З містовий модуль 2.

Культурний простір

• Тривимірна модель культури.

• Культурні форми та їх основні властивості.

• Ментальне поле культури.

Оскільки культура являє собою лише частину суспільного життя, то культурний простір слід розглядати як галузь, що знаходиться в багатомірному просторі соціальної реальності. Культурний простір існує не сам по собі, а як частина першого світу – світу життя і людського суспільства. В межах культурного простору існують окремі феномени культури та їх різноманітні комплекси й угрупування – національні культурні спільноти, цивілізації, регіональні культури, субкультури, контркультури, маскультури, елітарні культури тощо. В межах цих культурних форм створюється, зберігається і передається із покоління в покоління інформаційний знаковий зміст суспільного життя – знання, цінності і регулятиви.

Проблемними питаннями у цьому змістовому модулі є співвідношення культури і цивілізації, конфлікт традиційної і сучасної західної культури в умовах глобалізації. Порівняння двох типів цивілізацій дає можливість побачити не тільки безсумнівні переваги західної цивілізації, але й зростання глобальної кризи, породженої західноєвропейською системою культурних цінностей.

Тема 2.1. Тривимірна модель культури

В культурології, як і в будь-яких інших науках, слід розрізняти емпіричне і теоретичне знання. На емпіричному рівні наукові знання добуваються засобами спостережень та експериментів стосовно досліджуваних явищ. Але гуманітарні науки, в тому числі і культурологія, експерименти використовують значно менше, аніж природничі науки, оскільки соціальні експерименти та експерименти над окремими людьми вимагають великої обережності.

Проте головним засобом добування емпіричного знання в культурології є спостереження. Велике значення у зборі фактичного матеріалу має вивчання історичних джерел – архівних документів, мемуарів, археологічних знахідок тощо. Але наукове знання на емпіричному рівні дає, головним чином, лише феноменологічний опис досліджуваних явищ. Цей опис констатує факти, але не пояснює їх. Щоб зрозуміти сутність досліджуваних явищ, закони їх взаємозв’язку, виникнення і розвитку, необхідно перейти на теоретичній рівень пізнання, тобто побудувати теорію цих явищ.

Характерною особливістю наукових теорій є те, що у них створюються тільки схематичні узагальнені образи досліджуваних явищ. Будь-яка теорія абстрагується від маси конкретних дрібниць, які характеризують дане явище і відображуються у його феноменологічних характеристиках.

У теорії виділяються і описуються лише найбільш важливі, найбільш істотні риси. Ці риси фіксуються у розумових, ідеальних, теоретичних моделях досліджуваних явищ. Теоретичними моделями є, наприклад, “ідеальний газ” в газодинаміці, “абсолютне чорне тіло” в оптиці, ідеальний маятник в теорії коливань. Для позначення недосяжних для спостереження параметрів, що визначаються лише розрахунком і логічними доказами, в мову теорії вводяться спеціальні теоретичні поняття. Але модель завжди відрізняється від “оригіналу”. Тому будь-яка наукова теорія характеризує реальні явища неповно, з більшою або меншою мірою правди.

В культурології теоретичне знання також повинно спиратися на деяку теоретичну модель культури. Цю модель може бути побудовано по-різному. Один із найпоширеніших в науці способів побудови теоретичних моделей полягає у тому, що досліджувані явища підводяться під образи, запозичені з будь-яких інших знань (наприклад, так була створена Е. Резерфордом “планетарна модель” атому, що зображує його будову за зразком, запозиченим із астрономічної моделі Сонячної системи. Місце Сонця зайняло атомне ядро, а планети заміщені електронами. Якщо користуватися таким рецептом, то відкривається безліч шляхів до створення теоретичних моделей культури. І культурологи на практиці досить часто використовують для описання культури образи, запозичені з інших галузей знань).

В

Зиґмунд Фрейд

результаті утворюються метафоричні моделі, або моделі–метафори, у яких явища культури уподібнюються явищам, що вивчаються іншими науками і характеризуються за допомогою термінів різних наук. Наприклад, інколи культуру розглядають як своєрідну “психіку” суспільства. Це дає можливість поширювати на неї психологічні уявлення про пам‘ять, свідомість, характер, пояснювати процеси, що відбуваються у ний як реакції на стимули, розрізняти культури інтровертивні та екстравертивні, казати про культурні гештальти тощо. Найбільш відпрацьований такий підхід у культурологічних концепціях З.Фрейда и К. Юнга. З. Фрейд розглядає культуру як продукт “сублімації” психічної енергії – перенесення її із сексуальної сфери у сферу творчої діяльності; згідно Юнгу, в основі культури лежить колективне свідоме, що складається з певних структурних елементів – “архетипів” – початкових форм усіх психічних процесів людини.

Нерідко для аналізу культури звертаються до мови біології. За аналогією з живими організмами, у культурі усвідомлюють “життєві сили”, “спадкоємність”, “мінливість”, “обмін речовин”, “органи кровообігу” (засоби масової інформації), “генофонд” тощо.

Будь-яка метафорична модель культури має обмежене використання і може бути застосована у тій мірі, у який вона допомагає зрозуміти деякі феномени культури, що уподібнюються певним „речовинам”, які заповнюють культурний простір (або простір культури). Словосполучення “культурний простір” має умовний зміст. Мова йде не про фізичний простір.

Культурний простір – це простір, утворений багатьма феноменами культури, що переплітаються і взаємодіють між собою.

Подібно фізичному простору Всесвіту, в якому існує безліч різноманітних об’єктів, у тому числі й цілі космічні світи, культурний простір також є зосередження багатьох об’єктів. До них відносяться окремі феномени культури та їх різноманітні комплекси й групування, і, нарешті, цілі культурні світи – національні культурні спільності, цивілізації.

Оскільки культура представляє собою лише частину суспільного життя, то культурний простір слід розглядати як галузь, що знаходиться у багатомірному просторі соціальної реальності. Отже, ця просторова модель має свої межі і навряд чи потрібно намагатися поширювати її на все суспільство.

Продовжуючи аналогію культурного простору з фізичним, виділимо у ньому три виміри – у відповідності з основними типами смислів, що містяться у соціальній інформації. Цими типами смислів є: 1) знання, 2) цінності, 3) регулятиви. Їм відповідають три вісі координат: когнітивна, ціннісна, регулятивна. Розташовані у цьому трьохмірному просторі культурні феномени групуються в комплекси і системи. Будемо називати різні конфігурації феноменів культури культурними формами людської життєдіяльності. Їх можна розглядати як свого роду просторові фігури або тіла (діаграма 2.1.)

Y

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z- регулятивна вісь

Z

X

Ф₁, Ф₂, Ф₃, Ф₄, Ф₅ – культурні форми

Діаграма 2.1. Модель культурного простору

С еред культурних форм особливе місце займають парадигмальні форми. Термін “парадигма” використовувався ще античними філософами для позначення духовних зразків, ідей, які втілюються в реальних речах. Слово парадигма грецького походження, що означає приклад, взірець. Платон стверджував, що чуттєво сприймаючі речі є недосконалими “подібностями” їх зразків, які існують у світі ідей (наприклад, будь-яка реальна, чуттєво сприймаюча кішка є лише недосконалим втіленням зразкової ідеальної кішки). Парадигмальні форми культури – це типові, “установочні” структури, які визначають організацію смислового змісту культурних феноменів. Трьом основним видам смислів у світі культури – знанням, цінностям і регулятивам відповідають три види парадигмальних форм: 1) когнітивні парадигми; 2) ціннісні парадигми; 3) регулятивні парадигми. Кожну із вказаних парадигм можна зобразити у вигляді площини, яка проходить через одну з координатних осей культурного простору. Тому їх можна також назвати “осьовими “ формами культури. Через кожну із осей проходить пучок таких форм (діаграма 2.2.).

Y

X – “когнітивна” вісь

Y – “ціннісна” вісь

Z – “регулятивна” вісь

Z

X

Діаграма 2.2. Осьові форми

П арадигмальні форми не ізольовані одна від одної. У когнітивних парадигмах присутні ціннісні та регулятивні елементи, і, навпаки, в ціннісних та регулятивних парадигмах – відповідні знання. Проте головний зміст будь-якої парадигмальної форми визначається тим типом смислів, які у ній створюються, тією віссю, до якої вона прикріплена.

Конкретні феномени культури звично поєднують у собі різні типи смислів - подібно тому, як у реальних фізичних об’єктах присутні одразу і механічні, і електричні, і хімічні явища. Культура у своєму реальному існуванні спеціально не розкладає по поличкам когнітивні, ціннісні і регулятивні парадигми. Але для дослідження їх доцільно розглядати відокремлено. Це дає можливість краще розібратись у їх змісті та приступити до вивчення більш складних синтетичних форм культури, які поєднують у собі різні парадигми.

У складі культурного світу в якості суттєвої його частини виділяють галузь духовної культури. Сюди відносяться такі культурні форми, як релігія, мистецтво, філософія. Характерною ознакою всіх форм духовної культури є те, що у них на першому плані знаходиться співвіднесення знань і цінностей. Це не означає, що регулятивні парадигми у духовній культурі відсутні. Проте не важко помітити, що кінцевою метою творчої діяльності у духовній культурі є знання і цінності, тоді як регулятиви відіграють допоміжну роль, виступаючи головним чином як засоби (способи, методи) створення духовних цінностей. Духовна культура включає духовні форми, які орієнтовані на знання і цінності, чи, так би мовити, звернені до когнітивно-ціннісної площини. Отже, духовна культура – це “когнітивно-ціннісний вигляд” культурного простору.

В культурному просторі виділяється сутність форм культури, які визначають соціальні відносини людей, їх взаємодію у суспільстві. Сюди відносяться моральна, правова та політична культура. У цих формах культури фіксуються соціальні цінності та ідеали, а також загальні регулятиви поведінки. Сукупність таких форм утворює галузь культури соціальних відношень або соціальної культури. Цю галузь можна уявити у вигляді прошарків культурного простору, які зорієнтовані на “ціннісну” і “регулятивну” осі. Звісно, що у соціальній культурі неможливо обійтись без знань. Проте знання виступають тут лише як основа для вироблення принципів та норм поведінки людей у суспільстві, їх спільного життя, взаємодії та діяльності. Головний зміст соціальної культури – це регулятиви, цінності та ідеали.

Нарешті, у культурі існує ще одна галузь, яка характеризується спрямованістю до „когнітивно–регулятивної площини”. Це галузь технологічної культури. Сюди відноситься культура освоєння й обробки будь-якого матеріалу, культура виконання, виготовлення, отримання чого-небудь. Знання і регулятиви є необхідними і важливими елементами технологічної культури. Цінності виступають у цьому виді культури на другий план. Галузі духовної, соціальної і технологічної культури схематично зображені на схемі 2.1. у вигляді “когнітивно–ціннісної”, “ціннісно–регулятивної” та “когнітивно–регулятивної” площин, на які проектується зміст культурного простору.

X - “когнітивна вісь”

Y - “ціннісна вісь”

Z - “регулятивна вісь”

Схема 2.1. Структура культурного простору.

Духовна, технологічна і соціальна культура – не відокремлені один від одного “сектори” або “частини” культурного простору, вони виступають як «три обличчя культури». В ідеалі ми можемо розглядати і аналізувати їх відокремлено. Проте в реальному світі суспільного життя межа між ними – досить розпливчата і відносна (наприклад, мистецтво – форма духовної культури ). Сучасна наука найтіснішим чином переплітається з технікою і складає компонент технологічної культури. Але одночасно вона своїми гуманітарними розгалуженнями входить у галузь духовної культури.