Екологічно-безпечні технології в рослинництві

У серпні 2002 р. у Канаді (Вікторія) відбувся Міжнарод­ний конгрес з екологічних питань сільського господарства.

На конгресі обговорювали найважливіші питання сучас­них агротехнологій, а саме їхню екологічну забезпеченість. Акцентовано увагу на тому, що масштаби виробництва еколо­гічно чистої продукції неухильно збільшуються і насамперед у країнах, де це питання має державну підтримку. На жаль, представництво України на конгресі було обмежено, що не да­ло змоги показати можливості і привабливості нашої країни для розвитку ековиробництва. Недооцінка, а часом і зневаж­ливість до перспектив налагодження в Україні виробництва екологічно чистої продукції з боку державних структур обер­таються не тільки втратою "екоіміджу" країни, а й недораху-ванням у держбюджеті десятків мільярдів гривень.

Сучасна кон'юнктура на міжнародних ринках продоволь­ства поступово формується на користь екологічно чистої про­дукції. У 2001 р. обсяги продажу екопродукції в країнах За­хідної Європи становили близько б млрд. доларів. З ураху­ванням цього Україна повинна здійснити прорив на ринки такої продукції. Наша країна не повинна стояти осторонь аг­роекологічного напряму в сучасному сільському господар­стві. У нас є великі можливості: екологічно чисті території; технології, що дають можливість одержувати екологічно чисту продукцію; ресурсний потенціал, здатний забезпечити високу якість продовольчої та фуражної сировини.

Однак стає зрозумілим, що для цього необхідно створити певну систему реалізації існуючих можливостей. Насампе­ред, слід мати на увазі, що нині наукові аспекти проблеми виробництва екологічно чистої продукції в умовах України здебільшого вирішено. Фахівцями національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії (ННЦ ІГА) ім. О. Н. Соколовського" УААН опрацьовано метод оцінки придатності орних земель для вирощування екологічно чис­тої продукції і створено для всіх областей відповідні карто­схеми, розроблено й апробовано в умовах виробництва техно­логії одержання біологічно повноцінних урожаїв, запропоно­вано систему матеріального стимулювання ековиробників (табл. 3).

Враховуючи ці особливості процесу ековиробництва, біль­шість провідних країн світу опікуються цим питанням. Розу­міючи, що здорова нація - це насамперед міцна та стабільна економіка, уряди багатьох країн Західної Європи розробили системи стимулювання фермерів, які займаються вирощу-ианням екологічно чистої продукції. Так, у Німеччині обсяг державної підтримки "екофермерів" становить 1,1 — 1,8 тис. цол./га, Швейцарії - 1,2—2,5, Данії 2,5—3 тис. дол./га. За­гальні положення щодо ековиробництва викладено в Поста­нові Європейського Співтовариства від 24 червня 1991 р.

Таблиця З

Система вимог до технологій вирощування екологічно чистої рослинницької продукції

1.	Вибір культурних видів і сортів
1.1.	Все насіння і садивний матеріал повинні бути екологічно сер тифіковані. Види і сорти, що мають вирощуватися, повинні бу­ти адаптовані до ґрунтово-кліматичних умов, стійкими проти шкідників і хвороб.
1.2.	Використання генетично зміненого насіння, трансгенних рос­лин або садивного матеріалу не дозволяється
2.	Тривалість періоду конверсії
2.1.	Рослинництво може бути екологічно сертифіковане, якщо ви-2.1. моги цих стандартів виконувалися протягом 24 місяців до по­чатку виробничого періоду.
3.	Внесення добрив
3.1	У господарствах з екологічно чистим виробництвом основними „ 1 видами використовуваних добрив повинні бути матеріали мік­робіологічного, рослинного чи тваринного походження, що розщеплюються біологічно.
3.2	Система внесення добрив повинна запобігати втратам пожив-3.2. них речовин, надходженню в ґрунт важких металів й інших ре­човин, що негативно впливають на ґрунтову біоту.
3.3	Мінеральні добрива не можуть бути заміною біогенних добрив 3.3. і повинні використовуватися тільки як доповнення до матеріа­лів на вуглецевій основі.
3.4	Мінеральні добрива варто застосовувати тільки в натурально-3.4. му вигляді (як сировина), використання синтетичних добрив, що містять азот (аміачна селітра, карбамід і т.п.), заборонено.
3.5	Добрива з людськими екскрементами (кал і сеча) не можна ви-3.5. користовувати для вирощування рослин, які споживатимуться людьми, якщо не дотримано всіх санітарних вимог.
4.	Боротьба зі шкідниками, хворобами і бур'янами; регуля­тори росту
4.1	Для боротьби зі шкідниками, хворобами і бур'янами повинні 4.1. застосовуватися засоби, отримані в господарстві на основі місцевих рослин чи тварин, а також популяцій мікроорганізмів.
4.2	Природних ворогів збудників хвороб слід зберігати і підтриму-4.2. вати за рахунок створення необхідного життєвого простору для виведення потомства, гніздування тощо.
4.3	Для усунення шкідників, захворювань і бур'янів повинні засто­совуватися термічні і фізичні методи.
4.4	Термічну стерилізацію ґрунту з метою боротьби з бур'янами і . . хворобами можна обмежувати, якщо це знижує продуктивність сільськогосподарських культур і погіршує якість рослинницької продукції.
4.5	Усі сільськогосподарські знаряддя, що застосовувалися в тра-. _ диційному землеробстві, перед використанням в екологічному землеробстві повинні належним чином бути очищені й не міс­тити залишків мінеральних добрив і пестицидів.
4.6	Застосування синтетичних пестицидів в екологічному земле­робстві заборонено.
4.7	Застосування синтетичних регуляторів росту і синтетичних барвників для косметичних змін заборонено.
4.8	Застосування генетично змінених організмів або їхніх проду­центів заборонено.
5.	Контроль забруднення
5.1	Технології вирощування екологічно чистої рослинницької про­дукції не повинні призводити до нагромадження в ґрунтах важ­ких металів та інших шкідливих речовин техногенного чи біоло­гічного походження.
6.	Охорона земель
6.1	Спалювання соломи й інших рослинних залишків заборонено.
6.2	Технологія вирощування екологічно чистої продукції не повинна призводити до виникнення ерозійних чи інших деградацій-них процесів.

Що ж гальмує розвиток екологічного виробництва в Укра­їні? Основна помилка - уявлення, що через різке скорочення застосування у сільському господарстві мінеральних добрив і пестицидів переважна більшість рослинницької продукції буде екологічно чистою. Слід мати на увазі, що відсутність в урожаї шкідливих речовин - одна з десятків вимог стандар­тів ІРОАМ до екологічно чистої продукції. Як приклад, наво­димо фрагменти системи вимог на ековиробництво, розроб­леної в ННЦ ІГА на основі стандартів ІРОАМ (табл. 4).

Таблиця 4

Структурна схема системи стимулювання виробників екологічно чистої продукції

З урахуванням складності дотримання цих вимог у прак­тиці сільськогосподарського виробництва марно сподіватися на вихід на міжнародні ринки екопродукції, вважаючи, що більша частка нашої продукції є екологічно чистою.

Поява ж багатьох вітчизняних продуктів, маркірованих як "екологічно чисті", пояснюється тим, що у державі немає спеціалізованої сертифікаційної мережі щодо екопродукції. Тому кожен виробник на свій розсуд може вважати продукцію, яку виробляє, екологічно чистою і ставити на неї відповідну маркіровку, не сплативши ліцензійного збору. У разі ж створення такої мережі вдалося б призупинити хаос, який існує нині у цій сфері й істотно збільшити надходження кош­тів у держбюджет від виробників екопродукції.

Окремо постає питання щодо державного стимулювання виробників екологічно чистої продукції. В Україні налагод­ження виробництва екологічно чистої продукції перебуває на самому початку. Саме тому розробка системи стимулюван­ня ековиробників - питання актуальне.

РОЗДІЛ 2.

АБІОТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АГРОТЕХНОЛОГІЙ ТА ЙОГО РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ

Природне навколишнє середовище розглядають як сукуп­ність абіотичної та біотичної складових, які в цілому назива­ють екологічними факторами. Дія екологічних факторів на продуктивність польових культур проявляється комплек­сно, а не як сума окремих елементів. Виявлення ролі факто­рів навколишнього середовища в життєдіяльності культур­них рослин має практичне застосування в технологіях їх ви­рощування.

Абіотичний потенціал агротехнологій включає земельні, ґрунтові і кліматичні ресурси.