4. Кримінальна відповідальність: поняття, підстава кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність тому, що вона є одним з видів юридичної відповідальності, є відповідальністю ретроспективною, тобто як відповідна реакція держави на вчинений в минулому злочин.

Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності відповідає її родовим ознакам, а також має свої специфічні:

1) відповідальність саме за вчинений винною особою злочин, передбачений КК;

2) особливий вид державного примусу, що знаходить своє вираження насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду;

3) вид, міра покарання, визначені тільки кримінальним законом;

4) особливий порядок їх застосування.

Не слід кримінальну відповідальність ототожнювати з покаранням.

Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду, а також бути покараною відповідно до кримінального закону. Такий обов’язок виникає з моменту вчинення злочину, але реалізується з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання.

Поняття кримінальної відповідальності відображує факт реальної взаємодії особи, яка вчинила злочин, і спеціальних органів держави (органів слідства, прокуратури, суду, інших юридичних органів). З моменту вчинення особою злочину між нею і державою виникають певні юридичні відносини, певні права та обов’язки. Винна особа за скоєний злочин зобов’язана зазнати державну осуду і бути покараною, з суворим дотриманням КК. Крим того, така особа має право на застосування саме тої статі, або частини статі КК, яка передбачає вчинене нею діяння; покарання може бути призначене лише в межах санкції цієї статі або частини статі; враховані відповідні положення Загальної частини КК, тощо. В свою чергу держава має право засудити злочинця і вчинене ним діяння відповідно до КК, а також зобов’язана забезпечити правильну кваліфікацію вчиненого діяння тощо. Таки юридичні відносини, як було вже сказано раніше, регулюються нормами кримінального права і називаються кримінально-правовими.

В науці кримінального права загальнопризнаним є положення про те, що єдиною та достатньою підставою кримінальної відповідальності виступає склад злочину. КК України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року, вперше нормативно закріпив це положення. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом”. Під складом злочину в науці кримінального права розуміють передбачену кримінальним законом сукупність юридичних ознак (об’єктивних та суб’єктивних), що характеризують вчинене особою суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об’єктивними ознаками складу), суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб’єктивними ознаками складу).

Об’єкт злочину – це ті суспільні відносини, що охороняє кримінальний закон, на яки посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди.

Об’єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого кримінальним законом діяння (дії або бездіяльності), що за подіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Суб’єкт злочину – це особа (фізична, осудна), яка вчинює злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Відповідно до ст. 19 КК суб’єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кримінальним законом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Відповідно до ст.. 27 КК виною є “психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене в формі умислу або необережності”.

Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов’язкові і факультативні. Обов’язкові – це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов’язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об’єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб’єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб’єкту злочину (наприклад, службова особа, матір новонародженої дитини, військовослужбовець) та деякі інші. Такий поділ ознак складу на обов’язкові та факультативні має велике значення, тому що він дозволяє відмежувати певний вид злочину від суміжних. Так, наприклад, за відкритий спосіб викрадення чужого майна (грабіж) настає кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 186 КК. За таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – за ч. 1 ст.185КК.