Запальність

Дитини вважають запальним, якщо він схильний по будь-якому, навіть самому незначному з погляду дорослих приводу влаштувати істерику, розплакатися, розлютитися, але агресії при цьому не проявляє. Запальність - це скоріше вираження розпачу й безпорадності, чим прояв характеру. Проте вона заподіює й дорослим, і самій дитині масу незручностей і тому вимагає подолання.

Як і у випадку з агресивним спалахом, приступ запальності необхідно спробувати попередити. В одних випадках вдається відволікти дитини, в інші, навпаки, доцільніше покинути його, залишивши без аудиторії. Дітей постарше можна спонукувати виражати свої почуття словами.

Якщо ж дитина вже розлютила, то урезонити його не вдасться. Заспокійливі слова не будуть діяти. Тут важливий спокійний емоційний тон. Коли приступ пройде, знадобиться розрада, особливо якщо дитина сам налякана силоміць своїх емоцій. На цій стадії старший дошкільник уже може виразити свої почуття словами або вислухати пояснення дорослого. Дорослий не повинен уступати дитині тільки заради того, щоб не викликати припадку, однак важливо оцінити, чи дійсно заборона дорослого має принципове значення, чи не бореться він із дрібницею й чи не є це лише помилковою принциповістю й самоствердженням.

Пасивність

Нерідко дорослі не бачать ніякої проблеми в пасивному поведе-,« дитини, уважають, що він просто «тихоня», відрізняється гарним

Проте це далеко не завжди так.

fnxne діти випробовують різноманітні й далеко не самі приємні емоції. Дитина може бути нещасним, подавленим або за-

_еНчивым. Підхід до таких дітей повинен бути поступовим, тому що може пройти чимало часу, перш ніж з'явиться відповідна реакція.

Нерідко тихе поводження дитини - реакція на неуважність або безладдя будинку. Упадаючи в таке поводження, він ізолюється у власному світі. Проявами цього є посмоктування пальця, царапание шкіри, висмикування в себе волось або вій, розгойдування та ін.

Простий наказ припинити це заняття навряд чи спрацює, тому що воно допомагає дитині впоратися із щиросердечним станом. Більше ефективним буде все те, що допоможе йому виразити емоції. Необхідно також з'ясувати, які події або обставини викликали в дитини такий стан, тому що поінформованість допоможе знайти шляхи встановлення контакту з ним. Якщо дозволяє вік (старше 4 років), можна простимулировать дитини виразити свої почуття в грі або довірчій бесіді. Основні напрямки роботи з такою дитиною - допомогти виразити свої переживання в іншій, більше прийнятній формі, домогтися його довіри й розташування, дозволити в безпосередньому контакті з родителями ту ситуацію, що викликає в дитини настільки важкі переживання.

Іншою причиною тихого, пасивного поводження дитини можуть бути страх перед незнайомими новими дорослими, малий досвід спілкування з ними, невміння звернутися до дорослого. Така дитина може й не мати потребу у фізичному пещенні або взагалі не переносити фізичних контактів.

Завжди є ризик, що дитина занадто сильно прив'яжеться до дорослого, що вытащили його з «шкарлупи». Необхідно допомогти дитині придбати впевненість у собі, тільки тоді він зможе вийти з-під °пеки один дорослого, котрому довіряє, і навчиться сам сходитися ^з новими людьми — однолітками й дорослими.