Тема 2. Робота психолога дошкільного закладу

Розділ 3. Дошкільники «групи ризику»

1. Характеристика основних труднощів розвитку дитини

Практики, що працюють із дітьми, досить часто зіштовхуються з випадками ускладнень психічного розвитку, більша частина яких є лише відхиленням від норми, а не симптомом психічного захворювання.

Не можна забувати й про те, що деякі труднощі в поводженні дітей носять віковий характер і пов'язані з переживанням дитиною одного із криз розвитку (1 року, 3 і 7 років). Ці періоди в житті дитини, незважаючи на його очевидну трудновосиитуемость, свідчать про нормальний хід процесу психічного й особистісного розвитку. Виховні впливи на дитину, що переживає кризу розвитку, повинні бути спрямовані не стільки на корекцію його поводження, скільки на перебудову всієї сформованої до цього часу системи відносин дорослого й дитини.

Лікування важких психічних і нервових захворювань жодним чином не входить у компетенцію практичного психолога, що працює з дошкільниками. Ми ж зупинимося на характеристиці тільки тих порушень розвитку, які можна вважати типовими для здорових дітей.

У цьому зв'язку встає питання про те, як визначити ступінь важкості наявного в дитини розладу. М. Раттер (1987) пропонує наступні критерії оцінки можливого відхилення в будь-якому поводженні:

: нормативи, що відповідають віковим особливостям і половою приналежності дитини;

: тривалість збереження розладу;

: життєві обставини;

: соціокультурне оточення;

_# ступінь порушення; _ф тип симптому;

_ф вага й частота симптомів; _f зміна поводження;

: ситуаційна специфічність симптому.

розглянемо їхній основний зміст.

Нормативи, що відповідають віковим особливостям і половою приналежності дитини. Ряд особливостей поводження є нормальним тільки для дітей певного віку. Так, мокрі пелюшки дитин і навіть дітей до 4-5 років мало тривожать батьків, у той час як для десятилітньої дитини подібні випадки розглядаються як відхилення від норми.

Що стосується питань, пов'язаних з половими розходженнями, те навіть у пізнім дитинстві поводження хлопчиків і дівчинок багато в чому збігається, і це нормально. Однак досить рідко в хлопчика зустрічається весь «набір» жіночих особливостей поводження, і тому такий випадок є ненормальним.

Тривалість збереження розладу. У дітей досить часто відзначаються різні страхи, припадки, інші розлади. Однак випадки тривалого (протягом місяців або років) збереження цих станів рідкі й, природно, повинні викликати тривогу в дорослих.

Життєві обставини. Тимчасові коливання в поводженні й емоційному стані дітей - явище звичайний і нормальне, тому що розвиток ніколи не відбувається гладко, а тимчасовий регрес зустрічається досить часто. Однак всі ці явища й коливання в одних умовах відбуваються частіше, ніж в інші, тому важливо брати до уваги обставини життя дитини. Так, регресом у поводженні багато дітей реагують на появу молодшого брата або сестри, а ростом тривожності - на зміну дитячого садка або групи. Взагалі стрес підсилює наявні в дитини емоційні або поведінкові труднощі.

Соціокультурне оточення. Диференціація нормального й аномального поводження не може бути абсолютної. Поводження повинне оцінюватися з погляду норм його безпосереднього соціокультурного середовища. Культурні розходження, що існують у суспільстві, значно впливають на варіативність у цілому нормального поводження.

Ступінь порушення. Окремі симптоми зустрічаються набагато Частіше, ніж цілий ряд симптомів одночасно. Більше пильної ^уваги вимагають діти із множинними емоційними й пове-

денческими розладами, особливо якщо вони одночасно стосуються різних сторін психічного життя.

Тип симптому. Одні симптоми бувають обумовлені невірні вихованням дитини, інші — психічним розладом. Так, гры_ зение нігтів — звичка, що однаково часто зустрічається як у нор. мальных, так і в психічно хворих дітей, тому сам по собі цей симптом, хоча й насторожує, але ще ні про що не говорить. У той же час порушення відносин з однолітками значно частіше буває зв'язано саме із психічним розладом і тому вимагає більше пильної уваги.

Вага й частота симптомів. Помірні, зрідка виникаючі труднощі поводження для дітей більше звичайні, ніж серйозні, часто повторювані розлади. Дуже важливо з'ясувати частоту й тривалість прояву несприятливих симптомів.

Зміна поводження. Аналізуючи дитяче поводження, варто порівнювати його прояви не тільки з тими рисами, які характерні для дітей взагалі, але й з тими, які є звичайними для даної дитини. Варто ставитися уважно до змін у поводженні дитини, які важко пояснити законами нормального розвитку й дозрівання.

Ситуаційна специфічність симптому. Уважається, що симптом, прояв якого не залежить від якої б те не було ситуації, відбиває більше серйозний розлад, чим симптом, що виникає тільки в певній обстановці.

Таким чином, вирішуючи питання про відхилення поводження дитини від норми, варто брати до уваги комбінацію всіх вищезгаданих критеріїв.

Розглянемо найбільше що часто зустрічаються труднощі в поводженні й розвитку дітей дошкільного віку. Серед них можна виділити порушення поводження (агресивність, запальність, пасивність, гіперактивність), відставання в розвитку й різні форми дитячої нервовості (невропатія, неврози, страхи). Підкреслимо ще раз, що робота з дітьми, що мають ті або інші неврологічні відхилення, не входить у компетенцію практичного психолога, тому що вимагає спеціальних професійних знань в області медицини й дитячої психіатрії. Однак психолог повинен уміти диференціювати подібні випадки, для того щоб вчасно направити дитини до психоневролога.

Ускладнення психічного й особистісного розвитку дитини обумовлені, як правило, двома факторами:

1) помилками виховання;

2) певною незрілістю або мінімальними поразками нервової системи.

Найчастіше обоє цих фактора діють одночасно, оскільки р_0Слые нерідко недооцінюють або ігнорують (а іноді й зовсім ,_е знають) ті особливості нервової системи дитини, які лежать в основі труднощів поводження, і намагаються «виправити» дитину різними неадекватними виховними впливами. Дуже важливо тому вміти виявити щирі причини поводження дитини, що тривожить батьків і вихователів, і намітити відповідні шляхи коррекционной роботи з ним. Для цього необхідно ясно уявляти собі симптоматику зазначених вище порушень психічного розвитку дітей, знання якої дозволить психологові не тільки правильно побудувати роботу з дитиною, але й визначити, чи не переходять ті або інші ускладнення у хворобливі форми, що вимагають кваліфікованої медичної допомоги.