10.Праця молоді.

У главі 13 КЗпП розгляну працю молоді. В Україні, як правило, допускається прийняття на роботу осіб віком 16 років, у виняткових випадках, за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Приймають також на роботу учнів віком 14 років, які бажають працювати в період канікул. Забороняється застосування праці осіб, які не досягли 18 років, на важких роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тривалість роботи для підлітків 14 – 16 років – 24-годинний робочий тиждень, для неповнолітніх у віці 16 до 18 років – 36-годинний робочий тиждень. Законодавство обмежує масу вантажів, до переміщення яких допускається молодь (табл. 3).

Підлітки та неповнолітні мають на відпуску протягом 31 календарного дня, як правило, у літній період року. Крім зазначених, надаються й інші пільги.

11. Інші положення кЗпП.

У наступних розділах КЗпП наведено пільги для робітників і службовців, які поєднують працю з навчанням; розглянуто питання трудових спорів, професійних спілок, участі робітників та службовців в управлінні підприємством, державного соціального страхування.

Усі робітники і службовці підлягають обов’язковому державному страхуванню, яке здійснюється за рахунок держави. Внески на соціальне страхування сплачуються підприємствами без будь-яких відрахувань із заробітної плати працівників.

Робітники і службовці, а у відповідних випадках і члени їхніх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

• допомогою з тимчасової непрацездатності, а жінки, крім того, допомогою у разі вагітності, пологів і догляду за дитиною до досягнення нею 3 років;

• допомогою з нагоди народження дитини;

• допомогою на поховання;

пенсія по старості, по інвалідності, і разі втрати годувальника, а також пенсіями за вислугу років, установленими для деяких категорій працівників.

Усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування відбувається на умовах, визначених законодавством і колективним договором.

В останній 18 главі КЗпП розглянуто нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. Схема взаємодії органів нагляду і контролю за діями адміністрації закладу щодо додержання законодавства про працю і правил з охорони праці наведено на мал. 37.

В останній 265 статті КЗпП йдеться про відповідальність за порушення законодавства про працю.

IV. Відповідальність працівників за порушення норм і правил з охорони праці.

Види відповідальності:

• дисциплінарне;

• адміністративне;

• матеріальна відповідальність посадової особи;

• цивільна відповідальність підприємства;

• кримінальна;

Дисциплінарна відповідальність включає догану або звільнення з роботи. Притягнути до відповідальності має право особа, у прямій підлеглості якої перебуває винний. Притягнути до відповідальності можна не пізніше шести місяців з дня вчинення і одного місяця з дня виявлення поступку. Оскаржити стягнення можна в місячний термін.

Адміністративна відповідальність – накладання штрафних санкцій. Притягнути до відповідальності мають право особи, у прямій підлеглості яких не перебуває винний, і не пізніше одного місяця з дня порушення. Оскаржити стягнення можна в місячний термін.

Матеріальна відповідальність посадової особи – відшкодування грошових збитків підприємству або органам соціального забезпечення, стягнених із заробітної плати особи в разі нещасного випадку з працівником, якому ці органи відшкодували компенсацію за непрацездатність, котра настала з вини посадової особи.

Цивільна відповідальність підприємства – відшкодування збитків потерпілому в наслідок нещасного випадку.

Кримінальна відповідальність – включає звільнення з посади або штраф, або позбавлення волі терміном до п’яти років, або притягнення до виправно-трудових робіт терміном до одного року.

До інших законодавчих документів належать:

• Будівельні норми і правила (БНіП). У цих нормативних документах наведено основні положення щодо проектування будівель і споруд,водопостачання, опалення, вентиляції, освітлення тощо. Дотримання положень БНіП забезпечує належні умови санітарії і безпеки на підприємствах;

• Державні стандарти України (ДСТУ) та Система стандартів безпеки праці (ССБП) країн СНД установлюють загальні вимоги і норми за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників: загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування і технологічних процесів; вимога до засобів захисту працівників, а також методів оцінки безпеки праці;

• Санітарні норми (СН) регламентують санітарно-захисні зони для промислових підприємств, гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливостей тощо.

• ДСТУ, РСТ, ГСТ, СТП – це відповідно державні, республіканські, галузеві стандарти, стандарти підприємств. Вони встановлюють визначення, призначення, зміст, класифікацію і позначення стандартів та їхнє узгодження, термінологію в галузі безпеки праці, класифікацію небезпечних та шкідливих виробничих чинників;

• Правила, положення, інструкції. Вони гарантують безпеку праці під час роботи з конкретним устаткуванням, обладнанням, установками чи при виконанні різних дій на підприємстві (наприклад, «положення про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»).