1.6. Рушійні сили становлення і розвитку особистості у процесі виховання

Виховна діяльність має за мету керівництво індивідуальним становленням людської особистості, її рис і якостей згідно з вимогами суспільства, в якому вона зростає і в житті якого бере участь. Відповідно до своєї ролі виховання передбачає знання самого процесу індивідуального розвитку, його рушійних сил і закономірностей.

Проблема рушійних сил розвитку особистості є значущою не тільки з точки зору розширення наукових знань, але і в не меншій мірі з позицій обгрунтовання організації процесу виховання особистості. У цьому питанні необхідно виходити із діалектичного розуміння рушійних сил розвитку особистості, а саме положення про боротьбу протилежностей як основи розвитку, „саморуху", про спонтанний характер протікання багатьох процесів у природі. Виходячи з цього, виховання, розвиток і становлення особистості - це одночасно як обумовлений процес, так і процес, що розвивається сам по собі. На основі теоретичного аналізу праць провідних вітчизняних філософів, психологів з проблеми формування особистості проведемо характеристику рушійних сил розвитку, і, перш за все, психічного розвитку та розкриємо діалектику обумовленості його зовнішніми та внутрішніми умовами.

Розглядаючи взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх умов психічного розвитку, можна прийти до висновку, що рушійні сили цього процесу є досить складними. Будь-який розвиток є боротьбою протилежностей, внутрішніх суперечностей, безпосередньою рушійною силою психічного розвитку. Такою суперечністю є суперечність між уже

45

наявним старим і новоутворюваним, що виникає у процесі виховання та навчання, суперечність між новими потребами і реальними можливостями їх задоволення, між фізичними і духовними можливостями індивідів і старими формами їх взаємин і способами діяльності, між вимогами суспільства до особистості та рівнем її загального розвитку. Діалектико-матеріалістична теорія розвитку розглядає його як єдність двох протилежностей і процес становлення людської психіки представляє собою саморух.

Зовнішні умови розвитку являють собою єдність умов природного і соціального середовища, що сприяють життєдіяльності індивіда, його навчанню, праці. Зовнішні умови впливають на процес розвитку особистості через внутрішні умови, які склались у самому індивіді. Г. С. Костюк [29] вказував, що від природи індивіда, його потреб та інших суб'єктивних властивостей залежить, що саме із зовнішнього об'єктивного середовища є для нього значущим і стає фактором його активності.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку особистості є протилежностями, які взаємопов'язані і за певних умов переходять одна в одну. Саме тому внутрішнє, суб'єктивне індивіда, а воно визначає його ставлення до навколишнього середовища, є засвоєним зовнішнім. У людини проходить так званий процес „інтеріоризації" предметних, мовленєвих, інших дій, тобто перенесення їх у внутрішній, психічний план. Одночасно може відбуватись і протилежний процес, процес „екстеріоризації"", коли думки, ідеї, образи переходять у індивіда із внутрішнього плану дій у зовнішні: мовлення, практичні дії тощо.

Реально у виховному процесі ця взаємодія проявляється в тому, що кожний етап виховання, розвитку особистості випливає із етапу, що передує йому. Це проходить тому, що внутрішні умови попереднього етапу розвитку забезпечують вибіркову реакцію на зовнішній вплив. Ці умови можуть сприяти їх прийняттю або ж ні. Подібна тенденція проявляється при переході молоді з певними, сформованими до вступу у

46

ВНЗ якостями особистості в умови нового за змістом і спрямованістю виховання.

Суперечності, які виникають між раніше сформованим досвідом і новим, усуваються шляхом вироблення більш досконалих прийомів самовиховання. Одночасно ж виховання, як і навчання, породжує нові проблеми. Якщо суперечність не переборюється, то виникає затримка у психічному розвитку особистості. Вона іноді у певні вікові періоди може набувати навіть „кризового характеру".

Виховання, на думку багатьох психологів, повинно бути за своєю суттю таким, що розвиває, тобто таким, що веде за собою психічний, фізичний та інший розвиток. Л. С. Виготський визначав, що виховання по супі має бути основним стержнем, навколо якого будується весь розвиток особистості дитини.

Розв'язання проблем виховання пов'язане з необхідністю врахування рівня розвитку особистісної структури. Структурна складність особистості створює і велику варіативність її розвитку. Так суспільні норми, вимоги, певні приписи не сприймаються особистістю як щось дане. Вплив зовнішнього середовища приводить до внутрішньої перебудови, викликає процес втягування її у діяльність, приводить до зміни певних елементів її структури. Особистість не що інше як продукт своєї власної діяльності, в процесі якої проходить засвоєння суспільних відносин, вироблення нових особистісних якостей.

Ці процеси проходять у постійній боротьбі. Завданням виховання є таке керівництво розв'язанням цих проблем, при якому переборення труднощів породжувало б у людини позитивні емоції, щоб ці емоції, підсилювані успішною діяльністю, ставали джерелом нових потреб, інтересів і почуттів.

Важливого значення набуває сьогодні у ВНЗ виховання у молоді необхідних навичок поведінки. У формуванні навичок поведінки особистості у цьому випадку виявляється діалектика свободи і

47

необхідності. Свобода дій особистості розвивається поступово завдяки пізнанню об'єктивної дійсності. Вона являє собою не відокремлення цих дій від об'єктивних умов, а ширше й глибше усвідомлення їх дитиною, врахування не лише близьких, а й віддалених їх наслідків. Цей процес удосконалюється не без конфліктів. Усвідомлення необхідності навчання у ВНЗ проходить у частини молоді шляхом певного конфлікту і особливо на початковому етапі навчання. Це відбувається тому, що у таких молодих людей не була вироблена здатність підпорядковувати свої індивідуальні, особисті інтереси, мотиви, більш значущим суспільним мотивам, усвідомлюваним як щось необхідне, важливе, належне, і не сформована здатність гальмувати при цьому безпосередні емоційні реакції. При правильній організації процесу виховання юнаків та дівчат у загальноосвітній школі мотиви суспільного порядку, соціально значущі мотиви навчання можуть переважати над безпосередніми. У таких випадках велике значення має сформована моральна воля особистості.

У наведеному вище прикладі проявляється взаємозв'язок у людині соціального та індивідуального. У ході взаємодії цих двох пов'язаних самостійних процесів проходить персоніфікація в індивідуальній життєдіяльності людини систем цінностей і мети, притаманних такому соціальному інституту як ВНЗ. В результаті цього формується суспільна спрямованість дій індивіда (кожного студента). Одночасно особисті інтереси, потреби людини, у нашому випадку студента, реалізуються у новій функціонуючій спільноті, якою є колектив групи, ВНЗ. Безумовно, у співвідношенні цих двох процесів є певні „збої", непогодження. Поведінка індивідів, окремих студентів підкоряється суспільній необхідності постільки, поскільки їм притаманні типові особливості людини. Вони проявляються у певних соціальних ролях, установках, ціннісних орієнтаціях тощо, які детерміновані умовами попереднього життя.

48

Зміни в життєдіяльності молоді, в певних випадках, здатні зачепити ті індивідуальні особливості, які характеризують більш глибинні, „приховані" ціннісні орієнтації особистості; в інших - зміни можуть бути пов'язані із різними груповими цінностями і установками, що утворились до навчання у ВНЗ. Все це створює підстави для прояву різноманітних форм поведінки особистості. Саме тому проблема формування особистості студента у процесі виховання, як і її вдосконалення, в умовах нового укладу життя зовсім непроста.

У ВНЗ поряд з навчанням проходить процес виховання молоді. Сьогодні існують значно більші проблеми у процесі виховання, ніж у навчанні. Вони зумовлені цілим рядом причин і, перш за все, низьким рівнем готовності частини молоді до реальної життєдіяльності, їх непристосованістю до нових, більш складних, умов життя. Саме це повинно враховуватись викладачами при організації індивідуальної та колективної роботи з студентами.

Неготовність частини студентів до навчання у ВНЗ призводить до появи у них цілої низки психологічних зривів, конфліктів, складностей у період адаптації, у перші місяці їх навчання.

У загальному процесі адаптації до навчання можна виділити фізіологічну, фізичну, професійну та соціально-психологічну адаптацію. Найважче проходить у студентів соціально-психологічна адаптація до навчання у ВНЗ.

У юнацькому віці, частіше ніж в іншому, проявляються такі негативні риси характеру як індивідуалізм, вузький практицизм, „діловитість" тощо. На це в певній мірі впливають їх прагнення до самостійності, до зайняття в усьому позиції дорослої людини. Протиріччя у студентів проявляються не тільки в полярності почуттів та емоцій, але й в суперечливості їх бажань, прагнень, у непослідовності поведінки. Вони обумовлені як соціально-психологічними, так і фізіологічними факторами,

49

що пов'язано із закінченням певних змін у функціях внутрішніх органів, ендокринної системи.

Для студентів важливою є згуртованість, яка характеризується високим рівнем взаємної прив'язаності членів групи, погодженням їх дій щодо важливих об'єктів орієнтації і усвідомленням цієї погодженості. Сумісність членів групи означає, що даний склад групи не просто можливий, але й що він інтегрований найкращим чином, що в ньому досягнутий особливий рівень розвитку взаємовідносин, а саме такий, при якому всі члени групи в найбільшій мірі розділяють мету групової діяльності і ті цінності, які пов'язані з даною діяльністю.

У процесі виховання студентів варто враховувати, що особистість має певну тенденцію - сприймати свою групу як джерело керівництва і орієнтації. Це приводить до значної однорідності в установках членів групи, в оцінюванні змістовної сторони сумісної діяльності.

Взаємостосунки в малій студентській групі, особливості виховної роботи щодо її згуртування дещо відрізняються від роботи в цілому у ВНЗ. Специфіка полягає у необхідності врахування системи зв'язків всередині малої групи. У групі студент має велику кількість зв'язків, широту поля спілкування. Тому позитивні психологічні особливості спілкування посилюються чи послабляються, а негативні частіше всього послабляються.

Важливим завданням викладача є вивчення і знання особливостей поведінки студентів у різних ситуаціях під час проведення теоретичних та практичних занять і пошук можливостей виховного впливу на ці ситуації. Відповідно до двох основних моделей регулювання конфліктів К. Томас виділяє наступні форми регулювання конфліктів:

■ змагання, як прагнення добитися задоволення своїх інтересів на шкоду іншим;

■ пристосування, яке означає в противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів ради іншої людини;

50

■ компроміс;

» уникнення, для якого характерна як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденції до досягнення власної мети;

■ співробітництво, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, яка задовольняє повністю інтереси обох сторін.

При запобіганні конфлікту ні одна із сторін не досягне успіху; при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або ж один із учасників виявляється у виграші, а інший програє, чи обидва із учасників програють, так як ідуть на компромісні уступки. Тільки у ситуації співробітництва обидві сторони виявляються у виграші.

Згуртованість групи визначається: мотивами тяги суб'єкта до групи, яка охоплює сукупність її цінностей, спонукань, відображається в її меті, програмах, характеристиках її членів, способах дій, престижі та інших властивостях.

Основними властивостями, які впливають на привабливість малої групи, якою є і студентська група, є взаємні симпатії членів групи і подібність між ними.

Специфіка розгортання конфліктних ситуацій у колективі студентів визначається розповсюдженням взаємостосунків молоді на всі сфери їх життя. Нормальні взаємостосунки повинні підтримуватись за будь-яких обставин. Зростання напруженості між студентами є результатом перебування людини в умовах високого психічного і фізичного напруження. Так, наприклад, агресивність виникає як реакція індивіда на фрустрації і супроводжується такими емоційними станами як гнів, ворожнеча тощо. Серед студентів, які уникають конфліктів здебільшого ті, у яких переважає низький рівень агресивності. Немало серед них тих, які прагнуть перенести і нав'язати негативні форми взаємовідносин у групі, тих, що прагнуть компенсувати своє скривджене самолюбство на початковому етапі навчання у ВНЗ.

51

Причинами конфліктів у студентських колективах можуть бути також негативне, недобросовісне ставлення молоді до виконання своїх обов'язків, спроба перекласти виконання своїх обов'язків на інших, напруженість, яка виникає при виконанні певних обов'язків і т. п.

Для виявлення конфліктних студентів і врахування цього моменту у виховному процесі важливо визначити схильність особистості до вибору тенденції поведінки у конфліктній ситуації. Поведінка конфліктних студентів характеризується невмінням контролювати свої емоційні стани, низьким рівнем самоповаги, агресивністю, підвищеною тривожністю, низьким рівнем комунікабельності тощо.

Таким чином, глибоке розуміння і врахування викладачем соціально-психологічних особливостей групи, психології студентів може сприяти підвищенню ефективності, покращенню морально-психологічного клімату колективу.

Резюме

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Які найважливіші функції покладені на освіту?

2. В чому сенс поняття „глобалізація" і який зв'язок цього процесу з модернізацією системи освіти України?

3. Які фактори належать до визначальних у справі ефективної організації модернізації освіти?

4. В чому сенс особистісно орієнтованої освіти як парадигми XXI століття?

5. Прокоментуйте основні принципи особистісно орієнтованої освіти.

6. В чому полягає сенс особистісно орієнтованого виховання?

7. Як ви розумієте категорію „виховання"?

52

Завдання:

Спроектуйте модель життєвої ситуації на прикладі Вашого колективу (навчальної групи, факультету та ін.), в якій вихованець буде приймати і реалізовувати певну структуру цінностей і поведінки, прогнозовану метою виховання.

53