Глава VII. Основи трудового права України

1. Предмет, метод, система трудового права і законодавства

Однією з важливих галузей системи права України є галузь трудового права. Як галузь права трудове право є системою правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання трудових здібностей працюючих за наймом.

В основі предмета трудового права лежать трудові відносини найманої праці. Але трудове право регулює лише ті відносини, які виникають на підставі укладання трудового договору або інших подібних йому форм, зокрема, трудового контракту. Тобто не всі трудові відносини регулюються нормами трудового права. Служба працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців, праця осіб, засуджених до позбавлення волі, трудовим правом не регулюються. До таких видів трудових відносин трудове право може застосовуватися тільки за наявності відповідних вказівок у спеціальному законодавстві.

Але відносини, що виникають за фактом укладання трудового договору (чи подібних йому форм) є тільки основою предмета трудового права. Однак не тільки вони є об’єктом правового регулювання нормами трудового права. До предмета трудового права входять деякі інші відносини, які виникають на підставі інших юридичних фактів. І основною особливістю їх є те, що вони повністю залежать від існування трудових відносин. Вони виконують ніби допоміжну роль, забезпечуючи належне функціонування трудових відносин. Їх прийнято називати відносинами, тісно пов’язаними з трудовими. Поза трудовими відносинами такі допоміжні відносини просто не існують.

До таких допоміжних відносин належать відносини з приводу працевлаштування, підготовки кадрів і підвищення кваліфікації безпосередньо на виробництві та перекваліфікації, відносини нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, відносини соціального партнерства і встановлення умов праці на підприємствах, а також з приводу вирішення трудових спорів.

Як правило, названі відносини виникають у зв’язку із застосуванням і реалізацією норм трудового права. Оскільки основною функцією трудового права є захист трудових прав працівників, які працюють за наймом, то з цією метою трудове законодавство встановлює цілу систему правових гарантій та правил охорони праці усіх працюючих.

Як бачимо, на відміну від адміністративного, кримінального і навіть цивільного права, де предмет регулювання обмежується переважно однорідним колом суспільних відносин, трудове право як система норм покликане забезпечувати єдність правового регулювання цілої низки взаємопов’язаних суспільних відносин.

Отже, предметом трудового права є комплекс суспільних відносин, основу якого складають трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору, і до якого входять також відносини, які тісно пов’язані з трудовими відносинами та існують для забезпечення їх функціонування.

Якщо предмет трудового права відповідає на питання, що є об’єктом його регулювання, які відносини він охоплює, то метод трудового права характеризується сукупністю відповідних прийомів, що виражаються у комплексному поєднанні централізованих (імперативних) та децентралізованих (автономних) засад регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин.

У системі трудового права, як і в інших галузях права, прийнято виділяти Загальну та Особливу частини.

До Загальної частини входять такі інститути:

1) предмет і метод трудового права;

2) основні принципи правового регулювання;

3) джерела трудового права;

4) суб’єкти трудового права, їх права і обов’язки;

5) колективний договір;

6) працевлаштування працівників.

Особлива частина трудового права об’єднує такі інститути:

1) трудовий договір (контракт);

2) робочий час і час відпочинку;

3) оплата праці;

4) трудова дисципліна;

5) матеріальна відповідальність;

6) охорона праці;

7) поєднання праці з навчанням;

8) нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю;

9) трудові спори.

Система трудового права, яка є об’єктивним явищем, виражається в системі трудового законодавства, яка формується суб’єктивно. Законодавець враховує необхідність прийняття нормативних актів для потреби регулювання певних трудових відносин.

Найповнішого відображення система трудового законодавства отримує у такому кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю України (КЗпП України). Після прийняття його в 1971 р. в нього внесено багато змін і доповнень. А проект нового трудового кодексу ще поки що обговорюється у Верховній Раді Україні. Проте наявність у Кодексі глави „Загальні положення” не можна трактувати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше як Загальну частину трудового права. Аналогія з кримінальним чи цивільним кодексами тут недоречна.

Крім КЗпП України норми трудового права викладені в Указах Президента, в постановах Верховної Ради, Кабінету Міністрів України і в інших нормативно-правових актах. Новими ринковими відносинами зумовлене прийняття, зокрема, законів України „Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р., „Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1992 р., „Про оплату праці” від 24 березня 1996 р., „Про відпустки” від 15 листопада 1996 р. тощо.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють в Україні, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами.

Одним із важливих локальних підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють трудові правовідносини, є колективний договір. Разом з ним в наступному питанні розглянемо трудовий договір і контракт.