Практична робота №1 Тема: «Предмет дошкільної педагогіки»
План 1. Предмет дошкільної педагогіки. 2. Основні поняття дошкільної педагогіки. 3. Джерела розвитку дошкільної педагогіки. 4. Становлення і розвиток дошкільної педагогіки. 5. Зв’язок дошкільної педагогіки з іншими науками.
Предмет дошкільної педагогіки
Є така галузь наукових знань, як вікова педагогіка. Поряд зі шкільною педагогікою, педагогікою дорослих, до неї відносять й дошкільну педагогіку. Маємо усі підстави вважати дошкільну педагогіку самостійною галуззю науково-педагогічних знань.
Вона вивчає процес виховання і навчання дітей дошкільного віку. Використовуючи загальнонаукові, загальнопедагогічні методи дослідження, беручи відомості з психології, анатомії та фізіології людини, дошкільна педагогіка досліджує закономірності та особливості розвитку, виховання та навчання дитини від народження до початку шкільного навчання. Теоретичний пошук, аналіз реальної практики дозволяє дошкільній педагогіці розробляти, удосконалювати засоби, методи та прийоми виховання дитини в сім’ї, дошкільних навчальних закладах, прогнозувати тенденції їх розвитку, певним чином впливаючи на політику держави у цій галузі.
Отже, дошкільна педагогіка – наука про закономірності виховання та навчання дітей від народження до початку шкільного навчання.
Як у будь-якої науки, у дошкільної педагогіки є власний науковий апарат. До нього входять такі компоненти:
Об’єкт дошкільної педагогіки – виховання дітей дошкільного віку як цілеспрямований процес.
Предмет дошкільної педагогіки – закономірності, протиріччя взаємин, технології організації та здійснення виховного процесу, які визначають розвиток особистості дитини.
Немає жодного аспекту життя дитини до школи, яким би не цікавилась дошкільна педагогіка. Тому дійсно, коло проблем, які вона досліджує, є дуже широким. Дошкільна педагогіка є синтезом теорії і практики, які збагачують одна одну та одночасно умовами належного функціонування усіх ланок і факторів дошкільного виховання. Є у дошкільної педагогіки й свої джерела, з яких бере вона інформацію: народна педагогіка (тобто народний досвід виховання дітей), ідеї видатних педагогів минулого, передовий педагогічний досвід, а також дані суміжних наук, які вивчають людину.Є у науці такий напрям, як вікова педагогіка. Поряд зі шкільною педагогікою, педагогікою дорослих, до неї входить й дошкільна педагогіка. Є усі підстави вважати дошкільну педагогіку самостійною галуззю науково-педагогічних знань.
2.Основні поняття дошкільної педагогіки:
Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.
Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями». В останні десятиліття в країнах Заходу набула широкого розповсюдження наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах "педагогічного аудиту", "психолого-педагогічної експертизи", "комплексної гуманітарної експертизи" тощо[1]
У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.
Навча́ння — це організована, двостороння [діяльність], спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці.
Форми
В оперативно-діяльнісний компонент навчання входять форми організації навчання. До загальних форм М.Н.Скаткін відносить індивідуальну, парну, групову і колективну. В педагогічній практиці не розкривається взаємозв'язок між поняттям спосіб навчання і форма навчання. Часто поняття «форма» і «спосіб» замінюється одне одним. Так Ю.К.Бабанський, розглядаючи форми навчання індивідуальну, групову і парну, включає сюди ще і колективний спосіб навчання. В.К.Дяченко розглядаючи індивідуальну, групову, а також колективну форму, визначає їх як індивідуальний спосіб навчання, груповий спосіб навчання.
Ділові ігри, заняття-екскурсії, заняття-заліки, заняття-лекції, заняття-діалоги, заняття-семінари.
Вихова́ння — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки. Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:
у широкому соціальному, йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, яка містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»;
у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;
у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;
у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість). (Педагогіка / За редакцією Ю. К. Бабанського).
Ро́звиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:
оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);
відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;
при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.
У результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, що виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів або зв'язків).