- •Тема 2. Робота психолога дошкільного закладу
- •Розділ 3. Дошкільники «групи ризику»
- •Характеристика основних труднощів розвитку дитини
- •2. Порушення поведінки
- •Агресивність
- •Запальність
- •Пасивність
- •Гіперактивність
- •3. Відставання в психічному розвитку
- •Зразкові орієнтири нормального розвитку дитини
- •Додаткова
2. Порушення поведінки
Нагадаємо ще раз, що мова йтиме про ті порушення поводження дошкільників, які властиві звичайним дітям, чий розвиток відбувається в рамках норми. Проте не можна забувати й про те, що кожне таке порушення має у своїй основі не тільки педагогічні прорахунки дорослих, але й певну слабість центральної нервової системи, обумовлену як її віковою незрілістю, так і досить нерідкими випадками мінімальних мозкових поразок внаслідок неблагополучного протікання вагітності або пологів, звичайно подоланими при правильному вихованні до 7-8 років.
Робота з дітьми, що мають ті або інші порушення поводження, може здійснюватися в різних формах. Одним з найбільш популярних сьогодні методів є психотерапевтична робота із групою дітей, поводження яких характеризується певними труднощами. Однак самі по собі заняття в групі не здатні змінити тип поводження дитини, вони можуть лише «розгойдати» ситуацію, загострити й виявити щиру проблему, що лежить в основі виниклого ускладнення. Подальша робота з дитиною по формуванню в нього бажаного типу поводження лягає на плечі тих дорослих, які день У день доглядають за дитиною, спілкуються з ним, тобто на нього народите-лею й вихователів. Психолог же задає основний напрямок цієї Роботи, визначає загальну тактику, коректує й регулює хід
виховного процесу, надаючи постійну консультативну допомогу.
Агресивність
Многим маленьким дітям властива агресивність. Пережи. вания й розчарування дитини, які дорослим здаються дрібн і незначними, виявляються досить гострими й труднопереносимыми для дитини саме в силу незрілості його нервової системи тому найбільш задовільним для дитини рішенням може виявитися й фізична реакція, особливо при обмеженості здатності дитини до самовираження.
Виділяються дві найбільш часті причини агресії в дітей:
1) острах бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу, одержати ушкодження. Ніж сильніше агресія, тим сильніше вартий за нею страх;
2) пережита образа, або щиросердечна травма, або сам напад. Дуже часто страх породжується порушеними соціальними відносинами дитини й навколишніх його дорослих.
Фізична агресія може виражатися як у бійках, так і у формі руйнівного відношення до речей. Діти рвуть книги, розкидають і трощать іграшки, ламають потрібні речі, підпалюють їх. Іноді агресивність і руйнівність збігаються, і тоді дитина шпурляє іграшки в інших дітей або дорослих. Таке поводження в кожному разі мотивовано потребою в увазі, якимись драматичними подіями.
Агресивність необов'язково проявляється у фізичних діях. Деякі діти схильні до так званої вербальної агресії (ображають, дражнять, лаються), за якої часто коштує незадоволена потреба відчути себе сильним або відігратися за власні образи. Іноді діти лаються зовсім безневинно, не розуміючи значення слів. В інших випадках дитина, не розуміючи змісту лайки, проте використовує його, бажаючи засмутити дорослих або досадити кому-небудь. Буває й так, що лайка є засобом вираження емоцій у несподіваних неприємних ситуаціях: дитина впала, расшибся, його піддразнили або зачепили. У цьому випадку дитині корисно дати альтернативу лайки - слова, які можна з почуттям про" изнести як розрядка (« ялинки-ціпка», «пропади пропадом»)-
Як працювати з дітьми, що проявляють описані вище форми агресивності? Якщо психолог доходить висновку, що агресія дитини
дольники «групи ризику»
носить хворобливого характеру й не наводить на думку про більше тяже-
ъл психічному відхиленні, те загальна тактика роботи полягає в тому, би поступово навчити дитини виражати своє невдоволення в оциально прийнятних формах. Основні шляхи роботи з подолання дитячої агресивності докладно розглядаються Д. Лешли(\9§\). що не конкретна програма, а та тактика поводження дорослих, кото-
я в остаточному підсумку здатна привести до усунення небажаних (Ьорм поводження дитини. Важлива сталість і послідовність реалізації обраного дорослими типу поводження стосовно дитини.
Першим кроком на цьому шляху є спроба стримувати агресивні пориви дитини безпосередньо перед їхнім проявом. Відносно фізичної агресії це зробити легше, ніж у відношенні вербальної. Можна зупинити дитину окриком, відволікти його іграшкою або якимсь заняттям, створити фізична перешкода агресивному акту (відвести руку, удержати за плечі).
Якщо акт агресії запобігти не вдалося, треба обов'язково показати дитині, що таке поводження абсолютно неприйнятно. Дитина, що виявила агресивну витівку, зазнає суворого осуду, у той час як його «жертва» оточується підвищеною увагою й турботою дорослого. Таке положення може ясно показати дитині, що сам він тільки програє від таких учинків.
У випадку руйнівної агресії дорослий обов'язково повинен коротко, але однозначно виразити своє невдоволення подібним поводженням. Дуже корисно щораз пропонувати дитині усунути учинений їм розгром. Найчастіше дитина відмовляє, але рано або пізно він може відгукнутися на слова: «Ти вже досить великий і сильний, щоб усе порушити, тому я впевнена, що ти допоможеш мені прибрати». Збирання як покарання за вчинене неефективна; лейтмотивом доводів дорослого повинна бути впевненість у тім, що «великий» хлопчик повинен відповідати за свої справи. Якщо Дитина все-таки допоможе забратися, він обов'язково повинен почути искреннее «спасибі».
Вербальну агресію запобігти важко, тому майже завжди доводиться діяти після того, як акт агресії вже свершился. Ьсли образливі слова дитини адресуються дорослому, те доцільно взагалі проігнорувати їх, але при цьому спробувати зрозуміти, які почуття й переживання дитини коштують за ними. Може бути, він хоче Відчути переваги над дорослим, а може Ь1ть, у гніві не знає більше м'якого способу вираження своїх почуттів.
Іноді дорослі можуть перетворити образи дитини в комиче скую перепалку, що дозволить зняти напругу й зробити саму ситуацію сварки смішний. Якщо ж дитина ображає інших дітей, т0 дорослі повинні порадити їм, чим відповісти.
Працюючи з агресивними дітьми, завжди потрібно мати на увазі, Що будь-які прояви страху в навколишніх перед агресивним випадом дитини можуть його тільки стимулювати. Кінцева мета пре. подолання агресивності дитини полягає в тому, щоб дати йому зрозуміти що є інші способи прояву сили й залучення аудиторії набагато більше приємні з погляду відповідної реакції навколишніх. Таким дітям дуже важливо пережити задоволення від демонстрації нової навички поводження перед доброзичливою аудиторією.
Для подолання й попередження агресивного поводження маленьких дітей можна використовувати колективні ігри, що сприяють виробленню в них терпимості й взаимовыручки.
