10.2 Подолання стереотипів - гарант творчого рішення проблеми

На початку XXI століття - інтенсивне поширення інтеграції і лавинообразне виникнення технічних засобів в області інформатизації людства, конфліктні розбіжності в культах, насамперед на релігійній (націоналістичній) грунту невміння домовлятися в економічних проблемах, дозволяють стверджувати, що ми все більш і більш незадоволені суспільством (урядом), у якому живемо (який вибрали).

Це зрозуміле незадоволення викликає критику, що однак, у багатьох випадках не прояснює, а затемнює суть проблем, що стоять перед нами. Нерідко разповсюдження критики служать свого роду колективним захистом для нас усіх, не даючи можливості усвідомити щирі причини наших невдач... Не критикою потрібно займатися, а вміти побачити протиріччя, провести його аналіз і спроектувати творче рішення проблем

367

для цього потрібні ініціативні, духовно вільні люди зі свіжими підходами до актуальних проблем. Ми всюди наштовхуємося на стереотипи: у мисленні, поводженні, громадському житті - не вміємо їх переборювати. Якби ми могли стати трохи більш відкритим і розкутими - трохи менш рухливими стереотипам, амбіозності, трохи більш безпосередніми і толерантними - наскільки менше було б у нас проблем! Нам не вистачає творчого початку, творчого підходу до життя, творчості в усіх його формах.

Збільшити кількість творчості "на душу населення", імовірно, можна було б за допомогою спеціального навчання або виховання. Чи можливо це? І що для цього потрібно? У першу чергу необхідно хоч яке-небудь ясне представлення про внутрішню природу процесів творчості, про ті перешкоди, що звичайно заважають творчим проявам людини. Однак тут і виявляються головні труднощі.

Схоже, що в нашому повсякденному представленш творчі прояви не бувають відносними, вони завжди абсолютні: творчість або є або ні, третього не дано. Таке заперечення континуума * творчих проявів приводить до помилкового переконання, що неможливо розвити, розширити наявні творчі здібності, що "творчості не навчиш". У той же час це свідчить про повну непідвладність процесу творчості суб'єктивному сприйняттю і рефлексії, що також сприяє переконанню в його повній некерованості, несподіванці і непередбачуваності.

Те ж повсякденне представлення, як видно, і в основі труднощів професійних дослідників творчості - коли вони хочуть дати йому визначення більшості відомих дефініцій творчості визначається не як процес

*Континуум -безперервне суцільне, матеріальне середовище, властивості якого змінюються в просторі.

368

А через опис властивостей результату, тобто як якась діяльність, у результаті якої виходять нові знання, форми поводження з подальшим визначенням їхньої "новизни".

Творчість припускає волю. Воля ця полягає насамперед в умінні дивитися на події з різних точок зору, у різноманітті способів взаємодії зі світом. Тим часом на шляху неупередженого сприйняття навколишніх речей і подій устають психологічні бар'єри. Вони, як шори, фільтри, лінзи, обмежують і спотворюють сприйняття світу. Коль незабаром якусь частину світу людина не сприймає, а інша для нього деформована, він може не доглянути об'єктивні закономірності в зовнішньому середовищі, що різко обмежує розмаїтість гіпотез, висунутих при рішенні задач.

Разом з тим очевидно, що якщо ми не зможемо хоча б схематично і спрощено уявити собі механізм виникнення творчих рішень умови, у яких цей механізм може працювати, а будемо думати винятково про результати

Ефективність творчої праці істотно залежить від вільного вибору наукового

напрямку

творчості, то ми не зможемо запропонувати і якісь способи підвищення творчого потенціалу особистості і тим більше які б то

не було способи навчанню творчості.

межі "своєї" системи координат, звичних

способів рішення задачі, свого уявлення про світ, можливість переходу, хоча б короткочасно, на іншу платформу, іншу точку зору, з яким людина зможе побачити невидиме з "свого світу" рішення. Однак такі переходи з одного суб'єктивного світу в іншій дуже непрості, їм багато чого пручається в людині. З іншого боку, існують ситуації й умови, у яких такі переміщення істотно полегшуються. Описові цих ситуацій, психолого-педагогічних прийомів і організаційних умов, що роблять можливим тимчасове відмовлення від звичних стереотипів і, отже, що полегшують пошук нових рішень у різних областях діяльності, і присвячена дана глава.

369

10.3 Методологія як об'єкти наукового дослідження

Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлення про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного характеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці питання докладніше.

При науковому дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Виклад наукових фактів має здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної галузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей.

Накопичення наукових фактів у процесі дослідження — це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум ученого, його ідея.

У філософському визначенні ідея — це продукт людського мислення, форма відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення тим, що в ній не тільки відображається об'єкт вивчення, а й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Тому важливе значення має історичне вивчення не лише об'єкта дослідження, а й становлення та розвитку знань про нього.

370

Ідеї народжуються з практики, спостережень навколишнього світу потреб життя. В основі ідей лежать реальні факти і події. Життя-висуває конкретні завдання, однак часто не відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх вирішення. У такому разі на допомогу приходить здатність дослідника проаналізувати ідеї, погляди попередників, запропонувати новий, зовсім незвичний аспект розгляду завдання, яке протягом тривалого часу не могли вирішити при загальному підході до справи.

Вивчення історичного досвіду, визначення етапів становлення, розвитку об'єкта дослідження та ідеї від часу виникнення до стадії вирішення завдання значно збагачує наукове дослідження, свідчить про достовірність його результатів і висновків підтверджує наукову об'єктивність і компетентність дослідника.

Нова ідея — не просто зміна уявлень про об'єкт дослідження — це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і, здавалося б, перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незначний, неочікуваний результат, який надто розходиться із загальноприйнятими положеннями науки — парадигмами. Отримання нових знань відбувається за схемою: парадигма — парадокс —нова парадигма. Розвиток науки — це зміна парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддається логічному опису бо кожна з них відкидає попередню і несе принципово новий результат дослідження, який не можна логічно вивести з

відомих теорій. Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми науковогопошуку, які не на формальній логіці. Складність,

багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової

проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

Методологія (rp. methodos — спосіб, метод і logos — наука, знання) — вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

371

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження.

Методологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Методику розуміють як

сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологія виконує таці функції:

■ визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

■ направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

■ забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

■ допомагає введенню новоії інформації до фонду теорії науки;

■ забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

■ створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання. Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки| завжди існують поза цією наукою, за її межами і| не виводяться із самого дослідження.

372

Методологія — вчення про систему наукових принципів, форм і способів чотирирівневу структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загально-наукові принципи, що становлять власне методологію, конкретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань. Філософська, або фундаментальна, методологія є вищим рівнем

методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності. Розвиток методології — одна зі сторін розвитку пізнання в цілому.

Спочатку методологія грунтувалася на знаннях, які диктувала геометрія як наука, де містилися нормативні вказівки для вивчення реального світу. Потім методологія виступала як комплекс правил для вивчення всесвіту і перейшла у сферу філософії. Платон і Арістотель розглядали методологію як логічну універсальну систему засіб істинного пізнання.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв'язок теорії і практики, принципи пізнанності реального світу, детермінованості явищ, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного.

Діалектична логіка пізнання стала універсальним Іструментом для всіх наук, при вивченні будь-яких проблем пізнання і практики.

Філософська методологія виконує два типи функцій. По-перше, вона виявляє смисл наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку стосовно практики, суспільства, культури людини. Це — філософська проблематика. Методологія не є особливим розділом філософії: методологічні функції щодо спеціальних наук виконує філософія в цілому. По-друге, методологія вирішує завдання

373

вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, виходячи за межі філософії, хоча й спирається на розроблені нею світоглядні й загально-методологічні орієнтири та постулати.

Отже, фундаментальні принципи базуються на узагальнюючих, філософських положеннях, що відбивають найсуттєвіші властивості об'єктивної дійсності і свідомості з урахування досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини.

Загальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається. До загальнонаукових принципів дослідження належать: історичний.

термінологічний, функціональний, системний когнітивний

(пізнавальний), моделювання та ін.

Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникнути у сутність явищ і процесів, що вивчаються. Це можливо за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, тобто застосування історичного підходу до його вивчення.

Перш ніж вивчати сучасний стан, необхідно вивчити генезис та розвиток певної науки або сфери практичної діяльності.

Відомо, що нові наукові і накопичені знання перебувають в діалектичній взаємодії. Найкращеа прогресивне зі старого переходить у нове і надає йому сили й дієвості. Інколи забуте старе знову відроджується на новій науковій основі і живе друге життя в іншому, досконалішому вигляді.

У цьому зв'язку особливого значення набувають вивчення історичного досвіду, аналіз та оцінювання історичних подій, фактів,

374

попередніх теорій у контексті їх виникнення, становлення та розвитку. Отже, історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків закономірностей та суперечностей.

Будь-яке теоретичне дослідження потребує описування, аналізу та уточнення понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають.

Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті теорії, на базі якої базується дослідження. Вирішити це завдання допомагає метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять.

Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлумачних та професійних словниках. Визначення обсягу і змісту поняття дають через родову ознаку і найближчу видову відмінність. Як правило, спочатку називають родове поняття, до якого поняття, що визначається, входить як складова. Потім указують на ту ознаку поняття, яка відрізняє його від усіх подібних, причому ця ознака має бути найважливішою і найсуттєвішою.

Є певні правила визначення понять. Правило розмірності вимагає, щоб обсяг поняття, що визначається, відповідав обсягу поняття, яке визначає, тобто ці поняття мають бути тотожними. Друге: нове поняття не повинне бути тавтологічним. Третє: поняття має бути чітким і однозначним. Якщо при визначенні поняття важко зазначити одну ознаку, називають декілька ознак, достатніх для розкриття специфіки його обсягу і змісту. Дійсно наукове визначення складних явищ і фактів не може обмежуватися формально-логічними вимогами Воно має містити оцінку фактів, об'єктів, явищ, що визначаються, органічно увійти в чинну терміносистему науки.

375

До загальнонаукової методології слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об'єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.

Кожну конкретну науку, діяльність, об'єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов'язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру. До загальних характеристик системи відносять цілісність, структурність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, ієрархічність, цілеспрямованість, самоорганізацію. З позицій системного підходу можна розглядати будь-яку сферу. Орієнтація на системний підхід у "дослідженні (структура, взаємозв'язки елементів та явищ, їх супідрядність, ієрархія, функціонування, цілісність розвитку, динаміка системи, сутність та особливості, чинники та умови) виправдана тоді, коли ставиться завдання дослідити сутність явища, процесу.

Рис. 10.3 Схематичне зображення системи 376

У системному дослідженні об'єкт, що аналізується, розглядається як певна множина елементів, взаємозв'язок зумовлює цілісні властивості цієї множини. Основний акцент робиться на виявлення різноманітності зв'язків і відношень, що мають місце як усередині досліджуваного об'єкта, так і у його взаємодії із зовнішнім середовищем. Властивості об'єкта як цілісної системи визначаються не тільки і не стільки сумарними властивостями його окремих елементів чи підсистем, скільки специфікою його структури, особливими системотворчими інтегративними зв'язками досліджуваного об'єкта.

Системний принцип дає змогу визначити стратегію наукового дослідження. В його межах розрізняють структурно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-генетичний та інші підходи.

Сутністі структурно-функціонального підходу полягає у виділенні в системних об'єктах структурних елементів (компонентів, підсистем) і визначенні їхньої роді (функцій) у системі. Елементи і зв'язки між ними створюють структуру системи. Кожний елемент виконує свої специфічні функції які "працюють" на загальносистемні функції. Структура характеризує систему в статиці, функції — у динаміці. Між ними є певна залежність.

Загальнонауковою методологією вивчення об'єкта дослідження є системно-

діяльніспий підхід, який набув значного поширення в сучасних наукових розробках. Зазначений підхід указує на певний компонентний склад людської діяльності. Серед найсуттєвіших її компонентів: потреба — суб'єкт — об'єкт— процеси —умови — результат Це створює можливість комплексно дослідити будь-яку сферу людської діяльності.

Конкретнонаукова (або частковонаукова) методологія — це сукупність ідей або специфічних методів певної науки, які є базою для розв'язання конкретної дослідницької проблеми; це наукові концепції, на які спирається даний дослідник.

377

Рівень конкретнонаукової методології потребує звернення до загальновизнаних концепцій провідних учених у певній галузі науки, а також тих дослідників, досягнення яких є загальновизнаними.

Пошуки методологічних основ дослідження здійснюються за такими напрямами:

■ вивчення наукових праць відомих учених, які застосовували загальнонаукову методологію для вивчення конкретної галузі науки;

■ аналіз наукових праць провідних учених, які одночасно із загальними проблемами своєї галузі досліджували питання даної галузі;

■ узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали дану проблему;

• проведення досліджень специфічних підходів для вирішення цієї проблеми професюналами-практиками, які не лише розробили, а й реалізували на практиці свої ідеї;

^ш аналіз концепцій у даній сфері наукової і практичної діяльності українських учених і практиків;

■ вивчення наукових праць зарубіжних учених і практиків. Отже, виходячи з методологічних основ наукового дослідження, необхідно чітко відповісти на запитання про: передбачувану провідну наукову ідею, сутність явища (об'єкта, предмета дослідження), суперечності, що виникають у процесі чи явищі, стадії, етапи розвитку (або тенденції). Це і становить наукову концепцію дослідження.

Концепція — це система поглядів, система опису певного предмета або явища, щодо його побудови, функціонування, що сприяє його розумінню,

тлумаченню, вивченню

Концепція має надзвичайне значення, оскільки є єдиним, визначальним задумом, головною ідеєю наукового дослідження.

378

10.4 Методи і техніка наукових досліджень

Стратегічні методологічні положення іпринципи знаходять своє практичне втілення в методах дослідження.

Методика (гр. methodike) -сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження -це система правил використання методів, прийомів та операцій

Метод (гр. Tethodos,) — спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. Різниця

між методом та теорією має, функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод — це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати. У науковому дослідженні часто застосовують метод критичного аналізу наукової і методичної літератури,практячного досвіду, як того потребує рівень

методики і техніки дослідження. У подальшій роботі широко використовуються такі методихпостереження, бесіда, анкетування, рейтинг, моделювання, контент-аналіз, експеримент та ін. Вибір конкретних методів дослідження диктується характером фактичного матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Методи є упорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослідження, використання технічних прийомів і проведення операцій з теоретичним і фактичним матеріалом у заданій послідовності.

В одній і тій же науковій галузі може бути кілька методик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під-час наукової

379

роботи. Найскладнішою є методика експериментальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, шкалювання, однак цілі і методика їх реалізації різні. Класифікація методів розроблена слабо.

Досить поширеним є поділ основним типів методів за двома ознаками: мети і способу реалізації.

За першою ознакою виділяються так звані первинні методи, що використовуються з метою збрру інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отриманих даних — кількісний та якісний аналіз даних, їх систематизація; шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаціиними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру співвіднесення постійних і змінних чинників.

За ознакою способу реалізації розрізняють логіко-аналітичні, візуальні та експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції та індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони доповнюють один одного і можуть використовуватися з метою верифікації — перевірки істинності гіпотез і висновків.

Візуальні, або графічні, методи графи, схеми, діаграми, картограми та ін. дають змогу отримати синтезоване уявлення про досліджуваний об'єкт і водночас наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв'язки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об'ємі, Ці методи тісно пов'язані з комп'ютерними технологіями.

Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосуються реальних об'єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів. З ними пов'язаний цілий 380

роздш математики — теорія ігор"; з їх допомогою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєнних питаннях. Вони використовуються у психології ("трансакційний аналіз"), соціології ("управління враженнями", "соціальна інженерія"), в методиці нетрадиційного навчання.

У прикладних аспектах гуманітарних наук доцільно використовувати математичні методи. Математичний апарат теорії ймовірностей дає можливість вивчати масові явища в соціології, лінгвісгиці. Математичні методи відіграють важливу роль при обробці статистичних даних, моделюванні. Однак при цьому слід зважати на різницю-вприроді. Використовування методів наукового пізнання .

Успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння науковця вибрати найрезультативніші методи дослідження, оскільки саме вони дають можливість досягти поставлені досліджені мети. Методи наукового пізнання поділяють на загальні й спеціальні Більшість соціальних проблем конкретних наук і навіть окремі етапи їх дослідження потребують застосування спеціальних методів вирішення. Вони мають специфічний характер і вивчаються, розробляються та вдосконалюються в конкретних, спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об'єкта. Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеціальних, використовуються в дослідницькому процесі в різноманітних науках. Загальні методи наукового пізнання умовно поділяють на три великі групи:

■ методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

■ методи, що використовуються як на емпіричному, так і. на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделюваня та ш.);

■ методи або методологія, що використовуються на теоретичному рівні

381

дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, структурний діяльність підхід).

До техніки наукового дослідження слід віднести проблему оптимуму мотивації у творчості.

Існує стереотипне представлення, що якщо людина довго не може справитися з задачею, то це означає, що вона їй не по зубах і вона повинна від неї відмовитися. Тут не приймається в увагу, що тривалі невдачі, самі по собі, можуть настільки знизити мотивацію, що людина утрачає внутрішню підтримку для рішення задачі. Зберегти мотивацію на належному рівні можна або поступовим нарощуванням складності розв'язуваних задач, або розбивкою великої задачі на декілька часток. Рухаючись від успіху до успіху, людина зміцнює впевненість у собі, стає здатною переборювати усі великі перешкоди.

Іноді задача настільки придушує дослідника своїми масштабами і колосальним обсягом передбачуваних зусиль, що цілком паралізує його ініціативу. Подібну колізію О. Толстой називав „слоновою задачою": слон дуже великий, а рот у людини занадто маленький. Краще почекати, поки рот не стане досить великим. Однак рот не збільшується, і слона проковтнути не вдається. Проблему поїдання великого слона маленьким ротом можна вирішувати по-іншому — відсунути слона від себе подалі, щоб він показався маленьким і їстівним. Така позиція приводить до відкладання задачі на невизначений термін: слон далеко, і поспішати нікуди. Реальний і продуктивний спосіб рішення „слонової задачі" — розрізати слона на шматки, а потім спокійно і методично пережувати його маленькими шматочками.

Більш алгоритмічним прикладом рішення проблем і подолання стереотипів логічного мислення може служити ТРВЗ — теорія рішення винахідницьких задач, що передбачає послідовний, розгорнутий перебір алгоритмів пошуку рішення за уточненими критеріями його якості. Така

382

система має важливий психологічний аспект, оскільки значно розширює поле, пошуку рішень, виступаючи як стратегія покрокового руху — із сходинки на сходинку. Подібне систематичне розширення поля можливих рішень, застосовуване цілеспрямовано і багаторазово, сприяє розвиткові передбачливості і допомагає кожну нову проблему розглядати в різноманітних аспектах. Ця система надає істотну допомогу в боротьбі зі стереотипами начебто „чого тут шукати, давно відомо, що отут не може бути нічого цікавого!" Збагачуючи творче мислення, ТРВЗ привчає аналізувати проблему, що стоїть перед людиною, усебічно.

Теорія рішення винахідницьких задач включає спеціальні методики нейтралізації психологічної інерції і стимуляції уяви. Основу системи складає стратегія аналізу некоректно (а часто і просто невірно) поставленої задачі і перетворення її в схему (модель) конфлікту, нерозв'язного раніше відомими способами. Конструктивний аналіз цього конфлікту приводить до виявлення фізичного (хімічного, геометричного і т.д.) протиріччя. Подолання його є необхідною і достатньою умовою рішення вихідної задачі.

В дійсний час створений банк даних для рішення технічних, фізичних, хімічних і інших протиріч, що стало можливим завдяки порівняльній нечисленності основних типів протиріч, що зустрічаються у величезній розмаїтості винахідницьких задач. Переважна більшість задач можна вирішувати за аналогією з іншими, що включають дане протиріччя. У цьому плані кожна нова типова задача зі своїм протиріччям розширює репертуар можливостей винахідника, удосконалюючи його логічні здібності.

Що таке протиріччя? У системі ТРВЗ так прийнято називати ситуацію, коли спроба поліпшити одну з ключових характеристик задачі неодмінно веде до погіршення іншої. Для уточнення базового протиріччя даної задачі складають її спеціалізований опис. При цьому прикладаються

383

зусилля для загострення конфлікту, що розвивається або в просторі, або в часі.

При оволодінні ТРВЗом учасників навчають спеціальному аналізові системи на різних рівнях, коли послідовний розгляд поступово перетворюється в рівнобіжний процес: виробляється уміння переносити ідею відповіді з однієї лінії розгляду на іншу, одночасно відслідковуючи зміни в надсистемі і підсистемах.

У плані задач даної глави важливо звернути увагу на те, що ТРВЗ допомагає зняттю не всіх бар'єрів, а тільки частини логічних стереотипів. За межами досяжності цієї системи залишається більшість підсвідомих психологічних бар'єрів. При використанні цієї системи, по-перше, у неявному виді передбачається, що задача вже є і справа тільки в тому, щоб її вирішити. Однак виникнення задачі, розуміння її актуальності цілком залежить від кругозору, кваліфікації і світогляду її постановника. Треба ще знайти або навчити таких постановників, що вміли б бачити навколо себе задачі, — „мисливців за задачами". Для цього необхідні не тільки широкі знання в суміжних областях, що дозволяють бачити інформаційні діри, але й уміння зіставляти закономірності процесів у віддалених областях знання і не боятися „маревних ідей".

По-друге, використання фахівцем ТРВЗа протягом декількох років, в особливості успішно, приводить не тільки до удач у винахідництві, але і до професійної деформації за рахунок зростання потужності підсвідомих бар'єрів. Здійснюючи послідовне, покрокове просування до рішення, з високою надійністю одержуючи позитивні результати, ТРВЗовці дуже виграють у швидкості одержання результату й у його якості на фоні багатьох інших фахівців, що йдуть до рішення багато років методом проб і помилок. Усе це переповняє їх -таким захватом, що вони стають фанатично відданими цьому методові. А фанатизм завжди різко звужує

384

бачення проблем і можливих підходів до їхнього рішення. Адже краще рішення може лежати поза полем аналізу методами ТРВЗа.

По - третє, один з основних шляхів розвитку творчості -— стрибкоподібний перехід до нового принципу, нової стратегії. При цьому ті, хто працює переважно на підсвідомому рівні, передбачаючи більше число ходів уперед, швидше роблять стрибок, тобто переходять до використання нової" стратегії. У цьому виявляються їх прогностичні дані, що дозволяють їм у цілому просуватися в пошуках рішення швидше, ніж методичним фахівцям, що рухаються по системі ТРВЗа.

10.5 Стимулювання творчого процесу особистості

Взаємодія з однодумцями й опонентами стимулює творчі процеси.

Творчість - це здатність шуватися і пізнавати, уміння іходити рішення, у нестандартних туаціях ситуація, націленість на цкриття нового і схильність до ибокого усвідомлення свого ювіду.

Крім того, груповий розвиток і навчання, взаємний обмін ідеями втомлюють,

інтелектуальну допитливість, доставляють істинно духовну насолоду.

В останні роки

міняються стратегії впливу на людину для посилення його творчої результативності. Раніше здавалося очевидним, що ще до початку навчання погрібно за допомогою тестів виявити здатності людини, а потім, задіявши відповідну програму, орієнтувати її на

діяльність у тих областях, де в неї виявилися найкращі задатки. Передбачалося, що це оптимальний шлях, до високої творчої віддачі, оскільки здібності полегшать досягнення, що стимулюють підвищення самооцінки, а висока ефективність зусиль принесе максимальну користь суспільству. Тепер підходи до розвитку, творчої особистості радикально

385

змінилися. Ключовим моментом вважаються не здібності людини, а його мотивація і життєві цілі. (Не „людина для суспільства", а „людина для себе") мотиви, потреби і глибинні установки індивідуума визначають напрямок, його руху. Зусилля педагогів і психологів спрямовані тепер на розвиток насамперед тих здібностей, що потрібні для успішного просування до поставленої мети самою людиною.

Така стратегічна переорієнтація дозволила істотно підвищити ефективність навчання, тому що люди, споконвічно менш здатні, але цілеспрямовано вирішальні власну, особисто значиму задачу, виявляються в кінцевому рахунку більш продуктивними, чим більш обдаровані, але менш зацікавлені. Вона ж вплинула і на принципи групового виховання. Сучасні методики спираються не тільки на механізми зараження і наслідування, що забезпечують взаємне стимулювання, але і на необхідність поділу ролей у творчому колективі відповідно до бажань і можливостям кожного. Замість того щоб підвищувати здатності кожного члена групи до деякого рівня припущення, усереднений рівень забезпечить оптимум віддачі кожної окремого учасника і групи в цілому, тепер максимальн враховуються індивідуальні інтереси і конструюється ситуація, у якій кожен учасник, ефективно просувається до своєї власної мети, вносить істотно більший внесок у рішення загальних задач.

Якщо виходити з первинності „людини для себе" і вторинності „людини для суспільства", то необхідність максимального стимулювання творчих здібностей кожного стає очевидною. Разом з тим, традиційні методи навчання в школі, інституті, аспірантурі ігнорують цю задачу. На початку XX століття прогрес у навчанні зв'язували зі збільшенням ролі теоретичних знань (що і як можна зробити взагалі) замість освоєння, практичних навичок (як зробити ,де", і не взагалі, а „тут і тепер"), що було центральним в утворенні XIX століття, — і, як це звичайно буває, не

386

обійшлося без перекосу. Тому наше утворення об'єднує детальне вивчення обмеженого кола абстракцій і поверхневе знайомство з більшістю інших. Воно перевантажено інтелектуальним аналізом, багато в чому страждає книжністю і не задовольняє спраги діяльності, властивої молоді.

При формуванні такої спрямованості навчання неявно передбачалося, що збільшення частки теоретичного знання буде сприяти підвищенню творчої ініціативи. У відомих границях це твердження розумне, оскільки теорія задає рамки застосовності правила, не вимагаючи навчання на кожному окремому прикладі. Однак усяке благо може бути доведене до абсурду і перетворено у свою протилежність.. Дійсно, ми стали очевидцями невиправданого збільшення числа теоретичних курсів, росту абстрактності викладу, посилення математизації й алгоритмізації матеріалу навіть у гуманітарних курсах. Виникла абсолютизація формальної логіки, що стала ледь не єдиним надійним засобом розуміння об'єктивного світу. Нерідко підносяться не стільки факти, скільки застарівші догми, думки, теорії і теореми, які вони потім викидають на іспитах у напівперевареному виді. Таке навчання приводить до того, що фахівець не може активно застосовувати отримані знання і рідко знаходить задоволення в самостійному пошуку нових рішень...

При цьому упускається з виду, що існує цілий шар людського досвіду, що не піддається рефлексії, невербалізуємий і формально виражаємий не, — у тілесних навичках, традиціях, сприйняття, практичній майстерності. Не володіючи цим багатством, фахівець може втратити головний двигун саморозвитку, а згодом і взагалі стати нездатним до самостійного мислення.

Але саме цілісність сприйняття, забезпечувана підсвідомістю дозволяє одночасно доглянути не тільки самі, елементи досліджуваного матеріалу, але і їх взаємозв'язки, тобто зрозуміти загальну структуру предмета. Звідси безпосередньо випливає значимість схематичного

387

представлення задачі: одночасне охоплення поглядом усієї проблемної ситуації таїть у собі щось схоже на побудову внутрішнього моста між проблемою і її рішенням — шляхом узгодження уявного образа мети і наявного образа ситуації. Завдяки схематизації ситуація стає більш доступною для переносу на мовний або розумовий план.

Разом з тим, полегшуючи уявний експеримент, схема може непомітно для сприймаючого підштовхнути його до більш широкого тлумачення, і тоді, її випадкові ознаки стануть трактуватися тенденційно, що становить небезпеку. Крім, того, уявний експеримент відтинає можливість одержання побічних результатів („ефект Колумба": шукав Індію — відкрив Америку). Цих недоліків позбавлена взаємодія з моделлю. Роль моделі в інтелектуальних процесах грунтується на уподібненні. Людина здатна розуміти об'єкти і явища зовнішнього світу через відчуття відповідних станів свого тіла. На фундаментальну здатність використовувати тіло як природну модель опиратися на всі дії людини зі штучними моделями. У цьому випадку об'єкти осягаються через подвійне опосередкування: спочатку досліджуваний об'єкт співвідносять з моделю, а потім процеси у зовнішній стосовно тіла моделі зіставляють з відчуттями тіла, що намагається відтворити ці процеси, тобто модель використовують

Утомлюються і знемагають люди розумової праці не стільки від того, що багато працюють, а від того, що непродуктивно-погано працюють! Н.Е. Веденский.

як інструмент творчості. Застосування у творчій діяльності моделювання можна розглядати як практику уподібнення, що розвиває, насамперед здатність „думати руками".

При цьому ефективність творчої

інтелектуальної праці стає більш значимою.

У ряді випадків, розглядаючи проблему оцінки творчої діяльності особистості, дослідники зосереджують увагу на зовнішніх результатах - на феномені „оригінальної продуктивності" не бачачи в ньому продовження

388

творчого відношення людини до всіх граней буття. На відміну від такого підходу ми виходимо з того, що для виконання творчої діяльності потрібно вишукувати прийоми способи побудови такого внутрішнього світу особистості і такої корекції світу людини, що дозволили б йому реалізувати нове бачення старої реальності. Ми виходимо з того, що творчі здібності людини є базовим ресурсом цивілізації. Людство йде до такого суспільства, коли найвищу цінність буде представляти духовно розвита індивідуальність. Тільки збільшення соціального впливу творчої особистості дозволить уникнути небезпеки в черговий раз перетворити людину в „гвинтик".

Людина не може бути в цивільному житті рабом і при цьому вільним у творчості.

І не можна мати розкутість в одній точці і не мати її в іншій. Хто раб перед начальством, той раб і перед творчими проблемами.

М. Мамардашвілі

Очевидно, що

досягнення цієї мети зв'язано із

самовдосконаленням людини, розвитком його свідомості. У той же час особистіший ріст

визначається рівнем саморозуміння і самоприйняття. Низька самооцінка приведе до деструктивних наслідків і не сприяє вільному самовираженню. Наскільки людина знає себе, довіряє собі, настільки він може прийняти на себе відповідальність за оригінальні. Тенденції розвитку сьогоднішнього суспільства орієнтовані і вимагають активної і систематичної творчості у всіх сферах життя. Ці тенденції приводять не тільки множествености життєвих стилів, розмаїтості і гнучкості виробництва і споживання, але і до індивідуалізації творчості розширюючи тим самим можливості осбистості. При цьому особистості в ім'я самозбереження свого "Я" необхідно виробляти імунітет проти глобалізації і стандартизації, що індувідуальне рольове поводження людини схиляє у формалізоване (зомбіроване) розпорядження.

389

У свідомості накопичується усе більше безособових готових зразків поводження. Це приводить до того, що людина може вписуватися в суспільні відносини, бути досить контрольованим тільки при зниженні рівня креативності.

У свою чергу дестандартизація свідомості визначає необхідність пошуку нових форм обміну інформацією безпосередньо між окремими людьми без тенденційного впливу преси. Добре б ще і СМИ.

У середовищі сучасного утворення здійснюється формування творчих особистостей, ведеться "Психологічна підготовка" до того , що надалі наука неминуче буде здобувати риси суб'єктивізму, широко використовувати метафори, аналогії, ефективно працювати з різними поняттями і нечітко сформулірованими гіпотезами. Тому прийдеться безупинно розширяти рамки пізнавльної прийнятності, бути здатним уловлювати незвичне і нове. Для цього треба зберігати відкритість новому досвідові, що завжди стимулює не тільки творчеську результативність, але і особистий ріст.

Одна з істотних соціально-психологічних проблем — взаємини індивіда і групи, вписаність у групу „яскравої індивідуальності". Як відомо, поза групою неможливо розкрити весь потенціал людини. Численні групові методи тренінгу вирішують проблеми налагодження гармонії між людиною, групою і світом, створюючи тим самим перспективи особистіший і творчий ріст. Загальним для всіх групових методик є досягнення внутрішньої рівноваги за рахунок усвідомлення ієрархії особистих потреб на тлі потреб оточуючих людей.

Не можна обговорювати проблеми творчості без прив'язки до моральних критеріїв особистості. Чим продуктивніше людина, тим більше її відповідальність за те, чи присвячені її зусилля чомусь високому, шляхетному або нею керують егоїстичні спонукання. Творча активність стає вкрай небезпечною, якщо вона безпринципна і глуха до абсолютних цінностей — духовно збиткова. 390

Глобальні зміни, що відбуваються сьогодні, торкаються всіх сторін життя людей. Необхідна психологічна і соціальна адаптація до нової реальності. Ми повинні усвідомити, що завтра кожний з нас може раптом виявитися зовсім непристосованим до життя (і тим більше - до творчості) зі своїми традиційними, але вже неадекватними стереотипами сприйняття, мислення і поводження [рис. 10.4.].

У висновку даного блоку інформації приведемо рекомендації Р.М.Грановської [16] особам, що займаються дослідницькою діяльністю по подоланню власних стереотипів:

1. Розширюйте свій кругозір — ідеї і зведення можуть бути знайдені в

сферах далеких від науки з її строгими підходами до явищ світу.

2. Не вдавайтесь у розпач, якщо не можете одержати нові факти — для відкриття, іноді досить новими очима подивитися на старі.

3. Стаючи старше, все більше уваги звертайте на подолання своїх вікових і професійних стереотипів, вишукуйте для цього придатні для себе способи. Досвід показує, що це можливо!

4. Пам'ятайте про те, що самі правильні, важливі для всього людства ідеї дуже повільно завойовують собі загальне визнання. Відкидання ідеї „усіма" нічого не говорить про її неправильність.

5. Підтримуйте в собі мужність - винахід, відкриття вимагає часом перегляду і перебудови своєї моделі світу, а це болісний процес. Однак багатьом він виявився під силу! Чому б і вам не спробувати?

6. Не падайте духом, якщо чиїсь експерименти спростовують вашу теорію — ще не відомо, хто правий. Дослідні дані не абсолютні. Значення фактові додає бачення теорії.

7. Намагайтеся будувати теорію, роблячи висновки по неповним даним, тому що повнота принципово недосяжна. А що, якщо вже зараз запропонувати закономірність?

8. Кваптеся! Ідея висить у повітрі. Це значить, що умови для її

391

рішення вже дозріли. Рішення треба тільки знайти і сформулювати.

9. Не засмучуйтеся, якщо усі вважають вас єретиком або диваком. Не ви перший. Це можна пережити, якщо компенсувати засмучення від невизнання радістю творчості.

10. Учіться відсторонятися від свого звичного погляду і дивитися на проблему

неупереджено - це досяжно за допомогою спеціальних тренувань.

11. Починайте спроби вийти за рамки даної науки системи законів. Неможливо те що неможливо в цих рамках. А поза ними?

12. Вправляйтеся в переконструюванні наявних, (накопичених по проблемі) матеріалів, що представляються поки незв'язаними, неповними. При деякій трансформації картина може виявитися цілісною.

13.Відносьтеся з іронією до величини і значимості своєї персони в науці. Грайте з ідеями. Ексцентрична ідея, немислиме рішення несумісні з зайвою серйозністю і постійною турботою про те, щоб бути раціональним.

Н.Розважайтеся на дозвіллі фантастикою, зважуйте перспективи „диких" гіпотез.

15. Не страждайте від того, що не усе упорядковано, строго і закономірно у вашій задачі. Такі умови творчого додатка сил — з цього сміття виростуть квіти ваших ідей. Класичний приклад — з ліфтом, що рухався настільки повільно, що нервував співробітників і викликав скарги. Інженери запропонували удосконалити двигуни, але це було занадто дорого. Тоді психологи вирішили цю задачу своїми методами. На кожнім поверсі біля ліфта повісили дзеркало. Жінки вертілися біля, дзеркала, чоловіки навколо жінок — і скарги на повільність ліфта припинилися.

392

Рис. 1.0.4. Структурна схема творчого розвитку особистості.

393

Інформаційні джерела:

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: / Учебное пособие для студентов вузов.- Екатеринбург: Деловая книга, 2002. - 704с.

2. Алексєєва Т.В. Психологічні фактори та прояви процесу адаптації студентів до навчання у вищому навчальному закладі/ 19.00.01.-Дис... канд. психол. наук.- Київський національний ун-т, 2004

3. Анисимов О.С. Методологическая культура пелагической диятельности и мьшіления ,-М. 1991 — 168с.

4. Архангельский С.Н. Методологические разработки по курсу педагогики и психологии вьісшей школн для слушателей ФПК.М., 1990.-230с.

5. Батракова С.Н. Педагогический процесе как явление культурн (Метологические проблемьі): Монография-Ярославль,2003.-228с.

6. Байденко В.И. Болонский процесе: Курс лекций-М.:Логос, 2004.-208с.

7. Белова С.В .Диалог-основа професии педагога: Учебно-медагогич. Пособие.-М.:АПК и ПРО,2002.-148с.

8. Беляева Л.И. Педагогическая деятельность как категория педагогики и образоиания .—Екатерибург, 1995.-320с.

9. Беспалько В.П. Образование и обучение с участием компьютеров.-М..-НПО МОДЕК, 2002.-352с.

10. Бодалев А.А., Деркач А.А. Климов Е.А. НивиковА.М. Требования к диссертациям по педагогическим наукам: Научо-методические рекомендации / Автор-сост. B.C. Леднев. 3-є изд. -М.: Издательство «Згвес», 2006. — 88.

.11. Бондаревская Е.В .Теория и практика личностно-ориентированного образования. Ростов на Дону, 2ООО.-352с.

12. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. Учебник для ВУЗов-Спб.:Питер, 2004.-300с.

13. Бусьігина А.Л. Проссор-профессия, Самара, 1999.-276с. 394

14. Вислогузова М.А., Сушкова Ф.Б. Технология подготовки к творческой педагогической деятельности.-М.,1999.-230с.

15. Вишнякова С. М. Профессиональное образование : Словарь. Ключевне понятия , терминн , актуальная лексика. - М.: НМЦ СПО , 1999-538 с.

іб.Грановська P.M. Творчество и преодоленньїе стереотипьі. СПб.

«Зкслюзив», 1995. 17.Герасимов A.M., Логинов И.П. Инновационннй подход в

построении обученя (концептуально-технологический аспект):

Учеб. пособие.-М.: АПК и ПРО, 2000.-164с.

18. Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века.(В поисках практико-оринтированнмх образовательнмх концелций)-М.;1998.-608с.

19. Громкова М.Т. Психология и педагогика профессиональной деятельности:Учеб. пособие для ВУЗов. - М.:ЮНИТИ - ДАНА,2003 -415 с.

20. Громкова М.Т. Андрагогика: теория и практика образования взросльїх Учеб. пособие для системи доп. проф. Оразования.- М.: ЮНИТИ-ДАНА,2005.-495с.

21. Зимная И.А., Педагогическая психология.Учебник для ВУЗов.М.Логос

22.Коржуев А.В., Попков В.А. Актуальнне проблеми внсшей школьї и образония взхросльїх: Научное издание.М.,2002.-182с.

23. Колосникова И.А. Педагогическая реальность в зеркале межпарадцигмальной рефлекции.-СПб., 1999.-180с.

24. Краевский В.В. Методология научного исследования :Пособие для студ. и асп. Гуманитар. ун-тов.-СПб.: ГУП,2001.-148с.

25. Леднев B.C. Содержание образования сущность, структура, перспективьі.-М.:Висш.шк., 1991 .-241с.

395

26. Леонтьев Д.А. От социальньїх ценностей к личностньїм: социогенез и феноменология ценностной регуляции деятельности // Вестник МГУ, сер.14. Психология. - 1996. - №4. - С.10-19.

27. Леонтьев Д.А., Калашников М.О., Калашникова О.Е. Факторная структура теста смьісложизненньїх ориентаций// Психологический журнал.- 1993.- №1.- С. 150-155.

28.Лихачев Б.Т. педагогика. Курс лекций.- М.: Прометей, 1992.- 528 с.

29. Мижериков В.А.,Ермоленко М.И. Ввдение в педагогическую деятельность: Учеб.пособие для студентов.М.,2002.-268с.

30. Морозов А.В. Креативность преподавателя вишей школн.М., 2002-268с.

31. Педагогика. Учебник для студентов педагогичньїх учебннх заведений. / Под. ред. П.И. Пидкасистого.- М.:Педагогич. общ-во России,2004.-608с.

32.Педагогика: Большая современная педагогика // Сест.Е.С. Рапацевич. - Мн.: «Современное слово», 2005. - 72с.

33. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. - СПб.: Питер, 2000. - 656 с.

34. Резнік Т.І. Психологічний зміст труднощів у навчанні студентів -першокурсників// Практична психологія та соціальна робота.- №1.-2002. - С.1-3.

35. Российская педагогическая знциклоледия: В2 т. / Гл. ред. В.В. Давьадов. - М.: Большая Российская знциклопедия, 1993, 1999. ТІ -608 с; Т2 - 670с.

Зб.Ситаров В.А. Дидактика: Учеб. Пособ. для студ. вьісш. учеб.

заведений / под ред. В.А. Сластелина.- М.Академія,2004.-368с. 37. Сластенин В.А., Подьімова Л.С. Педагогика: инновационная

деяльность .-М.: магистр 1997-280с .

396

38. Слатенин В.А., Исаев Н.Ф., Шиянов Е.Н. Общая педагогика для студ. Вьісш. Учеб. заведений / под. ред. В.А. Сластенина В 2ч.- М.: Владос,2003.-Ч.1-288с.;Ч.2.-256с.

39. Словарь лрактического психолога. - Минск: Харвест, 1998.- 800с.

40. Смирнов С.Д. Педагогика и психология вьісш. образования :от деятельности к личности.-М.,1995.-271с.

41. Смирнов В.И. Ощая педагогика в тезисах дефинициях, иллюстрациях.-М.: Педагогич. Общ. России,2000.-416с.

42. Философский знциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М,2000.-576с.

43. Хуторской А.В Современная дидактика:учебник для ВУЗов.-СПб: Питер,2001.-544с.

44. Чернилевский Д.В., Морозов А.В. Креативная педагогика и психология: Учебное пособие для ВУЗов, - М.:МГТА,2001. - 301с.

45. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в вьісшей школе: Учебное пособие для ВУЗов.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 437 с.

46. Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии. - М.: Наука, 1977.- 143 с.

47. Чеснокова И.И. Психологическое исследование самосознания // Вопросьі психологии.- 1984.- №5.- С. 6-12.

48. Чернилевский Д.В., Шаповалов А.М. Менеджмент в современной висшей школи. - Винница. РНО ВСЗН, 2005, - 186с.

49. Шадриков В.Д. Философия образования и образовательнне политики.-М., 1993 .-430с.

50. Шиянов Е.Н., Котова Н.Б. Развития личности в обучении.-М.,1999.-288с.

51. Знциклопедия професіонального образования: В 3-х т.-Гл. ред. Батьішев СЯ. М.: АПО,1999. Т1-567с; Т2-440с; Т3-489с.

52.Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. Посібник.-К.: Либідь,2002.-560с.

397

53.Якиманская И.С Личностно-орентированое образование / Под ред. Крьшовой Н.Б.-М.,1995.-130с.

398

Зміст

Вступ................©....

З

Глава 1. Основні підходи до перебудови системи вищої освіти України

(Чернілевський Д.В., Томчук М.І.)..........6

1.1. Вимоги до модернізації вищої освіти України у XXI столітті............6

1.2. Особистісно орієнтована освіта як парадигма сучасної педагогіки..........12

1.3. Принципи побудови особистісно орієнтованої освіти..............18

1.4. Основи теорії особистісно орієнтованого виховання.....24

1.5. Виховання студента як розвиток особистості......36

1.6. Рушійні сили становлення і розвитку особистості у процесі виховання..............45

Глава 2. Стандартизація у сфері освіти та Болонський процес (Чернілевський Д.В.).............54

2.1. Стандартизація у сфері освіти..........54

2.2. Мета і завдання стандартизації" вищої освіти.......60

2.3. Стандартизація, професійна компетентність і конкурентоспроможність випускників вищих навчальних закладів...66

2.4. Сучасна вища школа і Болонський процес........76

Глава 3. Особливості освітнього процесу у вищій школі (Чернілевський Д.В.).............87

3.1.Аспектний підхід до поняття „освіта"........87

3.2.Основні характеристики категорії „освіта" і їх роль у

життєдіяльності суспільства..........92

3.2.1.Освіта як система............94

5.2.2.Ціннісна характеристика освіти.........99

3.2.3 Освіта як проце: технологія, наука і мистецтво педагогічної діяльності..............103

3.2.4 Освіта як послуга...........111

3.2.5 Освіта як результат: грамотність - освіченість - професійна компетентність — культура — менталітет.......113

3.3. Освітній процес як педагогічна система......123

3.4. Основи дидактики сучасної вищої школи........133