилицю. При найпершій можливості потрібно спробувати піднятися і встати на ноги. Для запобігання НС при проведенні масових заходів рекомендується створювати так звані групи порятунку. Їхнє основне завдання – своєчасне й оперативне реагування на раптові запити присутніх і недопущення панічних настроїв.

Дії при виникненні паніки

Серед способів нейтралізації паніки – категоричні команди, жагуче переконання у відсутності небезпек.

Найкращий засіб боротьби з панічними настроями - це достовірна, переконлива і досить повна інформація населення про те, що трапилося, нагадування про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, які починають проводити, які очікуються. Треба із самого початку надзвичайної ситуації розповісти людям усю правду про те, що сталося. Інформація повинна періодично повторюватися, нарощуватися.

Необхідно не тільки розповідати про хід рятувальних робіт і давати роз'яснення, а обов'язково звертатися до них із проханнями, втягувати їх у загальну справу ліквідації наслідків стихійного лиха або аварії. Кожна людина повинна почувати себе причетним до цих важливих подій.

Якщо паніка виникла, то її потрібно негайно і рішуче припинити, чим раніш, тим краще, поки вона носить ще поверхневий характер і не охопила великі маси людей і може піддатися ліквідації. Для цього в першу чергу варто відвернути, хоча б на нетривалий час увагу людей від джерела страху або збудника паніки. Дати можливість людям хоч на мить позбутися страху і спробувати взяти керування на себе. Постаратися переключити увагу людей від дій "лідера" панікерів на людину, яка „тверезо” і реально мислить, яка веде себе холоднокровно. Тут повинні знайти місце владні і голосні команди людей з вольовим характером. Як тільки це відбудеться, треба всіх негайно втягнути в боротьбу з небезпекою, її наслідками. Звичайно, коли проходить перше почуття страху, у більшості людей у такій ситуації спостерігається підвищена активність, прагнення як би загладити свою провину. Це і варто використовувати для залучення усіх до рятувальних робіт, доручивши кожному конкретну ділянку.

Коли паніка охопила значну кількість людей, тоді їх необхідно якомога раніше розділити на більш дрібні групи, з кожної з яких справитися буде значно легше.

І ще одна важлива деталь - це постійне спілкування керівників усіх рангів місцевої адміністрації, керівництва, відомих і шановних людей з населенням того району, міста, колектива, де відбулися стихійні лиха, аварії чи катастрофи.

Бесіди з людьми, роз'яснення обстановки, грамотні розпорядження, підтримка порядку і, нарешті, особисті приклади мужності в критичних ситуаціях роблять часом вирішальний вплив на поводження людей, на їхню активність і стійкість у надзвичайних ситуаціях.