16. Прямий та побічний вплив держави на інвестиційну діяльність.

Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

Держава здійснює інвестування (прямий вплив) тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації, таких, як оборонна галузь, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали тощо.

До форм опосередкованого впливу держави на інвестиційну діяльність можна віднести: державне кредитування, державні позики, роздержавлення і приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, державний лізинг, ліцензування і квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію та ін. Засоби непрямого впливу держава реалізує через свої інституції як учасник інвестиційного процесу.

Управління державними інвестиціями здійснюється органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

• подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

• державних норм та стандартів;

• заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

• роздержавлення і приватизації власності;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

• політики ціноутворення;

• проведення державної експертизи інвестиційних проектів;

• інших заходів.

17. Інструменти кредитно-грошового регулювання нбу та їх вплив на інвестиції.

Усі свої функції НБУ реалізує через притаманні йому інструменти кредитно-грошового регулювання.

1. Зміна облікової ставки. Облікова ставка — це відсоткова ставка за позиками, які надаються НБУ комерційним банкам. Поняття облікової ставки історично пов'язане з переобліком векселів, наданих комерційними банками для відновлення ресурсів, укладених в оборот капіталів підприємств. Тепер ці операції включають крім купівлі векселів (переобліковий кредит) чи позики під заставу цінних паперів (ломбардний кредит), ще й процес надання центральними банками різних кредитів комерційним банкам. Облікова ставка, по суті, є базовою нормою відсотка при наданні кредитів усім іншим банкам країни.

Облікова ставка НБУ, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій.

Змінюючи облікову ставку, Національний Банк України здійснює певний вплив на процеси, що відбуваються в економіці. Підвищення облікової ставки буде стимулювати скорочення позик, у результаті чого відбудеться зменшення грошової пропозиції. Це має виступати стримуючим фактором інфляції. І навпаки, зниження облікової ставки робить кредитні гроші НБУ більш доступними для комерційних банків, ідо в кінцевому рахунку призводить до зростання грошової пропозиції, яка, у свою чергу, може стати стимулом підвищення ділової активності, зростання виробництва, створення нових робочих місць.

Політика облікової ставки впливає на економічні процеси, пов'язані з міжнародними валютними відносинами. При підвищенні облікової ставки, за умов лібералізації руху міжнародного короткострокового капіталу, можливе стимулювання іноземних інвестицій до країни. Це призводить до підвищення курсу національної валюти (ревальвації). У разі зниження офіційної облікової ставки, спостерігається протилежна ситуація, коли короткострокові капітали спрямовуються до країн, де рівень ставок більш високий.

2. Зміна норми резервів. Комерційні банки обов'язково повинні резервувати певну частину платіжних засобів від одержаних вкладів. Норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки для покриття ризиків і тим самим сприяючи активному використанню коштів для кредитування та інвестування.

Резервна норма для комерційних банків України встановлюється НБУ. Вона може бути диференційована за видами вкладів і не може використовуватися не за призначенням, тим самим відбувається обмеження кредитних можливостей комерційних банків: фактично кредитні ресурси стають меншими за потенційні.

3. Проведення операцій на відкритому ринку. Держава, як активний суб'єкт ринкових відносин, виступає також у ролі продавця і покупця цінних паперів. Операціями на відкритому ринку є операції держави з купівлі та продажу своїх цінних паперів.

Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами. Держава встановлюючи вигідні умови (ціну або дивіденди), пов'язані з продажем і використанням своїх цінних паперів, стимулює їх придбання юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. І навпаки, знижуючи цінові і дивідендні умови державних цінних паперів держава веде до стимулювання їх викупу в юридичних і фізичних осіб. В останніх, у свою чергу, з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Основним предметом купівлі-продажу в цих операціях виступає державна позика (державні облігації). Коли держава купує цінні папери у комерційних банків, підприємств і населення, вона здійснює грошові виплати і, тим самим, збільшує пропозицію грошей. У комерційних банків, зокрема, збільшуються кредитні ресурси і зростає потенціал кредитування. Якщо ж держава здійснює продаж цінних паперів, то це призводить до зменшення грошової пропозиції, тому що у комерційних банків знижується потенціал кредитування.