4.1. Трудові ресурси агротехнологій

4.1.1. Географія розміщення сільського населення

Населення - це сукупність людей, які проживають на пев­ній території (материки, країни, міста, села та інше). Воно проживає у певному географічному середовищі і здійснює ви­робництво матеріальних благ відповідно до наявних природ­них ресурсів. Розвиток економіки будь-якої країни можли­вий лише за певної чисельності населення, яке здійснює ви­робництво товарів і послуг, необхідних для життєдіяльності суспільства.

Чисельність населення будь-якої країни в цілому та окре­мих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, насамперед соціально-економічних та демографічних. Тенденції демо­графічного розвитку є неодмінним фактором, який обумов­лює економічну і соціальну політику держави. Вивчення процесів відтворення населення, особливо динаміки його чи­сельності, має практичне значення для встановлення меха­нізму взаємодії економічних і демографічних процесів. Знан­ня чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної політики.

Демографічна ситуація на нашій планеті характеризуєть­ся швидким зростанням населення. За статистикою ООН:

- 1-й рік нашої ери - 200 млн.; - 1830 рік - 1 млрд. (за 1830 років); - 1930 рік - 2 млрд. (за 100 років); - 1960 рік - 3 млрд. (за 30 років); - 1976 рік - 4 млрд. (за 15 років); - 1989 рік - 5 млрд. (за 13 років); - 2000 рік - 6 млрд. (за 11 років); - 2010 рік - 12-13 млрд. (за 10 років).

Демографічну ситуацію контролюють і регулюють держа­ви, міжнародні організації за допомогою проведення демо­графічної політики. Демографічна політика - це сукуп­ність заходів держав і міжнародних організацій, спрямова­них на стимулювання або скорочення народжуваності насе­лення. При цьому важливе значення має поділ населення Землі за сферами зайнятості і місцем проживання.

1. В цілому у світі:

• у сільському господарстві зайнято 50% населення;

• у промисловості - 20% населення;

• у сфері послуг - 30% населення.

2. В індустріальних країнах:

• у сільському господарстві зайнято 13% населення;

• у промисловості - 36% населення;

• у сфері послуг - 51% населення.

3. У країнах, що розвиваються:

• у сільському господарстві зайнято 65% населення;

• у промисловості - 15% населення;

• у сфері послуг - 20% населення.

Важливою рисою сучасної демографічної ситуації є регіо­нальна вікова структура населення світу (табл.14 ).

Таблиця 14

Регіональна вікова структура населення світу

(за статистикою ООН)

Регіони	Вікова структура населення, %
	До 14 років	15-64 роки	Старші за 65 років
Західна Європа	20	67	13
Африка	45	52	3
Азія	35	60	5
Всього у світі	34	60	6

Характерною рисою демографічної ситуації в наш час є співвідношення між населенням чоловічої та жіночої статі світу, у тому числі за територіальною ознакою.

1. Народжуваність:

• у світі нині 1040 чоловіків на 1000 жінок;

• в Європі нині 1060 чоловіків на 1000 жінок;

• в Африці нині 1000 чоловіків на 1000 жінок.

2. У працездатному віці (15 - 64 роки) на 1000 жінок припадає:

• в Африці - 979 чоловіків;

• у США - 990 чоловіків;

• у країнах СНД - 937 чоловіків.

3. У віці, старшо му 65 років, на 1000 жінок припадає:

• в Африці - 889 чоловіків;

• в Європі - 649 чоловіків;

• у США - 741 чоловік;

• в Австрії - 818 чоловіків;

• у країнах СНД - 444 чоловіки.

Незважаючи на швидке зростання міст, половина населен­ня світу нині проживає у сільській місцевості. Сільське насе­лення переважає у таких країнах, як Бангладеш, Індія, Пакистан, Індонезія, Китай (понад 70% кількості). У більшості країн Африки воно становить до 80% усього населення.

Сільське населення пов'язане з природними умовами, то­му його розселення наочніше відбиває характер природоко­ристування. Форми розселення у районах землеробства від­різняються від форм розселення в районах пасовищного тва­ринництва. Розрізняють дві основні форми сільського розсе­лення:

• групову різних видів;

• розкидну (дисперсну).

Групова форма розселення переважає в Україні, Росії, у країнах Європи, Японії, Китаї, в більшості країн, що розви­ваються. Розкидна форма розселення (фермерський тип) пе­реважає в таких розвинутих країнах, як США, Канада, Австралія. Поширена й мішана форма розселення. У розви­нутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та со­ціально-економічних причин. Водночас у країнах з низьким рівнем економічного розвитку частина міських жителів зай­мається сільським господарством. Таким чином, форми роз­селення населення постійно ускладнюються, відбиваючи від­повідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного "по­ліса" (міста-держави) до сучасного мегаполіса.

На сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства питання сільського розселення є дуже актуаль­ним. Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується. Якщо в 1913 році його частка становила 81% всього населення України, то в 2000 р. - лише 32%, тобто зменшилася в 1,76 раза. Сільське населення переважає у Він­ницькій (52%), Закарпатській (61%), Івано-Франківській (50,6%), Рівненській (52,4%), Тернопільській (56%), Черні-вецькій (57,3%) областях, тобто в західному регіоні України ти на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході. Найменша частка сільського населення в Донецькій (10%), Луганській (13,6%), Дніпропетровській (16,4%), Харківській (21%) областях. Сільське населення живе в селах, загальна кількість яких зменшується (з 42229 у 1961 р. до 28775 у 2000 р., або майже в 1,5 раза). Половина сіл (54,8%) зосереджена в Західній економічній зоні.

За кількістю жителів села поділяють на малі (І тип -до 500 осіб) - 57,7%, середні (II тип - 500-1000 осіб) - 22,4% і великі (III тип - понад 1000 осіб) - 19,9%. Більшість сіль­ського населення проживає в середніх і великих селах. Тери­торіальні відмінності сільського розселення у різних природ­них зонах і районах України зумовлені природними, суспіль­но-економічними умовами та історичним минулим. Так, на Поліссі з його мозаїчними сільськогосподарськими угід­дями села переважно невеликі за кількістю населення, хоча існують певні відмінності між правобережним і лівобереж­ним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення ви­сока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу мережа сільських поселень зріджена, во­ни розміщені біля водотоків, густота сільського населення незначна.

У районах Закарпаття та Прикарпаття села великі, в Кри­му - розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схи­лах.

Сільські поселення виконують функції сільськогосподар­ські й несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспортних вузлів, лісопромислових накладів та інше).

На території країни н системі сільського населення й роз­селення поширене таке негативне явище, як депопуляція, особливо в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Житомир­ській, Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропет­ровській та інших областях. Іншими словами, смертність тут перевищує народжуваність, спостерігається природній ре­грес населення. За 1979-1999 рр. кількість сільського насе­лення зменшилася на 3,2 млн., або на 16,6% . Це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.

Сільське розселення на сучасному етапі деградує, село зне-люднюється. На постійне мешкання тут залишаються пере­важно люди старшого віку.

Українське село потребує додаткових потужностей для прискорення будівництва і впровадження в дію низки об'єк­тів сфери послуг, соціально-економічної інфраструктури, вжиття заходів щодо зменшення відпливу населення, закріп­лення молоді на селі, оптимізації маятникової міграції до міста, а саме:

- остаточного закінчення приватизації землі, її роздер­жавлення та паювання різних колективних організацій і під­приємств, здебільшого нерентабельних;

- поліпшення умов сільськогосподарської праці (впро­вадження комплексів сільськогосподарських машин, трудо-зберігаючих технологій тощо), істотного зменшення ручної праці;

- розширення в сільськогосподарських районах будівель­ної індустрії, збільшення послуг для будівництва й ремонту житлових будівель;

- збільшення обсягів будівництва водопровідних та газо­вих мереж тощо.

Отже, потрібно визнати, що: сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику й диференціацію сіл на перспективні й неперспективні, геноцид і депортації; важкі умови життя та праці селянина, відсталість сфери по­слуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді, не лише з села, а й за межі країни, що призвело до знелюд-нення українського села, його деградації, депопуляції, ста­ріння населення і від'ємного сальдо в природному прирості.

Сільське розселення може якісно відродитися лише на ос­нові докорінної зміни виробничих відносин на селі та прива­тизації землі.