Глава 3. Особливості освітнього процесу у вищій
школі 3.1. Аспектний підхід до поняття „освіта"
Освіта - це цілеспрямований процес виховання і навчання на користь людини, суспільства, держави, який супроводжується констатацією досягнення громадянином (учнем) встановлених державою освітніх рівнів (освітніх цензів). За МСКО ЮНЕСКО (Міжнародна стандартна класифікація освіти) термін „освіта" об'єднує всі види цілеспрямованої і систематичної діяльності, що здійснюється з метою задоволення освітніх потреб. Передбачається, що під освітою розуміється організаційний і стійкий процес комунікації, який породжує навчання.
Це загальне визначення поняття „освіта" можна розділити на більш орієнтовані, серед яких виділяються такі:
■ Освіта стосовно різних суб'єктів: окремої людини (студента, викладача), групи студентів, колективу, особистості, суспільства, держави, людства та ін.
■ Освіта як вплив на особистість (формування), і освіта як розвиток особистості (збільшення її суб'єктивних можливостей).
■ Освіта як освіта студента, тобто процес і результат його самоосвіти.
■ Освіта у співвідношенні з вихованням. Освіта у співвідношенні з розвитком. Освіта у співвідношенні з навчанням.
■ Освіта як процес і освіта як результат. Процес освіти характеризується зміною учнів протягом певного часу і передбачає наявність освітніх технологій, форм, методів для здійснення освіти. Результат освіти виражається як формально, наприклад, сертифікатом
87
(початкова, повна середня, вища освіта), так і змістовно (математична або гуманітарна освіта, поглиблена або оглядова та ін.)
■ Освіта як система загальноосвітніх структур - навчальних закладів (ліцей, гімназія, коледж), форм освіти (домашня освіта, додаткова освіта), типів освіти (державна, муніципальна, приватна) або їх якісна характеристика (безперервна освіта).
Повернімося до більш загального (філософського) аспекту категорії „освіта".
Чи несе освіта свою частку відповідальності за ті вкрай несприятливі тенденції в етичній, духовній сфері людської цивілізації, які склалися на стику XX і XXI століть і ставлять під загрозу саме життя на планеті Земля?
Так, несе...
Сфера освіти, поза сумнівом, безпосередньо стосується подій, що відбуваються у світі, в тому числі і тих негативних тенденцій, які все більш виразно дають про себе знати. Бо причиною їх зрештою є сама людина, яка втратила здатність активно протистояти Злу у всіх його проявах, яка втратила Віру в етичні, духовні цінності Світу і Значення людського життя, позбулася життєвих орієнтирів і не знаходить відповідей на найважливіші світоглядні питання ні в науці, ні в релігії, ні в освіті.
Системна і глибока криза, яка уразила найважливіші сфери духовного життя людства - науку, релігію і освіту, призвела до фактичного розколу єдиного матеріально-духовного простору цивілізації, породила руйнівний за своїми наслідками розрив між Знанням і Вірою, що все поглиблюється, несприятливо позначився і продовжує позначатися на стані і розвитку освіти, яка все більш очевидно втрачає свої культуротворчі функції, свій вплив на етичні складові індивідуального і суспільного менталітету.
Але саме освіта і лише освіта здатна зупинити негативні тенденції в духовній сфері людства. Тільки освіті під силу справді історична роль в рятівній інтеграції і гармонізації Знання і Віри, у попередженні
необоротних деформацій в менталітеті як локальних соціумів, так і людської цивілізації в цілому, а головне, - у відродженні і безперервному збагаченні вищих етичних ідеалів і життєвих пріоритетів людини.
За визначенням, наведеним в Російській педагогічній енциклопедії, освіта - процес педагогічно організованої соціалізації, що здійснюється на користь особистості і суспільства.
В освіті об'єднуються навчання, виховання і розвиток, що забезпечує культурну наступність поколінь, сприяє розвитку і готовності людини до соціокультурного виконання соціальних і професійних ролей. В освіті індивід опановує систематизовану сукупність етичних і культурних цінностей, які відповідають його інтересам і суспільним очікуванням.
Освіта відповідно до інтересів і здібностей особистості - одне з фундаментальних прав людини. Загальна значущість культури й моральних орієнтирів діяльності і поведінки людини робить освіту предметом інтересу не тільки індивіда, але й суспільства і держави, які активно повинні впливати на освіту, підтримуючи ті чи інші освітні інститути, певні моделі навчально-виховного процесу.
Цілі освіти співвідносяться з історично і соціально варійованими ідеалами особистості й освіченої людини. Цілі суспільства і цілі учнів пов'язані одні з одними; чим менш освічена молода людина, тим більше розходяться її спонтанні цілі з суспільними і педагогічними. Зняття цієї суперечності передбачає поступове зближення і, зрештою, збіг особистісних значень діяльності сторін, що беруть участь в освіті.
В сучасній педагогічній науці долається ставлення до знань, умінь і навичок як до цілей освіти. Вони як найважливіші її засоби забезпечують повноцінний розвиток особистості і включення її в соціально значущу діяльність, що передбачає різні можливості самоосвіти.
В освіті необхідно співвідносити педагогічне управління молодою людиною з її пізнавальною активністю і самостійністю в подоланні у навчанні і вихованні труднощів, що поступово наростають, але є усе ж
89
посильними. Формування і підтримка освітніх мотивів особистості - одне з основних завдань педагогів і психологів. Недооцінювання мотиваційних чинників, маніпулювання міжособистісними взаєминами в освіті здатні не тільки уповільнити розвиток учнів, завдати шкоди їх фізичному здоров'ю, але й сформувати спотворену картину світу, викликати огиду до інтелектуальної діяльності і науки, що неминуче негативно позначиться на поведінкових установках молоді і завдасть збитків соціально-економічному розвитку суспільства і держави.
Навчання і виховання - сторони єдиного процесу освіти. Навчання передбачає засвоєння знань, умінь і навичок, які дозволяють тому, хто навчає, і тому, хто навчається, розмовляти однією мовою об'єктивних значень елементів культури. Виховання передбачає засвоєння етичних цінностей і норм суспільної поведінки. Але таке засвоєння неможливе без навчання. Освіта розвиває в людині необхідну здатність до самокритики мислення, рефлектуючої перевірки і самокорегування. Ці процеси мають важливе значення для формування творчих установок особистості, що рухають не тільки індивідуальний, але й загальний культурний розвиток.
Зміст освіти в своїй основі розгортається від уявлень, що переважно емоційно переживаються дітьми, до рефлективно й активно засвоюваної системи знань про світ і взаємини з людьми, яка розширюється в навчально-виховному процесі концентрично і лінійно. Педагогічно обгрунтовані добір і подання такого матеріалу здійснюються за критеріями повноти і системності видів діяльності, необхідними для розвитку інтелектуально-пізнавальних, емоційно-ціннісних, вольових і фізичних якостей особистості, і відповідного до цих видів діяльності культурного змісту на різних рівнях складності.
У перспективі розвитку людини зміст освіти покликаний забезпечити повноцінне „проживання" окремих вікових етапів (дитячого, підліткового та ін.), психологічно обґрунтовану послідовність засвоєння компонентів культури і видів діяльності, а також для розвитку різних
90
здібностей з метою самовизначення індивідів у світі праці міжособистісних і суспільних відносин. Всі змістовні й процесуальні аспекти освіти регламентуються державними освітніми стандартами, інтегруються в навчальному плані й конкретизуються в навчальних програмах і підручниках.
Сучасний навчальний план відрізняється тим, що виокремлює інваріант базової освіти як основи подальшої або такої, що супроводжує загальну освіту, спеціалізації. Загальна і спеціальна освіта взаємно передбачають одна одну.
Організаційна система освіти покликана забезпечити доступ до освіти всім, хто здатний її засвоїти. Диференційованість освіти може мати підставою тільки здібності особистості, що розгортаються в часі.
Характерною особливістю сучасної освітньої політики є затвердження особистісно орієнтованої моделі освіти, яка заперечує маніпулятивний підхід до учнів. Ця модель освіти орієнтується на демократизацію своїх інститутів, на гуманізацію освітнього процесу, повернення до національних і світових культурно-історичних традицій.
На сьогодні безперервність і так звана полікультурність освіти стають основними принципами освітньої політики. Освіта не обмежується стінами навчальних закладів, передбачаючи злиття навчання з працею і дозвіллям людей. Навчання дітей раннього віку організовується на гнучкій основі з тим, щоб сім'я і громадськість спільно брали участь в цьому і спільно несли необхідні витрати. Навчання в початковій і середній школі набуває комплексного характеру, все більш націлюється на забезпечення молоді і дорослих широкою загальною підготовкою, що дає можливість опановувати різні спеціальності. Розвиток систем освіти планується з урахуванням можливостей, які створюються новими інформаційними технологіями і технічними засобами навчання.
91
3.2. Основні характеристики категорії „освіта" і їх роль в життєдіяльності суспільства
Смислові функції ОСВІТИ:
Цінність - це життєдіяльні набутки, що характеризують якості особистості, сім'ї, суспільства, держави; це совість, віра, надія, любов, розум, культура, духовність. „Усебічна культура духу, - писав Я.А. Каменський - вимагає, щоб всі люди мали уявлення про майбутнє життя, надихалися мрією про нього і велися до нього прямими шляхами".
Система - забезпечення соціального замовлення на залучення де культури на основі синтезу наступності, цілісності, адаптивності стабільності, гнучкості, динамічності, варіативності, прогаостичності, природодоцільності, культуродоцільності.
Процес - рух від мети до результату; педагогічної взаємодії педагога з учнями, які навчаються один з одним в умовах певних організаційних форм із залученням найрізноманітніших систем і засобів освіти, що формують духовний вигляд людини, її професійні якості;
Послуга - забезпечення доступності і якості в процесі й результаті навчання;
Життєдіяльність - забезпечення життєтворчого процесу, обумовленого єдністю взаємодії біологічного початку і соціальних чинників, єдністю природо- і культуродоцільності для діяльності й отриманням знань від діяльності для життя; процесу усвідомлення навколишнього світу і себе в ньому (рис.3.1).
Результат - грамотності, освіченості2, професійної компетентності , культури, менталітету**.
* Освіченість - це грамотність, доведена до суспільно й особистісно необхідного максимуму.
Професійна компетентність — наявність професійно значущих для особистості й суспільства якостей, які дозволяють людині найбільш повно реалізувати себе в конкретних видах трудової діяльності, відповідають суспільно необхідн
92
Звичайно таке аспектне розділення поняття „освіти" не означає порушення її цілісності. Всі вказані аспекти відображують лише можливість і необхідність акцентування уваги на тих або інших сторонах функціонування освіти у міру дослідження її сутнісних характеристик та їх реалізації в освітній практиці. Зрозуміти й оцінити істинну сутність освіти як складного, багатопланового явища можна лише в єдності і взаємодоповненні цих аспектних характеристик. Іншими словами, аналітичне „розкладання" цілісного об'єкта, яким є „освіта", яка здійснюється для вияву особливостей конкретних видах трудової діяльності, відповідають суспільно необхідному поділу праці й ринковим механізмам стимулювання.
Рис. 3.1 Сходи підготовки суб'єкт освіти до активної життєдіяльності.
93
того чи іншого аспектного прояву її сутнісних якостей, передбачає і паралельний процес синтезу, інтеграції цих якостей, що зумовлюють статус освіти як міждисциплінарної макросистеми (мовою кібернетики -„великої"" системи) зі всіма властивими таким системам ознаками й особливостями. Зрозуміло, при цьому не слід змішувати макросистемну характеристику освіти як цілісного соціального явища і її системну характеристику як сукупності взаємопов'язаних підсистем різних ланок загальної і професійної освіти - дошкільної, шкільної, середньої професійної, вищої, післядипломної та ін.