9.2. Розвиток пізнавальної сфери студентів на заняттях

Ефективність занять забезпечується використанням раціональних шляхів управління пізнавальною діяльністю і розумовим розвитком особистості. Майстерність управління пізнавальною діяльністю на занятті детермінується багатьма чинниками. Одним з найголовніших з них є вміння викладача зробити заняття цікавим для студентів. Саме інтерес, як один з пізнавальних мотивів, позитивно впливає на розвиток психічних пізнавальних процесів, а відповідно і на рівень знань, навичок та умінь студентів.

Розвитку пізнавальних інтересів слухачів, любові до предмета, до самого процесу інтелектуальної праці сприяє така організація навчання,

341

при якій студенти активно діють, втягуються в процес самостійного пошуку і відкриття нових знань, розв'язують питання проблемного характеру.

Навчальна праця, як і будь-яка праця цікава тоді, коли вона різнопланова, різноманітна. Однотипна інформація і однотипні способи дій дуже швидко викликають втому. Для появи інтересу до занять необхідне усвідомлення потрібності, важливості, доцільності вивчення даного предмета в цілому і окремих його розділів, зокрема. Чим більше новий матеріал пов'язаний із засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіший для студентів. Зв'язок того, що вивчається, з інтересами, які існували у слухачів раніше, також сприяє виникненню інтересу до нового матеріалу. Не дуже легкий і не дуже важкий матеріал не викликає інтересу. Навчання повинно бути важким, але посильним. Чим частіше оцінюється робота членів групи на заняттях, тим цікавіше їм працювати. Яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильованість самого викладача з великою мірою впливають на студентів і на їх ставленнядо заняття.

У процесі проведення заняття, крім таких основних форм, як лекція^ практичне, семінарське заняття, самостійна робота, можуть бути використані й інші інтерактивні форми, такі як дискусія, диспут тощо.

Найбільш активно молоді люди беруть участь у заняттях, які носять проблемний характер, на яких цікаво формулюються питання теми, ставляться завдання тощо. Суть проблемного викладення знань полягає у тому, що педагог не тільки повідомляє кінцеві висновки чогось наукового, але й показує процес розвитку істини, відтворює шлях якогось процесу. Проблемна побудова заняття вимагає від викладача глибоких знань історії і суті питання, уміння співставляти, бачити причинно-наслідкові зв'язки, вміння аналізувати та багато іншого.

З метою здійснення активізуючого, пошукового, проблемного навчання викладач продумує систему питань і завдань. Питання повинні

342

бути, як правило, короткими, точними і визначеними. Вони не тільки стимулюють допитливість, самостійність думки, але й розвивають творчі здібності студентів, виховують у них організованість, дисциплінованність і високу культуру. Рекомендується на таких заняттях як можна менше задавати запитань, які вимагають механічного відтворення вивченого. В той же час не можна не підкреслити, що запитання не повинні призупиняти, блокувати пізнавальну активність студентів.

Для правильної організації процесу засвоєння знань студентами на занятті викладачу варто опиратися на зворотню інформацію про якість засвоєння, яка надходить від групи.

9.3. Особливості організації і проведення лекційного заняття

Лекція (від лат. Lectio - читання) появилась більше 1000 років тому і стала провідною (а спочатку єдиною) формою та методом педагогічного процесу. Оскільки в ті далекі часи наука була розвинута слабко і фактичних наукових даних було мало, то головний наголос у навчанні робили на форму, від чого і процвітало багатослів'я. Ті чи інші положення, проголошені магістром, вважались істиною в останній інстанції, а слова викладача припиняли спробу будь-якого обговорення. Таким чином, однією з характерних рис середньовічної лекції була її пасивність. Слухати і запам'ятовувати (але не творчо мислити) - ось що вимагалось від тих, хто навчався.

Сучасна лекція закладає основи наукових знань, підводить теоретичну базу під науку, що вивчається, знайомить студентів з методологією пошуку, служить відправним пунктом і вказує напрямки самовдосконалення.

343

Хороша лекція будить думки студентів, заставляє мислити над певною проблемою, шукати відповіді на запитання, що виникли, відкриває слухачам все нові горизонти. У хорошого викладача лекція ніколи не перетворюється в набір закам'янілих істин, у нього на заняттях студенту потрібно бути дослідником, самому проходити шлях відкриття кожної істини. Лектор прививає своїм слухачам почуття відповідальності за власні успіхи й успіхи колективу.

У безпосередньому спілкуванні лектор має можливість викласти матеріал під різними кутами зору, за реакцією слухачів уловити, як продовжувати викладення матеріалу. Конкретні дії лектора часто підказуються самими студентами. Усього цього книга, навіть хороший підручник, дати не може.

Підготовка викладачем лекційного курсу розпочинається з відбору матеріалу. Для цього повинні бути створені стабільна програма і стабільні підручники, посібники. Ніяким досвідом, знаннями, педагогічним багажем не можна виправдати відступи від програми. Інше питання, що користування однією і тією ж програмою різних лекторів і для різних контингентів студентів може призвести до різної побудови курсу з тієї чи іншої дисципліни. Справа в тому, що стабільна програма дає тільки перелік основних питань, які необхідно висвітлити в курсі, але не охоплює деталі, часткові питання, які мають велике значення. Вона не враховує особливості конкретного контингенту студентів, спеціальності, специфіки ВНЗ, майбутньої професійної діяльності тощо. Але як би там не було дотримуватись програми необхідно обов'язково. Вона дисциплінує і направляє викладача.

Крім підручника, відбір навчального матеріалу необхідно робити із наукових журнальних публікацій, навчальних посібників, монографій, важливо відшуковувати в них найбільш яскраві і переконливі факти, приклади і т. п. Разом з тим, яким би цікавим і повчальним не був певний матеріал, він повинен бути безжалісно вилюченим, якщо для даної лекпп

344

не є необхідним. Час, відведений на лекцію, повинен бути використаний максимально економно.

Паралельно з підбором матеріалу велику користь, особливо молодим викладачам, принесе прослуховування курсу чи окремих його лекцій у досвідченого і вмілого лектора. Таке прослуховування для молодого лектора повинно супроводжуватись складанням конспекту. Це не повинно бути просте копіювання, а такий конспект має відображати власне ставлення викладача до тих чи інших сторін кожної лекції. Необхідно з самого початку виробити свою думку, свій стиль і форму викладання. В іншому випадку молодий лектор буде лише блідим відображенням більш зрілого колеги. Говорять, що викладач-початківець, повинен дивитись на досвідченого лектора не тільки як на наставника, але й як на суперника, виробляти у себе прагнення обійти свого вчителя.

Відбір матеріалу завершується підготовкою так званої робочої програми. Вона не протирічить, а доповнює і конкретизує стабільну програму. Навчальний план і робоча програма служать основою розробки робочого плану конкретного лекційного курсу. У робочому плані плануються всі види занять, форми контролю поточної, рубіжної, підсумкової успішності, використання технічних засобів навчання і т. п. Лише після виконання всієї описаної вище великої і копіткої підготовчої роботи настає етап підготовки конкретних лекцій.

На етапі підготовки лекцій перш за все необхідно враховувати рівень аудиторії. Це повинно впливати на зміст і форму лекції. Більшість педагогів орієнтується на „середнього" студента, при визначенні якого варто взяти до уваги загальний культурний, освітній рівень студентів, їх творчий потенціал, можливості сприйняття і осмислення тем тощо.Таким чином, функції лектора ніяк не повинні замикатися лише тільки в рамках читання курсу. Лектор зобов'язаний керувати всією системою підготовки студентів.

345

При підготовці лекції на основі відібраного матеріалу необхідно перш за все продумати її схему. Кожна лекція в цілому складається із трьох частин: вступної, основної і заключної.

Вступну частину лекції доцільно починати з формулювання її теми і мети. Якщо не сформулювати мету і не підкорити весь зміст теми досягненню цієї мети, то лекція виходить декларативною, „рихлою". У тих випадках, коли лекція є продовженням попередньої, необхідно у вступній частині нагадати зміст уже прочитаного лектором матеріалу, коротенько підбити його підсумки і на цій основі „налаштувати" студентів на чергову лекцію. Підведення підсумків корисно і в окремих місцях основної частини лекції. У них підкреслюються найбільш важливі моменти прочитаного матеріалу, робляться узагальнення і т. п.

Не менше значення, ніж вступна, має заключна частина лекції. У ній підводяться підсумки, даються узагальнення, формулюються висновки тощо. Заключна частина лекції ставить за мету орієнтацію студентів на самостійну роботу. Для цього, зокрема, наводиться перелік додаткової літератури, роз'яснюється, які питання прочитаної лекції будуть розглянуті на семінарських, практичних заняттях, яку інформацію повинні студенти зібрати самостійно, які питання можуть послужити для організації дискусії. Якщо тема лекції не обмежується визначеними на даний момент годинами, а буде продовжена через певний час, то корисно в заключній частині лекції закласти основи наступної.

Після підготовки частини лекційного курсу корисно провести декілька перших пробних лекцій з відвідуванням їх досвідчених викладачів кафедри. Молодий лектор повинен прислухатись до зауважень, порад своїх старших колег.

Наступним етапом підготовки лекцій є написання конспекту. Стосовно доцільності останнього, то ніким і ніколи не висловлювалась негативна думка. Існують різні точки зору стосовно повноти конспекту лекцій. Так, дійсно, готовий повний текст лекції зв'язує лектора, знижує

346

його творчий процес. Деякі молоді викладачі читають з листа текст своїх лекцій, відриваючись від нього лише для того, щоб поглянути на студентів.

Написана і прочитана з листа лекція має і свої переваги. Викладачу простіше прочитати дослівно те, що було ним продумано і записано раніше, коли кожна думка і кожна фраза багаторазово редагувалась і шліфувалась, ніж конструювати речення по ходу лекції. Час, який витрачається на лекцію в цілому і на окремі її частини, заздалегідь спланований. Усе це надає лектору впевненності і спокою. Проте переваги такого дослівного читання бліднуть перед його недоліками. Головним з них є відсутність активного контакту з аудиторією, про що йшлося раніше. Готовий текст зв'язує лектора, знижує його емоційний вплив на аудиторію. У слухачів переважно виникає відчуття скуки, яке призводить відповідно до зниження активності.

Деякі викладачі дотримуються думки, що на перших порах краще написати повний текст, а вже потім перетворити його в конспект. Безперечно і те, що написання повного тексту лекцій допомагає автору в роботі над вдосконаленням свого мовлення.

Приступаючи до написання, молоді лектори, як правило, зустрічаються з великими труднощами. Справа в тому, що розпочинати писати завжди важко. Тому навіть досвідчені викладачі інколи починають писати свою роботу із середини, з найбільш простого питання для того, щоб ввійти у своєрідний ритм. Досвід показує, що краще починати писати, а потім з часом переробляти написане, ніж відсувати початок роботи.

Інша проблема, з якою зустрічається молодий лектор, - це робота над формулюванням думки. Існує два способи написання тексту. Перший характеризується тим, що формулювання думки, складання кожної фрази, її шліфування автор виконує в голові, а потім пише на папері. Подібний текст пишеться зразу ж начисто. Робота просувається помалу, але без наступних змін тексту.

347

Другий спосіб - спочатку викладається думка без будь-якого редагування. У подальшому проводиться багаторазова зміна тексту і поступове його доведення до досконалості. Вибір цих способів - справа індивідуальна.

Писати лекції необхідно, по можливості, щоденно. Тривалі перерви в творчій роботі звичайно порушують звичний ритм і знижують його ефективність. Написання декількох сторінок в день дає почуття задоволення, усвідомлення того, що день не був розтрачений даремно.

Рекомендується прослуховувати свої лекції у запису на магнітофонну чи відеоплівку. Нехай не тривожить молодого лектора, що жива мова буде менш „гладкою", ніж написана.

Подальше формування викладача проходить уже в процесі читання лекції, коли молодий педагог поступово осягає різні сторони лекторської майстерності.

При читанні лекції доцільно, щоб перед очима викладача знаходився текст лекції, куди час від часу можна заглядати. У подальшому необхідність в конспекті на лекції відпаде і він зможе бути замінений на план. На початку лекції студентам необхідно довести план лекції. Читаючи курс, молодий лектор піддає свій конспект практичній апробації. При цьому більш ясними стають його недоліки і недоліки викладання. Після кожної лекції необхідно помічати, чого позитивного вдалось досягнути і чого негативного не вдалось уникнути з метою подальшого вдосконалення конспекту.

Дуже важливо готуватись до проведення кожної лекції. Домашня „генеральна репетиція" важлива для всіх лекторів, і особливо молодих. Для останніх це важливо ще й тому, що молодий викладач, як правило, не володіє відчуттям часу. Може статись, що матеріал він вичерпає ще задовго до закінчення лекції, або ж йому не вистачить на неї часу. Систематична і безперервна робота викладача над курсом буде сприяти не

348

тільки вдосконаленню цього курсу, але й росту професійного рівня самого лектора.

Безпосередньо перед наступною лекцією наступає нетривалий період „на лаштування" на неї. Це дозволяє спокійно останній раз продивитись матеріал, подумки пробігти всю лекцію. Емоційний стан викладача перед початком лекції повинен бути подібний стану спортсмена перед змаганням чи артиста перед виступом. З цією метою лектору на короткий період часу варто залишитись наодинці, заспокоїтись, налаштуватись на активну роботу в майбутньому.

9.4. Організація і методика проведення семінарських та практичних занять зі студентами

Серед різноманітних форм занять важливе місце посідають семінарські заняття (семінар - від лат. - розсадник знань). Виникнувши ще в стародавні часи в грецьких і римських школах, вони пройшли довгий шлях розвитку й удосконалення.

Семінарські заняття за своїми педагогічними можливостями є дуже ефективною формою занять, бо вони дають змогу краще познайомитись із студентами, донести до них потрібні знання, а потім перевірити, як вони засвоїли ці знання, як можуть користуватися ними в професійній, громадській діяльності. Викладач може враховувати життєвий досвід, теоретичну і практичну підготовку студентів, їх індивідуальні особливості та здібності і цим самим значно підвищити рівень підготовки кожного студента і групи в цілому.

Семінарські заняття сприяють розвитку самостійності, привчають молодь до вдумливої роботи над літературними джерелами та архівними матеріалами. Вони допомагають розширити світогляд студентів, привчають її до критичного і творчого мислення, до публічних виступів і полеміки з тих чи інших питань.

349

Семінарські заняття - це не тільки метод закріплення знань, а й засіб виховання студентів. Вони допомагають також юнакам і дівчатам перевірити свої знання, виявити, чи правильно вони самі розуміють різні положення, факти, явища, закономірності, механізми і т.п.

Найбільш поширеними є такі типи семінарських занять: семінар-розгорнута бесіда, семінар-диспут, семінар-конференція, коментоване читання творів, виконання контрольних і практичних робіт, семінар-екскурсія та інші.

Найчастіше у ВНЗ використовується семінарське заняття у формі розгорнутої бесіди. Його характерною ознакою є чітко сформульовані питання, на які студенти мають давати відповіді в результаті сумлінного і самостійного вивчення відповідного програмного матеріалу. При цьому запитання можуть бути і зворотного характеру - від студентів до викладача, відповіді на які може давати викладач або ж самі студенти.

Семінар-бесіда не вимагає підготовки рефератів, писаних виступів та доповідей, але передбачає знання фактичного матеріалу студентами з того чи іншого питання й уміння викласти ці знання в усній формі перед аудиторією групи. Структурно цей семінар має такі складові частини:

1) організація роботи групи - відмітити присутніх, з'ясувати причини відсутності окремих студентів, виявити готовність до заняття, створити відповідні умови для роботи (освітлення і вентиляція приміщення, підготовка навчальних посібників тощо). Ця частина повинна тривати найменше часу (2-3 хв);

2) коротке вступне слово керівника семінарського заняття, у якому він повинен визначити місце питань, що виносяться на обговорення, у системі курсу, їхній зв'язок з питаннями, що вже вивчались і обговорювались, показати значення цих питань у житті, визначити конкретні завдання цього семінарського заняття, створити робочу обстановку і творчий настрій в аудиторії. Орієнтовно на вступне слово можна відвести 5-Ю хв;

350

3) власне бесіда з питань, винесених на заняття. Це основна частина семінару, на яку відводиться найбільше часу і приділяється найбільше уваги як викладача, так і студентів. Звичайно, питання слід ставити до всієї групи. Бажаючі піднімають руки, а викладач вирішує, хто буде відповідати першим. Під час відповіді або вже після неї викладач може попросити одного з тих, хто піднімав руку, доповнити або виправити те, що сказав попередній виступаючий. Так бесіда з одним студентом поступово переростає в бесіду з групою;

4) заключне слово викладача. Воно може бути з кожного питання і з заняття в цілому. Причому, якщо питання з'ясоване повністю самими студентами, робити висновок викладачу не обов'язково. Щодо заключного слова з теми заняття, то воно обов'язкове.

У заключному слові викладач, насамперед, оцінює рівень підготовки студентів і їхні знання фактичного матеріалу з теми. При цьому він, називаючи окремих студентів, коментує їхні відповіді, вказує на успіхи і недоліки, оцінює відповіді належним балом. Далі викладач підводить підсумки й робить узагальнення з теми, у разі потреби дає завдання на наступне семінарське заняття, зазначаючи форми і методи підготовки тощо. На заключне слово слід відводити не менше як 10-15 хв.

Семінар-диспут полягає в тому, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі дискусії. Студенти, виступаючи на занятті, можуть підходити до питання з різних позицій і висловлювати різні погляди, полемізувати, підтверджувати свої думки відповідними фактами.

Семінар будується так, що з доповіддю з кожного питання виступає один студент, який не розкриває його повністю, а залишає час для Доповнення, полеміки, подальшого обговорення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні погляди, різна оцінка явищ. Завдання

351

викладача в тому, щоб спрямувати дискусію, дати правильне тлумачення тих положень, фактів і явищ, які обговорювались на занятті.

Семінар-коментоване читання. Цей тип семінарського заняття викладачі використовують значно рідше, хоч його не слід забувати. Такий семінар можна з успіхом використовувати при вивченні тих тем, які грунтуються на роботах відомих вчених, творах класиків тощо. Готуючись до такого заняття, студенти повинні уважно читати й осмислювати роботи, першоджерела, у яких викладено теорію з даних питань. На занятті немає потреби читати всю роботу, твір чи окремі його розділи, а лише ті місця й уривки з них, які становлять особливу цінність у розумінні певних питань або складають певну трудність для засвоєння.

Якість проведення того чи іншого виду семінарських занять залежить від старанної підготовки до них викладача і студентів. Викладачу до семінарських занять слід ретельно готуватися: ще і ще раз опрацювати літературу, рекомендовану студентам, і не лише обов'язкову, а й додаткову, зробити необхідні виписки для себе, продумати додаткові запитання студентам, які можна і треба задавати їм під час занять, продумати своє вступне і заключне слово як з окремих питань, так і з теми в цілому.

Молодому викладачеві, і особливо керівнику-початківцю слід відвідати семінарські заняття у своїх колег і запозичити той досвід, який можна перенести в практику своєї роботи.

Сумлінно до семінарських занять повинні ставитись студенти. Кожен з них повинен чітко знати тему занять і питання, які необхідно підготувати, а також відповідну обов'язкову і додаткову літературу. Усе це дає їм викладач заздалегідь.

Успіхи семінарських занять значною мірою залежать від раціональної їх організації та активних методів проведення. Основні недоліки у проведенні семінарських занять такі:

352

■ низький рівень підготовки до занять як деяких студентів, так і окремих викладачів;

■ стандартизація організації і методики проведення, коли на кожному занятті студенти переказують вивчене, а викладач пасивно слухає їх;

■ відсутність жвавої дискусії з обговорюваних питань і пасивна участь у ній студентів;

" відірваність теоретичних знань студентів від практики, життя тощо.

До організаційних питань семінарських занять слід віднести і забезпечення їх навчальними посібниками, матеріалами.

Викладачеві при підготовці до семінарів слід завжди продумувати, які навчальні посібники можна і потрібно використати на занятті. Це можуть бути плакати і таблиці, карти і схеми, альбоми і окремі фото, діафільми, діапозитиви, кіно- і відеофільми тощо.

Окрім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами їх проведення є розповідь викладача і студентів, бесіда, практичні завдання, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. І, напевне, немає жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути домінуючим.

Коли студент відповідає, викладач може сидіти за столом або за партою перед студентами. Можна сідати і на задній парті, щоб спостерігати за ходом заняття.

Викладачеві слід уважно слухати доповідача і нотувати ті думки і місця виступу, які треба схвалити, доповнити чи виправити. Студенти теж повинні слухати виступ свого товариша з олівцем у руках і так само, як і викладач, занотовувати ті думки, на які треба реагувати, і не лише в критичному плані. Часто на такому занятті студенти дізнаються про нові

353

факти і думки, які слід занотувати і засвоїти. Уміння слухати і правильно оцінювати виступаючого - важливий фактор педагогічного процесу.

Психологічний стан студента під час виступу залежить не лише від того, як він орієнтується і знає матеріал, а й від того, як його слухають інші і перш за все викладач. Увага аудиторії і викладачаа під час виступу студента іноді відіграє вирішальну роль в тому, як проходить не лише заняття, а й сам виступ - його чіткість, логічність, емоційна виразність тощо.

Під час проведення семінарських занять необхідно враховувати вплив на ефектиність їх проведення й інших організаційних та методичних факторів.

Одним з важливих видів занять студентів є практичні заняття. Вони є специфічним різновидом семінарського заняття, в якому складовою є така частина, як засвоєння матеріалу шляхом виконання практичних завдань, вправ на закріплення теоретичних питань та положень. Викладач після обговорення, згідно плану практичного заняття, яке на початку проводиться у формі семінару теоретичних питань, націлює студентів на виконання практичних завдань, вправ. Дається алгоритм і послідовність їх виконання, конкретні завдання. Після їх виконання проводиться перевірка та обговорення типових помилок, недоліків студентів у роботі, кожному з них дається оцінка рівня засвоєння ними теми заняття, підводяться його підсумки.

9.5. Форми і методи організації самостійної роботи

студентів

Організація самостійної роботи студентів має свої специфічні особливості. Велика роль лекції. Вона дозволяє найбільш тісно пов'язати зміст певної теми з сучасними науковими відкриттями, з актуальними 354

проблемами науки, виробництва, суспільства. Як не парадоксально звучить, але самостійна робота студентів повинна розпочинатись уже на лекціях, передбачаючи вміння студентів правильно слухати і конспектувати її зміст.

Перш за все слухачам необхідно не пасивно, а творчо сприймати матеріал лекції, аналізувати його, записувати не все почуте, а лише найбільш суттєві положення. Особливо важливо вміти правильно конспектувати ті лекції, у яких інформація повідомляється не при допомозі крейди і дошки, а усно. Усне мовлення відрізняється від письмового тим, що в ньому завжди включаються ввідні слова, дієслова, сполучники, які при конспектуванні без шкоди для смислу можна випустити чи замінити знаком тире. Скорочений запис слів допомагає більш повно конспектувати основні положення лекції і залишає час для аналізу та засвоєння її матеріалу. Необхідно навчити студентів своїй системі скорочень на основі загальноприйнятих і відомих правил.

Наступною, більш високою, формою самостійної роботи молоді є підготовка їх до семінарських, практичних занять. Відсутність навичок в даній сфері призводить до того, що деякі студенти, навіть витративши багато часу, часто не здатні до активної участі в семінарських, практичних заняттях. Головні труднощі - відшуковування правильної відповіді на поставлені запитання, пошук чіткої систематизації наукового матеріалу.

Підготовка студента до практичного, семінарського заняття повинна включати:

1) докладне ознайомлення з планом занять;

2) забезпечення рекомендованою літературою, книгами, підручниками, посібниками, науково-методичною літературою;

3) читання обов'язкової літератури і осмислення прочитаного;

4) читання додаткової літератури і з'ясування окремих деталей питання, що вивчаються;

355

5) відвідування музеїв, виставок чи інших об'єктів, які мають відношення до теми заняття;

6) перегляд кіно-, відео-, діафільмів з даного питання;

7) складання плану і тексту свого виступу на семінарському, практичному занятті.

У процесі підготовки до будь-якого практичного заняття студентам варто порекомендувати спочатку уважно прочитати й обдумати відповідні розділи конспекте лекції, підручника, навчального посібника тощо. Після цього необхідно вивчити план майбутнього семінарського, практичного заняття, і тільки після цього можна приступити до читання і конспектування першоджерел, наукових статей і т. п. Причому перед студентом повинен лежати план з переліком всіх питань, які підлягають вивченню. Читання наукових праць, посібників і першоджерел варто розпочинати з тих із них, у яких найбільш повно викладені основні положення теми, що вивчається. Якщо студенту складно самому визначити роботи, з конспектування яких необхідно розпочинати підготовку, то він повинен звернутися по допомогу до викладача. Більш раціонально розпочинати підготовку до заняття не напередодні його проведення, а за декілька днів до нього.

Конспект першоджерел не повинен бути „сліпим". У ньому варто залишати різної ширини поля, чітко диференціювати і виділяти окремі питання, проблеми. Краще викласти матеріал своїми словами, ніж виписувати його дослівно з книг. Виключеннями є лише цитати, які чітко і коротко розкривають суть питання, що вивчається.

Конспекти повинні бути тезисного характеру, з обов'язковим чітким виділенням тих проблем, які розглядаються в даних тезах. Розпочинаючи конспектування, треба, насамперед, записати прізвище автора твору, повну назву роботи, вказати рік видання та назву видавництва, тому що при подальшому перегляді конспекту може виникнути потреба додатково повернутись до вивчення того чи іншого

356

положення. Тому в конспекті доцільно зазначити сторінки книг, за якими вивчається конкретна праця.

При складанні конспекту доцільно виділяти в ньому найбільш важливі місця, різними способами залежно від їх значення. А саме:

1) застосування різних „шрифтів". Записи можна вести буквами різного розміру, з різним нахилом. Так можна виділяти прізвище автора, назву роботи, назви розділів, параграфів та ін.;

2) підкреслення. Залежно від потреби, підкреслювати можна окремі слова й цілі речення кольоровими олівцями, однією, двома й навіть трьома лініями чи пунктиром. Окремі слова, речення та абзаци можна обводити рамкою;

3) зауваження на полях. Зауваження можуть бути різного характеру та здійснюватись різними способами. Можуть застосовуватись різні знаки: питання, оклику, певні помітки, окремі репліки, зауваження щодо сказаного тощо.

Опрацьовуючи окремі питання, готуючи реферати за порадою викладача чи самостійно, треба звертатися ще й до таких матеріалів, як довідники, словники, енциклопедії тощо для уточнення тлумачення певних слів, термінів, подій.

Самостійна робота як пізнавально-практична діяльність являє собою єдність зовнішнього і внутрішнього. До зовнішньої її сторони відносяться наочно сприйняті дії: організація робочого місця, техніка читання і запису прочитаного, способи фіксації тексту виступу і т.п. До внутрішньої сторони самостійної роботи відносяться прийоми самоактивізацїі, саморегуляції, самоконтролю процесів уваги, волі, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, почуттів тощо.

Формування умінь і навичок самостійної роботи може проходити переважно на свідомій та інтуїтивній основі. У першому випадку вихідною базою правильної організації роботи служать чітке розуміння студентом мети, завдань, форм, методів роботи, свідомий контроль за її

357

процесом і результатами і т.п. У другому випадку переважає смутне, нечітке розуміння, дія звичок, що сформувались під впливом багаторазових повторень, наслідування тощо.

У кожного студента формується свій, індивідуальний стиль самостійної роботи, у якому індивідуальне і загальноприйняте утворюють збалансовану єдність. Оволодіння раціональними прийомами самостійної роботи є, перш за все, засвоєння досвіду інших людей.

Досвід багатьох людей і дані науки свідчать про те, що розпочинати роботу з вироблення у себе навичок самостійної роботи необхідно із загальної її організації: робочого місця, режиму дня, навичок планування і обліку, ведення різних записів і оформлення результатів праці. З часом такі навички переходять у добрі звички, стають природньою потребою особистості студента. Зовнішній порядок в організації самостійної підготовки до занять призводить до упорядкування думок і прихованих розумових дій. Внутрішня зібраність і організованість приходять не самі по собі, а є результатом діяльності викладачів, чітко організованого режиму дня.

У психолого-педагогічному плані правильна організація самостійної роботи студентів передбачає, перш за все, опору на особистісну значущість того чи іншого матеріалу для них. Те, що значиме і необхідне для особистості, сприймається і запам'ятовується достатньо добре.

358

Резюме

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. За якими дидактичними принципами доцільно вести вибір технології навчання?

2. В чому полягає процес підготовки викладача до заняття?

3. Назвіть основні етапи підготовки викладача до заняття.

4. Вкажіть на основні особливості організації та проведення лекційного заняття.

5. У чому відмінність між проведенням семінарських та практичних занять зі студентами?

6. Яка основна мета самостійної роботи студента?

359